Письменник із Азербайджану Агшин Алієв переклав поетичні твори українських письменників Сергія і Тетяни Дзюби із Чернігова азербайджанською мовою.
Сергій Дзюба / Serhii Dziuba (вірші подаються азербайджанською мовою та в оригіналі — українською).
Cadugər haqda ballada
Bir dəfə kefim saz idi
Masada milçək əsnədi...
Birdən Panna təşrif etdi –
Pəncərəmdən külək əsdi.
Qoymağa soyuducu seçmək
(O, bir tank kimi, səs edir),
Soruşdu o nəzakətlə,
hər şey qaydasındadırmı?
Cadugərlə üzləşdinmi?
Söyləndi yağlı, dodaqları ilə,
Dili dəniz düyünütək bağladı: necə?
Mənim mənzilimdə – ayaqyalın bir xanım
Sanki küləkləri əliylə sıxır!
Bir şahzadə kimi xalıdan keçdi:
«Əzizim, rahatca, indi nəfəs al...
Axı evdə su ilə bağlı çətinliyim var,
Sadəcə qəlbimi yumaq istərəm».
… Bir milçək sanki yuxuya getdi,
İndi qonşularda sakitdir daha;
Panna iki saatdır yuyunmaqdadır!
Yaxşı ki, xanımım qohumlardadır...
Hər şey göz yaşla çıxdı, bu başqa məsələ!
Sevincdən ağlayıb yer süpürürəm.
«İstini, soyuqu hiss eləmişəm,
Qadıntək özünü yenə hiss etdi.
Bir igid haqqında danışacağam,
Nəzakətli şirin cəngavər haqda...»
«Və düşündüm: Ukraynaya bir şan da,
Qazanmışam, buna görə xoşbəxtəm!»
______________________________
Балада про відьму та екстаз
(бувальщина)
Був час, коли усе вже по цимбалах,
І муха позіхала на столі...
Аж раптом в гості пані завітала –
Влетіла у кватирку на мітлі.
Обрала холодильник для посадки,
Дарма що той, мов танк, задеренчав,
І чемно запитала: «Все в порядку?
Ти що – ніколи відьми не стрічав?!»
Я щось заплямкав вражено губами,
Морським вузлом зв’язало язика:
У мене вдома – зовсім гола дама,
Та ще й мітлу тримає у руках!
Вона ж пройшлась граційною ходою:
«Та що з тобою? Чом, герою, зблід?!
У мене, друже, кепсько із водою,
Я хочу лиш помитися, як слід...»
... Давно яєчня на плиті схолола,
Сусід уже сусідку від любив,
А пані в ванні – дві години – гола!
Все ж добре, що дружина у батьків...
Наразі вийшла – Боже, ледь не плаче,
Мітлу свою від збудження скубе:
«Я мала все – холодну і гарячу,
Я знов відчула жінкою себе!
Та про такого справжнього мужчину
Всім подругам до ранку розповім...»
І я подумав: «Слава Україні!
Ну хоч одній, на диво, догодив».
* * *
Mən sonuncu şeirimi.
Bir zamanlar yazacağam
Qocalığı yaşamaram
payızın yarpağı tək
Öz yoluma düşəcəyəm
Bəlkə belə asan olar.
Sən narahat olma,
Mən səninlə görüşə
onsuzda gələcəyəm.
Məbəddəki,
cəlbedici
nazik şamtək.
____________________
* * *
Упали листья на дорогу,
Они упали, им легко...
Татьяна Гнедаш
Колись я напишу
останнього вірша
і не доживу
до старості:
впаду собі на дорогу
осіннім листям
і мені буде легко.
Не хвилюйся.
Я все одно прийду
на побачення з Тобою,
зваблений
тоненькою свічкою
у храмі…
Yuxu
Mən bir şair olub,
Min il yaşadım
Amma sonda hər şey bitdi.
Yalnız ayağımın izi,
qalmışdı qum üzərində
Bir gün gəldi o da itdi
__________________
Сон
І був я поетом,
І жив тисячу років…
А потом усе минуло:
Тільки відбитки Твоїх ніч
На піску.
* * *
Mənə çox təəccüblüdür:
Günəşi rəsm etmişəm,
Amma o istilik verir.
* * *
Mənə çətin:
Ulduzlar düşür,
Amma arzular bitib.
* * *
Mənə yaxşıdır:
Portulaq yaxşı rəng verir.
