22 січня цього року, коли Україна відзначала державне свято — день Злуки і соборності своїх земель, цивілізований, демократичний світ вустами суддів Європейського суду із прав людини визнав:
екс-Прем’єр-міністр Юлія Володимирівна Тимошенко, котра стільки сил і енергії поклала на вівтар української незалежності не скоювала ніяких злочинів, інкримінованих їй у газовій сфері, а справа проти неї була політичною розправою яку продажні суді і прокурори сфабрикували на замовлення злочинного режиму Януковича.
… Той сонячний спекотний день 5 серпня 2011 року ще й досі стоїть у мене перед очима: на Хрещатику, поблизу Печерського суду, вирує розбурхане, багатотисячне, многолике і многоголосе людське море. А в прилеглих вулицях і провулках, як чорні примари, причаїлися спецпризначенні. До того судного Юлиного дня ніхто і гадки не мав, що в Україні розплодилося скільки хижої нечисті – «Беркутів», «Грифонів», «Барсів», «Леопардів»…Сотні «цементовозів», себто — міліцейських автобусів, на яких злетілось-сповзлось до Києва це звіро-птаство запрудили узбіччя центру столиці від Бессарабки аж до Європейської площі. За їх номерами можна було вивчати географію України: Львів, Донецьк, Житомир, Дніпропетровськ, Одеса…У повітрі пахло грозою. Передвісником її став «чорний ворон», який ще зночі завбачливо підігнали під будівлю «печерного суду» вертухаї Лук’янівського СІЗО. Відчувалось – це не спроста! Планується щось жахливе.
І грім — грянув.
— Змінити запобіжний захід Юлії Тимошенкоз підписки про невиїзд на перебування під вартою.–Тремтячим голосом виносить свій вердикт суддя Киреєв, прізвище якого відтоді стало символом вибіркового правосуддя в Україні.
Як би хто сповістив, що Дніпро змінив свій одвічний плин і потік від Чорного моря на Валдайську височину, це не викликало б такий шквал емоцій у залі суду і поза ним, як ця нагла звістка.
- За що?
- Яничари!
- Юлі во-о-лю-ю! – вибухнуло людське море.
Ніколи не забуду зойк однієї жінки, яка почувши звістку про арешт Тимошенко, аж за серце схопилася: «Що з нами тепер буде?» А старенький дідусь, якому — літ і літ, ніби у відповідь їй зітхнув: «Репресії – повертаються! Знов будемо співати, як за комуняк співали:
Хто не був – той буде,
Хто був – не забуде
Той день, що провів у тюрмі.»
Для багатьох стало очевидним: знахабніла банда під орудою Януковича, запроторивши за грати лідера опозиції, переступивши усі моральні і людські норми, оголосила війну на знищення усім, хто мав мужність боротися проти злочинного режиму Януковича., «Яничари» тріумфували: збулась їх заповітна мрія – Юлю запроторено за грати!
— Сьогодні день коли в Україні остаточно померло правосуддя, — пам’ятаю, так прокоментував арешт Юлії Тимошенко присутній біля Печерського суду Левко Лукяненко.
Запитав тоді у Левка Григоровича: «Що значить для арештанта день, проведений у в`язниці?»
— Це значить, цілу добу відчувати себе похованим заживо. — Відповів багатолітній дисидент і політв’язень.
Не день, не добу, 933 дні і ночі була «заживо похованою», за влучною характеристикою совісті нації – Левка Лук’яненка, Юлія Тимошенко у Качанівській колонії під Харковом. Без ковтка свіжого повітря, без сонця, під невпинним оком наглядачів, які, нашпигувавши кожен метр камери відеофіксаторами, вели безкінечні зйомки її тюремної Одиссеї які потім, кажуть, передавали у Межигір’я, щоб доморощений тиран, шапкокрад і гвалтівник міг насолодитися кадрами її перебування за гратами.
Та і в тюрмі вона була найвільнішим громадянином України, ні на мить не припиняючи своєї боротьби. Палке полум’яне слово, з яким вона раз-по-раз зверталась через адвокатів до нації, вселяло віру і дарувало надію. Коли ж налякані її публіцистичними зверненнями і статтями вороги відібрали в неї можливість боротися словом, вдалася до універсального для всіх арештантів форми боротьби – голодування. Декілька разів – сухого, ризикуючи здоров’ям і навіть життям. Тож усяк в Україні й не Україні сущий знав: Юля – не скорилася! Незламний лідер опозиції навіть за колючим дротом продовжує боротьбу.
Вона боролася за Україну, за її європейське майбутнє, а Україна, Європа, цивілізований світ боровся за неї. Шість разів за три роки – випадок безпрецедентний в історії парламентаризму, Європейський парламент приймав резолюції, в якій переслідування Тимошенко трактував як «політично мотивоване». Саме з моменту її ув’язнення світ заговорив про наявність «вибіркового правосуддя» в Україні, а Європейський Союз вимогу її звільнення і припинення політично мотивованого правосуддя в Україні поставив головною вимогою для підписання договору про Асоціацією між Україною та ЄС. Хто знає, чи не в боязні Януковича звільнити Тимошенкоікриється факт не підписання ним договору про асоціацію з ЄС у Вільнюсі?
Поки сонце зійде – роса очі виїсть, стверджує народна мудрість. Думаю — немов про її незаконний арешт сказано. Адже не було б того дня за мало не трьохрічне її перебування за гратами, щоб хтось із європейських чи світових політиків не звертався б до Януковича із пропозицією – звільнити Юлію Тимошенко. Та страх його перед лідером опозиції був настільки великим, що він навіть проігнорував рішення Європейського суд із прав людини, який, розглянувши 30 квітня 2013 року скаргу Юлі Володимирівни на незаконне запровадження її в СІЗО суддею Киреєвим, зазначив, що «утримання під вартою пані Тимошенко як запобіжний засіб було свавіллям; що законність її перебування під вартою не була належним чином оцінена судом. Але що рішення суду, хай навіть – європейського для Президента з мораллю гопника, в якого за плечима дві ходки на зону? Веду це до того, що нині вже ніхто не сумнівається: як би не перемога революції Гідності, здобута ціною смерті Небесної сотні, режим Януковича навряд чи залишив її живою. Саме тому перша її дорога на волі пролягла на Майдан, саме тому перші, кому вона вклонилася, вийшовши із-за тюремних мурів, були хлопці з Небесної сотні.
А потім почалась її боротьба вже на волі за правду. Так, 14 квітня 2014 року Верховний Суд України в ході спільного засідання всіх палат рішенням 42 суддів із 48 закрив так звану «газову справу» Юлії Тимошенко за відсутністю в її діях складу злочину. Іншими словами, українська Феміда на найвищому рівні визнала те, що було очевидним від першого дня її арешту — Юлія Тимошенко – політв’язень режиму Януковича.
Зрештою, на цьому їй можна було б поставити крапку в боротьбі за справедливість. Та хто знає Юлю Володимирівну, той відає про особливість її характеру: всі справи доводити до логічного завершення. А логічним завершенням так званої «справи Тимошенко» якраз і мав стати вердикт Європейського суду із прав людини, який, за скаргою адвоката Тимошенко – народного депутата Сергія Власенка — розглянув у Страсбурзі 22 січня цю справу та виніс свій вердикт. Фактично ЄСПЛ підтвердив те, про що заявляла всі ці роки «Батьківщина» та захисники лідера партії: при підписанні газових угод у діях Юлії Тимошенко був відсутній склад злочину, а значить були відсутні підстави для її кримінального переслідування.
Петро Воробей
