ОСОБЛИВИЙ ВИПАДОК. Кожна, навіть цілком благопристойна на перший погляд родина неодмінно зберігає у своїй шафі... власний скелет, тобто якусь особливу, дивовижну сімейну таємницю. У цьому анітрохи не сумніваються жителі туманного Альбіону – так іще називають Англію. Проте й у нашому Чернігові, якщо дуже захотіти, можна знайти не одну шафу – з таким вражаючим скелетом, що просто бракує слів, аби якось це прокоментувати. Звісно, сьогоднішня розповідь шокує не одного нашого читача. Але ми все-таки вирішили відкрити одну таку шафу – з дозволу її господарів.
«Шукаю привабливого мужчину для зустрічі. Плачу 300 доларів...»
Чернігівці Андрій та Ельвіра – просто створені одне для одного. У цьому переконані їхні батьки і друзі. Поглянеш на таких – і жодного сумніву, що перед вами – справді закохане подружжя. Вони навіть зовні схожі: русяві, блакитноокі, у кожного – симпатична родимка на обличчі. Схожі голоси, інтонації, жести. Андрій завжди дуже уважний та ніжний зі своєю дружиною.
У шлюбі вони – п’ять років, мають двох чарівних донечок. «А діти, як відомо, народжуються від великого кохання! – з гордістю розповідає Ельвіра. – Ми з Андрієм навчалися на одному курсі. І це було кохання з першого погляду. Він одразу вирішив, що я стану його дружиною. Звісно, я так просто не здалася, протрималася цілий місяць. Але він так щиро говорив про свої почуття – по сто разів щодня мені освідчувався! Увечері серенади під гітару співав під моїм вікном. І я, як то кажуть, втратила голову... У нього батьки – незаможні, він взагалі з багатодітної родини. У мене – одна мама, вчителька. Коштів, самі розумієте, обмаль. А доводилося ще за навчання платити. Проте ми вирішили, що житимемо разом. А потім і Оксанка народилася...»
Звичайно, молодій родині доводилося дуже скрутно, хоч Андрій брався за будь-яку роботу, аби лише роздобути якісь гроші. Тому, навіть коли народилась друга донька, Ельвіра не скористалася академвідпусткою – прагнула якомога швидше отримати освіту. Тож вуз чоловік та дружина закінчили одночасно. Проте матеріальних проблем у родині це кардинально не вирішило. Зарплата на підприємстві в обох була невеликою. А батьки реально допомогти не могли.
«Фінанси, як то кажуть, співали романси... – пригадує Ельвіра. – Постійно крутилися, наче білки в колесі, світу білого не бачили. Однак жодного просвітку не було. Навпаки, ще важче стало, адже доньки ростуть, а все навколо – таке дороге: і продукти, і одяг! Андрій уже хотів навіть на заробітки поїхати кудись за кордон – до Португалії чи Польщі. Та я не пустила, бо навіть уявити не могла, як ми тривалий час житимемо окремо. Я б тільки за нього увесь час страшенно хвилювалася, і він би, я знаю, там, на чужині, спокою не мав... А одного разу він приходить увечері додому увесь такий загадковий, замислений. Я питаю: «Що трапилося, Андрійку?» Він так якось дивно поглянув на мене і почав розповідати про пропозицію, яку йому несподівано зробила одна жінка...»
Андрій познайомився з власницею магазину, у якому лагодив обладнання. Та зацікавилася симпатичним 22-річним чоловіком. Запросила до себе в кабінет, пригостила кавою, почала розпитувати про життя. І коли дізналася про його фінансову скруту, ніби між іншим, зітхнула: «А я оце, у розквіті літ, сама. Така жінка пропадає! Отож шукаю інтелігентного, привабливого чоловіка для інтимної зустрічі, котрий не буде потім розповідати зайвого. Звичайно, я б йому за це щедро віддячила – заплатила б 300 доларів...» Андрій вдав, що не розуміє, про що йдеться, і поквапливо попрощався зі свою співрозмовницею.
«Я кохався з нею кілька разів поспіль, заплющував очі і уявляв, що роблю це з дружиною!»