Sanki mənim məzarımda.
____________________
* * *
Дивно мені:
намалював сонце,
а воно гріє.
* * *
Тяжко мені:
падають зірки,
а бажання закінчилися.
* * *
Добре мені:
красиво цвіте портулак
на моїй могилі.
Тетяна Дзюба / Tetiana Dziuba
* * *
Qarın şappıltısı zalım çovğun ilə,
Dünyadakı sehrilərin anası.
Açıq səma ilə uçduq qolbusa
O ağ apostolun uşaqları biz.
Ardınca atıldı gün sarı yanaqıyla,
Gülməkdən qan qızartdı dodaqları.
Donmuş üfüq yaxınlaşırdı sanlki,
Uzaqlaşan isti Kubanın şəkli
Tuurist jurnalında bir ulduz parlar,
Həftə içi boz paltoları təks edir.
Sarmat qadınların düz yolu kimi
Kosmos – kompas ülgücündən krçirir.
Qarın şappıltısı zalım çovğun ilə –
Dünyadakı sehrilərin anası.
Açıq səma ilə uçduq qolbusa
O ağ apostolun uşaqları biz.
______________________
* * *
Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.
І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…
Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів – невідбулих мрій.
Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.
* * *
Bu gün sən kefdən ayılıb gəldi.
İblisli qurumuş bir çələnglərdə
Məzarlıqda bitmiş çiçəklər verdi,
Müqəddəs əsrlər naminə deyil.
Yeni qalxmış o yüksəkliklərə
Qarğanın yalnız sinəsi düşür.
Ay Victoria, dua etginən sən də
Yalanı əli ilə qoruyur büzür.
Əllləri də yalanlarla doludur,
Yalanlarla, palanlarla doludur.
Günəşin də ləkəsində cücərir:
Paslı çovdar tortlarında qovurur.
Günəbaxanlar boyunlarını qaldırır:
Quzu bıçaq üçün sanki yerilkir.
Tərəddüdlük xəyanətdən pisidir.
Mənaları dəyanətin hisidir.
Pomada qanı, yaradana həmd olsun,
Manjetdə günəbaxanın qanı.
Sərxoş çirkinin üstündən hıçqırır
Zəfər yanlara süründü. Ar olsun.
Oğlan raqatqadan nişan alıbdı.
Sobada Tanrısına.
Bu gün sən kefdən ayılıb gəldi.
________________________
* * *
Ти сьогодні прийшла з похмілля
У зів’ялих пожухлих вінках.
Віддавало цвинтарем й цвіллю,
А не славою у віках.
У розкопану свіжо вись
Груддям падає вороння.
Ох, Вікторіє, помолись
Й затулись рукавом від щодня.
Тут, на стеблах жовтавих, сонячних,
Проростає у небо олжа.
Підіймають голови соняхи,
Як жертовне ягня до ножа.
А вагання – жахніші зради,
А деталі затруть сюжет.
Цей кривавий відбиток помади –
І порожній рукав до манжет.
П’яні схлипи за переможеними
І за тими, хто переміг…
Хлопчик «цілиться» заворожено
У знайомий сусідський сміх.
Ти сьогодні прийшла з похмілля…
* * *
Qalarsan sən yalnız qatar yolu tək.
Talehin qəddar cayanaqlarında,
Ahanı qaraçı ağ daş slonundakı,
Uşağı tərpədib, tabutu tutub.
Sən sürüşkən bəzəkli, keramik və incə,
Hamar bir daş üstü yazılmamışdır.
Bir yarışda dönüş əlamətisən
Tərəfimdən bütün keçid etmişdir.
Mandalada sədaqət və inam, iç-içə,
Körpə qələm budaqlarına bənzər.
Naxış qızıl kölgə kimi tunc olur,
Bir hindunun bədəni oxrası kimi.
Roza xanım kimi əlində iynə,
Zəhərin beril ilə olan yer hanı.
Sevgi bir zombi.
Sevgi bir Golemdir.
Sevgi öldürən robotdur.
___________________
* * *
Залишишся лиш візерунком вокзальним
На вутлих причалах мого життя,
Де біла циганка у чорному залі
Вколисує долі сумне дитинча.
Ти – лиш візерунок химерний і тонкий
У храмі прощання й вчорашнього чаю.
Ти – знак повороту шаленої гонки,
Який проминула (чи ще проминаю?).
Десь вірність і віра сплелися корінням.
Не вийти із кола магічних обручок.
