Учасник двох революцій – Помаранчевої та Гідності, ветеран АТО, голова Чернігівського обласного осередку Комітету виборців України. 16 березня поблизу Чернігова загинув 37-річний чернігівець Володимир Андрійченко, який їхав на медичній машині забирати поранених і вбитих побратимів.
«Я взагалі-то пацифіст і проти війни, але ж й***ні сусіди», – писав Володимир на своїй сторінці у Фейсбуці.
Захищати Україну від російських окупантів Володимир Андрійченко хотів ще у 2014-му, після нападу росії на Донецьку та Луганську області. Тоді добровольцем чоловіка не взяли через брак військового досвіду. За рік, під час другої хвилі мобілізації, він таки пішов воювати.
Фото: Фейсбук-сторінка Володимира АндрійченкаВолодимир Андрійченко пішов захищати Україну у 2015-му
«У січні 15-го, коли пішла друга хвиля добровольців, він зібрав у нас вдома усіх товаришів своїх, смажили шашлики. Він встав і сказав: «Я завтра йду». Ні дружина про це не знала, ніхто. З зони АТО повернувся навесні 2016-го. Сказав: «Давайте будувати дім». Ми знайшли землю, почали будувати, так і недобудували…», – розповідає батько чоловіка Леонід Андрійченко.
Після ротації Володимир вступив до Сумського вищого артилерійського командного училища. У 2018-му закінчив його. Останнім часом працював у Києві.
Фото: Фейсбук-сторінка Володимира АндрійченкаВолодимир Андрійченко був головою Чернігівського обласного осередку Комітету виборців України
У 20-их числах лютого його викликали до чернігівського військкомату як лейтенанта запасу. Наступного дня після приїзду чоловіка до Чернігова почалося повномасштабне вторгнення росії. Володимир потрапив до медичного взводу 1-ї танкової бригади.
«Він став медиком. Він розбирався у медицині, хоча він не професійний лікар. Він усе розумів і вмів робити. Моя жінка – медсестра із величезним стажем, але навіть вона консультувалася в нього щодо різних болячок», – каже батько.
На службовій машині Володимир возив поранених і вбитих побратимів.
«Йому дали машину, Рено Доккер. Він казав, що 8 людей – і 200-их, і 300-их – вміщав туди. І він займався такою роботою. За 2 тижні вивіз їх може 100, може 200, не знаю точно. Що міг, робив. Менший син допомагав ремонтувати машину. Якщо чесно, я знав, що це добром не закінчиться… Це робота для смертників. Перед ним теж загиблі були по цій же роботі. Не знаю, мені здається, що він наче смерті шукав собі… Завжди ліз наперед», – розповів Леонід Андрійченко.
Фото: Фейсбук-сторінка Володимира АндрійченкаВолодимир Андрійченко — ветеран АТО
Востаннє з сином чоловік розмовляв 10 березня. Того дня Володимиру виповнилося 37 років. На своїй сторінці у Фейсбуці він написав такий пост:
«Втретє ДН доводиться зустрічати не в родинному колі, а в оточенні побратимів. Попередні 2 були на Донбасі, сьогодні ж в рідному місті Героїв – Чернігові. І нині, я хотів би подякувати всім хто так чи інакше долучився до боротьби. Разом і до кінця. P.S. за день народження пиво виставлятиму на Червоній площі Москви в день Перемоги».
До Дня Перемоги Володимир так і не дожив… Вранці 16 березня він вирушив у передмістя Чернігова, аби забрати тіла загиблих і поранених побратимів.
«Це вже тепер хлопці його розповідають, що треба було поїхати, а він, як завжди, йшов першим. І першим він і поїхав туди (в село поблизу Чернігова – ред.). Вони з командиром їхали і почався великий обстріл. Вони зупинили машину і хотіли заховатися. Він тільки хотів побігти у кювет… Реактивний протитанковий снаряд. Був удар. Вони бачили, що машина була з хрестами, це була медична машина! Машина згоріла, а його (Володимира – ред.), мабуть, ударною хвилею вбило. Бо потім його побратим розповідав, що був там, крові у нього не бачив. Перевірив пульс, пульсу вже не було. Закрив очі. Розповідав, що тільки хотіли забрати тіло, почалися обстріли ще сильніші. Його залишили. Він досі лежить у кюветі», – сказав батько Володимира.
Зараз Леонід Андрійченко хоче одного – забрати тіло сина і поховати.
«Я казав, що сам піду просити в них (окупантів – ред.), щоб забрати тіло. Син менший каже: якщо підеш просити – пристрелять. Мені треба тіло забрати. Хлопці сказали, що якщо буде можливість, тіло вивезуть. Я не знаю, сиджу і чекаю. Дай Боже б забрати його».
У Володимира Андрійченка залишилася дружина, 13-річна донька, батьки і молодший брат.
Фото: Фейсбук-сторінка Володимира Андрійченка