«Спочатку я дуже обурився, – говорить Андрій. – Та за кого вона мене має? Я – нормальний, порядний чоловік, у мене прекрасна сім’я – дружина і діти. Як же можна взагалі пропонувати таке?! Господи, та я жодного разу своїй дружині не зраджував. Як вона навіть посміла подумати, що я погоджусь на таку огидну пропозицію! Проте, чим далі відходив від магазину, тим більше мене мучила думка: «Але ж 300 доларів – це більше, ніж моя місячна зарплата. Я б їх міг заробити за один вечір! Ну, звісно, цього ніколи не трапиться. Але як би нам з Ельвірою стали в нагоді ті гроші!»
Схвильовану розповідь чоловіка дружина вислухала мовчки. «Не переймайся, вона – на 15 років старша за тебе, – махнув рукою Андрій. – Я надто люблю і тебе, і донечок, тому забудемо про це!» Вночі він несподівано прокинувся – Ельвіра плакала. «Що сталося?» – стривожився чоловік. «Ти ж не покинеш мене? – зітхнула вона. – Знаєш, ми дійсно не можемо відмовитися від цих грошей...»
Наступного дня Андрій зателефонував власниці магазину: «Я дуже переживав, мені було соромно. Але відступати нікуди – вночі ми з Ельвірочкою не спали до ранку, все сто разів обговорили, розподілили, на що витратимо кожну копійку з отих 300 доларів... Проте всі мої страхи виявились марними. Господиня була напрочуд делікатною – грала прекрасна музика, ми пили чудове вино, а коли опинилися в ліжку, я побачив, що все воно встелене пелюстками троянд. Я кохався з нею кілька разів поспіль, заплющував очі і уявляв, що роблю це з Ельвірою. Навіть, по-моєму, прошепотів її ім’я. Проте господиня не образилася – вона намагалася поводитися природно, ніби ми – давні коханці. Старалася, щоб і мені було приємно. А потім, обіймаючи мене на прощання, вклала мені до кишені гроші... Я полегшено вийшов надвір, глибоко вдихнув повітря, перерахував купюри і не зчувся, як опинився вдома. Одразу віддав дружині долари. Запитав: «Все нормально?» Вона кивнула. І тільки вночі, коли я палко кинувся виконувати свої подружні обов’язки, здивувалась: «Хіба ти не стомився?»
«Жінки мають бути різними, щоб я не звикнув до якоїсь із них...»
Пройшов тиждень. Зароблені Андрієм гроші швидко витратили. Сім’я жила так, як і раніше. Тільки він все частіше ловив себе на думці, що чекає дзвінка від своєї нової знайомої. Ще за тиждень Андрій уже відверто непокоївся: невже він розчарував ту добродійку? Адже, напевне, вона не вперше у такий спосіб влаштовує собі «розвантажувальні години». Мабуть, траплялися і значно вправніші чоловіки! Тож коли нарешті пролунав жаданий дзвінок, Андрій на радощах аж «Калинку-малинку» затанцював...
«Вона знову заплатила мені 300 доларів, – пригадує він. – Сказала, що тепер ми тривалий час не побачимося, бо у неї якісь проблеми. Але якщо я не проти, то вона може порекомендувати мене своїй подрузі, якій теж потрібні свіжі враження. Та жінка – теж самотня і не жадібна... Я погодився. Відверто кажучи, подруга мені не сподобалась – натуральна садомазохістка! А я – прихильник нормального інтиму. Тому вирішив із нею більше не зустрічатися. Натомість дав оголошення до газети: «Порядний молодий чоловік без шкідливих звичок шукає заможну, інтелігентну жінку для інтимного життя»...
Відгукнулось одразу кілька чернігівок. Але двоє з них перебували у шлюбі. Тобто Андрієві пропонували такі собі таємні побачення. Щось на кшталт анекдоту, де чоловік – у відрядженні, а до дружини завітав коханець. А потім самі знаєте, що сталося... Від подібної перспективи він відмовився, вирішив не ризикувати. Обрав самотню, доволі привабливу жінку, яка не вимагала чогось неможливого... А через деякий час вже й не потрібно було оголошення давати.