А цей візерунок – примарною тінню,
Мов розпис на тілі індійця-гаучо,
Чи квітка міледі, очищена болем,
На вогкім цямринні міражних криниць
Втамовує спрагу любов наша – Голем*,
А світло – жагу невидющих зіниць.
_______________________________
* Голем – штучна людина, яка, на відміну від міфічної, не створена з глини, а є породженням людського розуму та праці (фантастичне гіперболізоване відображення пошуків у цьому напрямі алхіміків і кабалістів). У домівці свого «автора» Голем виконує всіляку важку роботу, – відбиток мрії, що людина у такий спосіб звільниться для творчості. Вийшовши з покори, стає страшним і некерованим.
Gözəllik haqda Ballada
Gəlirsən gecə yarı, göydə yandırıb ruhları,
Sənin bir damlan ilə – yeddi boğa – dəli olur,
Məsafədən də qara sanki o hər yerdədir,
Bucephalus, Simargl düzüb yarasa qanadları.
Xəstəxanalar və sünbülləri sən saymağa gəlirsən,
Bir xanım döşlüyütək sakitliyi pozaraq.
Sən mənim şəhərimi antik tərzdə bəzədin,.
Sən kimsən? Qraver? Xaron? Kapitan? Don Juan? Ya Mühasibsən?
Gəlirsən sən seçimsiz bir seçimli olaraqdan,
Müstəntiqlər də gizli belə qərar çıxarır.
Bir sözlə hökm verir dərhal
yeddi kilsədən
Quru küləktək gəlib,
Çöldə olan şəhərə.
Çağlayan çölü əvəz edib,
Sən yovşan gətirirsən.
Bürümüş zınqırovu hər tərəfi, hər yeri:
– Bu, bizim qəbiləmizdir!
Bağlayırsan özünü sonsuz zamansızlığa,
Cinayətə tələsən qaçan bir motiv kimi.
______________________________
Балада про Перелесника
Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі
а капельним співом над соборами сімома,
як на відстані подиху чорно і всюдисущо
розпросторює крила пес летючий Сімаргл.
Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі,
штиль розколюєш диханням і танками свіч.
Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі,
у некрополі осені з вічністю віч-на-віч.
Ти приходиш, як вибір без вибору,
ти приходиш – так справджують вироки
за печатями сімома,
повкидавши ключі у вирій
чи сховавши на дні безокому,
Перелесником, перелячищем, цокотом
по бруківці підків – на щастя,
по розколинах дзвону – на сполох,
ти вплітаєшся у позачасся,
як мотив уплітаєшся в скоєне.
Poçt vaqonu
Submarina vaqonu.
Çayın dadı. Çörək ətri.
Və bir topa bulud ilə eyləyir mübarizə,
Pambıq konfettək yumşaq səmada göy üzərində
Ayrılığı, yorğunluğu mərhəməti aparır,
Və sənin bu səsinlə də kənarında hər şey dolub –
İndi parlaq kəlamlarda, çılpaq həqiqətlərdə, –
Qütb məhvumunu da sanki bir sap ilə ölçür
Bir boğaz teldə açılır.
Rəngli hərflərlə dolu zərflər bukülmuşdur.
Ayrılmış rəflərində lütf sanki hökm sürmüşdür.
Vera adlı bələdçi qız orada əbədi yatır.
Əsgər pivəsi. Və avara siyənəyi.
Kağız sürətli uşaq qayığıtək.
Sumbrina voqonu Beatles inamı
Gecə dayanacaqda
Geridə qalmaq üçün harada.
______________________
Поштовий вагон
У вазах дворів – білі гілочки безу,
Тополі зганяють із неба хмарини.
Листи відпливають в замріяну безвість –
Південно-сліпучі легкі субмарини.
Згасає мелодій розчулений голос
В ошатних бравадах та істинах голих,
І сонця прощально-усміхнений лик
Змітає із площі старенький двірник.
Розкришений в букви цей день у конверті,
У зірочки безу, що щастя віщують.
Пливуть «субмарини» в вагоні обдертім,
Де бомжі і мрії, обнявшись, ночують.
* * *
Zaman sanki duzla sızır
Qədim saatlardakı qum kimi
Yanıb, bişib, yanıqlar da,
Buğlanaraq, həll olubdr
Dənizə də çevrilibdir.
Hansı ki həmişə qalxır
Xatirə dalğaları ilə.
