У селі Сухиня Бобровицького району на Чернігівщині живе зо дві сотні людей. Переважна більшість із них – пенсійного віку. І всі ці мешканці дуже часто не мають змоги купити навіть буханку хліба, не говорячи вже про інші продукти. Не через те, що грошей немає, а через магазин, який тут відкривається на дві-три години, і то не щодня. Та й навіть коли він відкритий, купити щось проблематично, бо асортимент тут дуже скупий.
Від Сухині до Бобровиці – 17 кілометрів. І люди, у кого є транспорт, або хто молодший, може на автобусі з’їздити і закупити собі продукти. Старенькі ж чекають, поки продукти їм привезуть рідні. Іншого виходу немає, бо у єдиному в селі магазині майже нічого не продають. А хліб, який тут, до речі, коштує 32 гривні, іще треба встигнути купити.
«У нас, буває, проскакує ніжинська машина, то там є і хліб, і булочки. Чоловік їздить легковою машиною, а асортимент у нього більший, ніж у нашому магазині, – говорить староста Сухині Любов Іванівна. – Наш же привезе з десяток буханок – і добре, якщо стільки: три людини куплять, а іншим не вистачить. У нас свята були, а в магазині навіть оселедця немає. Я вже скільки просила, скільки лаялася, щоб завозив більше товару, більше хліба. Люди б не питали за ціну, люди б брали. Я сама 14 років проторгувала в магазині, завжди ж як свята – ти стараєшся той магазин продуктами забити. Це ж виторг, копійка. А тут… Щоб магазин 5 днів по дві години працював! І купити нічого: ні цукерки нормальної, ні печива. Та елементарного – води немає ніякої! У нас світла не було, станції часто не працюють, та люди ту мінеральну воду розгрібали б! А влітку приїздять онуки, дачників дуже багато. Всі б у той магазин ходили, та нічого брати».
Власник магазину говорить про те, що дохід тут невеликий, і що сам магазин взагалі продає. І якщо його батьки придбали приміщення за 10 тисяч гривень, то тепер він хоче за нього 180 тисяч.
«Добре було б, аби хтось купив той магазин та почав нормально торгувати, – говорить староста. – І вже був один чоловік, який хотів купити магазин, але за нього просили 180 тисяч гривень. Уявіть собі: це за приміщення, яке потребує капітального ремонту, а у нас найдорожча хата в селі стільки не коштує».
Марія Пучинець, фото Олексія Миколаєнка