«Ми з Ельвірочкою вирішили, що всіх грошей все одно не заробиш, – розповідає Андрій. – Розробили оптимальний графік – одне побачення з клієнткою на тиждень. Тобто протягом місяця – чотири-п’ять зустрічей. Якщо мене, так би мовити, «орендують» на всю ніч, то платять дещо більше – 500 «зелених». Але подібне трапляється нечасто. В основному, це – кілька годин роботи увечері. Причому жінки мають бути різними, щоб я не звикнув до якоїсь із них і між нами, не приведи Господи, не виникли певні почуття. Бо це – неприпустимо! У мене є кохана дружина, діти, тож я стараюсь виключно заради них. Одна пані не проти була і двічі на тиждень постійно зустрічатися, золоті гори обіцяла, проте ми з Ельвірочкою на це не спокусилися, запропонувавши їй компромісний варіант – одне побачення щомісяця».
«В усьому винна держава, яка неналежно дбає про своїх громадян!»
Власне, з клієнтками зазвичай спочатку спілкується Ельвіра, яка й домовляється про черговий візит свого чоловіка. Особисто вона, звісно, з цими жінками не зустрічається.
«Цілком досить і розмови по телефону, щоб відчути клієнтку, – каже Ельвіра. – Взагалі, я Андрійку повністю довіряю. Просто він мене сам попросив йому допомагати. Тим більше, моя жіноча інтуїція ще жодного разу не підвела – одразу «відсікаю» якихось підозрілих осіб, котрі можуть повестися неадекватно. Адже жодні гроші не компенсують здоров’я мого чоловіка. Він у мене – молодець: навіть після зустрічей із клієнтками про дружину вночі не забуває! Хоч я не вимагаю від нього такої самопожертви. Але він пояснює, що то – робота, а це – відпочинок... Я не ревную: по-перше, ці жінки – на 10-15 років старші за мене, а головне – для них він все-таки – мужчина на один день, послуги якого вони оплатили. Ніяких глибоких почуттів там немає і не може бути!»
Ельвіра переконана: у неї – дуже хороша сім’я. Вона щаслива, що тепер не доводиться заощаджувати кожну копійку і думати, як дожити до наступної куцої зарплати. «Хтось може звинуватити нас в аморальності, – говорить вона. – Але я вважаю, що винна в усьому держава, яка неналежно дбає про своїх громадян. Якби ми з чоловіком, здобувши вищу освіту, отримували зарплату, за яку могли б прогодувати свою сім’ю, то хіба Андрій займався б отією роботою «на стороні»? Легко нас засуджувати, якщо у когось дім – повна чаша і мільйони у швейцарському банку. Це я про деяких наших можновладців, що дуже багато патякають про мораль і нічого не роблять для простих людей, набиваючи лише свої кишені».
Андрій же переконаний, що взагалі нічим кримінальним не займається – просто задовольняє природні потреби нормальних жінок, яким не поталанило створити власну сім’ю. Але хіба вони не мають права на інтимне життя? Серед них немало освічених, розумних жінок, які могли б стати прекрасними дружинами. Натомість вони страждають від самотності. І куди тільки чоловіки дивляться?!
Звичайно, доньки ніколи не дізнаються, чим займався їхній тато, щоб забезпечити сімейний добробут. «Я належно подбаю про майбутнє своїх дітей, – запевняє Андрій. – Вони матимуть все необхідне, а вищу освіту здобудуть в якомусь престижному вузі за кордоном – скажімо, в Англії. І влаштуються на таку роботу, яка забезпечить їм гідні умови життя». Адже можливості Андрія – все-таки не безмежні, і з віком йому буде все складніше задовольняти своїх клієнток. А високу пенсію за бурхливу інтимну діяльність колишньому жиголо ніхто не платитиме... «Проте це станеться ще не скоро, – посміхається Андрій. – До того ж, і реальної конкуренції у мене поки що немає. Більшість чоловіків лише на словах – геракли, а як доходить до справи, починаються проблеми. Та й робота ця надто делікатна – потребує серйозної психологічної підготовки. Про якусь насолоду зовсім не йдеться. Навпаки це – таке відчуття, наче ти – вже ситий, а доводиться знову їсти, демонструючи відмінний апетит...».
Сергій Дзюба