Bir narahatlıq – uzun müddət deyil:
Axı insanlar quruda yaşayırlar
Hardakı duzlu dəniz var...
_____________________
* * *
Час просочується сіллю,
Як пісок із найдавнішого годинника,
Пече, випікає, ятрить.
А потім даленіє, розчиняється, –
І стає морем,
У якому добре гойдатися
На хвилях спогадів.
Шкода тільки – недовго,
Бо люди мешкають на суходолі,
Де море – сіль...
Salomeya
Hara gedəcəksən? Tarana? Ya da Rəqsə?
İnam üçün hamı tək, səlib yürüşlərinə?
Göyümtül laxtalanmış, qan qar paltarlarında.
Köhnə sual: bir söyl sən bəs kimə tapırsan?
İohanın kəlləsi legionerin məcməyində,
Rəqs et, Salomeya: qan ki heç su deyil.
Qan atomlı bir məhlul vəy a bir iksirdir,
Rəqs et Salomeya: sən hələ də bir gəncsən.
Və hələ də məstliyi sən hələ yaşamamısan...
Timpanlar. Lalələr. bəlalı hərəkətlər.
Qarda bandajlı stamen
Qırmızı güllərindir. Karantin həftəsonu –
Məktəblər üzrədir:
Tütək klarnetləri öyrənməyə lüzum yox!
«Qardaşının casusu olma saqın sözüm yox» –
Mən dua eyləyərkən, tərəzi yellənirdi.
ya əlindən – qanlı lardakı –
Əl bombası saatı sürüşdü.
Timpanları döydülər – amma o kəsilmədi,
Gəzən bu sükutluğa üstünlük vermək gərək.
Vaxtım bitəndən sonra axı kim olacağam?
Bir fincançı?
Tərəziçi?
Rəqsçi?
Hara gedəcəksən? Yaxşı, Sən hara gedəcəksən?
Bir yazıq olduğumu düşmənlərim də bilirlər.
Lalələr də açılır. Və qarlar əriyir.
Və qan yağışı seyrəldir.
Rəqs et, Salomeya.
Rəqs et, Salomeya ...
Rəqs et, Salomeya!
_______________
Саломея
Із ким ти порадишся, куди підеш у герці, у танці?
Блакитна кров льону у білих одеж.
Одвічне питання: камо грядеш?
Глава Іоанна – на таці.
Танцюй, Саломеє, бо кров – не вода,
Від неї нерони хмеліють.
Танцюй, Саломеє, бо ти молода
І ще не спізнала похмілля…
Тимпани. І ковзко й непевно ступні.
Червоно – на сніг і на сум без причини.
На святки у школах тепер вихідні,
Лункі, мов «Кларнети» Тичини.
«Ти сторожем братові тільки не стань», –
Благаю. Схитнулися шальки,
Мов твій, Саломеє, догідливий стан
І ледь закривавлені пальці.
Та били тимпани – і він не почув
Чи зріс корчмарем для скитальців?
А ким мені бути, як стрінуть дощі:
Таріллю, главою чи танцем?
І з ким ти порадишся, куди підеш?
Так добре, аж ворог жаліє.
Від краю до краю, від меж і до меж
Неспинний танок Соломії.
* * *
İsti batareyaların bir hasarı,
Qar fırtınalarından qoruya bilmir.
Qış təbiətdə öz rəsmini çəkir
Buz bədəndə, sanki şüşə gövdədə.
Ardınca görünən bu sahələr,
Yağış islanıb nəmlənib soyuyub.
Qütb buzu, kimin möhkəm izidir
Yalnız balıq bunu əzbərdən bilir.
Bu şərab əlavə olunmayıb, –
Yalnız üzümü hər kəsə bəllidir
Yağış və qarın heç vecinə deyil
Necə düşmək göylərdən yerə gərək:
Manna? Bomba? Ya daki bir Qradtək?
Ancaq mənim üçün – heç fərqi yoxdur,
Xəncər kürəyimə hardan sancılar
Qəlbdə olanı dərdi başa vuranda,
Sonra bu baş üəyindən qan olar.
_________________________
* * *
І цей штахетник батарей,
Що від зими набігів не рятує,
І білі квітники лілей,
На вікнах висіяні всує,
Облиш дощам, що прийдуть вслід,
Холоднозорі і незглибні.
Що водограй – лише політ
Достоту знати тільки рибі,
Що нерозбавлене вино
Достоту знати винограду.
Дощу і снігу заодно
Є змога випадати градом.
А нам – ніяк… Ніяк… Лови
Меча блискуче рвійне скерцо,
Якщо душа не сягне голови,
То голова впаде до рівня серця.
Kimerik ağ saçlı hacılar
Alçı göydən sanki yerə uçdu,
Ağ sərin qoxusuyala qoxurdu.
Çörək kimi onu yarı böldülər...
Kilsələrin yanı günah doludur.
Ağlıq, kətan parıltısı bərq vurur:
Çörəyim və şərabım belə qoxur.
Və zəng dibinə söykənmək istəyir
Buxarlanır ayağımın izləri.
Şəfəq nuru ilə hər kəs parıldar,
İnsan könlü yalnlz yayda ayılar.
Telegramı oxumağa çalışdım,
Nə sən, nə mən, nə də biz ayıldıq.
Eyni zamanda iki.
Körpülərin üstündə
Ayaqda, ilhamlanmış və yüngül,
Qışı qoruyanlar da qar adamlarıdırla...
Bədənlərin molekuly buxarlanaraq uçdu –
Keramik ağ saçlı qrimçilər.
_____________________
Примарні білі пілігрими
Із неба сипалась старезна штукатурка
І пахло ладаном, і тіні від повік
Надвоє переломлювали вік…
Святих церков округлість грішна
І грішна сяйна білизна.
Так пахла ладаном моя вина
І дзвони добивалися до дна
Твоїх загублених слідів,
Як день на банях відрадів
І впала паморозь сумна.
Давно розведено мости
І телеграми відблукали,
Та ходим поряд я і ти
Холодними сніговиками.
Примарні білі пілігрими…
* * *
Zaman it kimi amma hey sulanır.
Ayaqlarınızın altında uzanır.
Bir saniyə incəcəcik sızldayır,
Anma mərasimitək qarşılayır.
Nəticənim xüsusiyyətləri var
Bir nöqtəyə itələyir,
Yollar,
Özü də yalnızca gecə vaxtı.
İşıqlar tamamən söndürüldükdə, –
Bir dəqiqəlik sükutla yaxındır.
Mən sənə baxıram
Rublevin gözü ilə, –
İtlər, fənərlər və yollar ilə
Gecələr, maşınlar və siqnallar ilə
Dünyadakı hər kəs ilə
Saniyələr dayandı.
Əks nəticə...
İnam tərzi – retro kostyumlar.
Ümid yalnız xəyal etdi
Moda kilometrləri
Rəngli paltarlar.
_____________
* * *
Час, неначе собака, ласкавий,
Лягає під ноги.
Тонко скиглить секунда,
Упавши в колодязь чекання.
Перспектива – завершені
В крапку дороги.
Крапка – це щось сумне,
Мов хвилина мовчання.
Я на тебе дивлюся
Очима Рубльова,
Не боюсь, що учора і взавтра.
Реальніші стали сьогодні.
Перспектива зворотня…
Як сукні мої старомодні.
А надії все сниться
Вбрання кольорове.
* * *
Telefon alıcısını götürürəm. Mən yalnız o nömrələrə zəng edirəm
əzbər bildiyim nömrəyə. Yalnız uzun bir zil səsi eşidirəm.
Məhz bu anda nəyi eşidirsən
Uzun müddət istədiklərimi
Ancaq «Allo!» səs verin
Sizi narahat edirəm.
_______________
* * *
Дзвоню по телефонах,
Номери яких знаю напам’ять,
У час, коли ніхто не підніме трубки.
Тоді тільки можна у них почути те,
Що хочеш почути так давно.
Азербайджанською переклав Агшин Алієв
Агшин Алієв народився 16 листопада 1977 р. в с. Ляж Ленкоранського району Азербайджану. Він закінчив історичний факультет Ленкоранського державного університету. Відомий поет, прозаїк та науковець. Автор шести книжок (історичних романів, віршів) і понад ста наукових статей. Його твори перекладені й опубліковані багатьма мовами. Крім рідної азербайджанської, знає перську, турецьку та російську мови.
Лауреат IV Євразійського фестивалю «LiFFt» (премія «Золотий вінок», 2019). Учасник літературного фестивалю в Колумбії. Переможець фестивалю «LiFFt» (2020). За власний творчий доробок та популяризацію української літератури нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України (2021). Лауреат Міжнародної літературної премії імені Генріха Бьолля (Німеччина, 2021).
