Митецький часопис «Літературної спілки «Чернігів» відкриває сторінки для своїх читачів.
І одразу, вже традиційно — поетична добірка. Її назва — «У кожній часточці всесвіту – диво». Лірична авторка Тетяна Таланцева — ровесниця сучасної української державності — намагається розібратися не лише у почуттях закоханої людини, а сенсі нашого існування:
десь на розпуттях
зірок і метеликів
вороном чорним
будуть трикрапки
злітати з порожніх
неписаних аркушів…
Михась Ткач в оповіданні «Комп’ютерний смог» розкриває тему захисту України у часи сучасної неоголошеної війни із незвичного ракурсу. Новеліст досліджує психологічні впливи на юнаків, які так і не стали чоловіками, а зупинилися в громадянському та патріотичному розвитку. Це про втрачене покоління, яке виросло в тепличних умовах і не бажає з нього виходити.
Часопис друкує добірку поезій Антоніни Корінь «У моєму селі вже немає села»: «І вас, як батьків, тут життя додавило. Ні вас, ані хат, пощезали й могили. Нема вже кому ні копать, ні гребти, Тут вічна робота вам гнула хребти».
Дух канадських прерій сторічної давнини дає змогу відчути вестерн «Вуйко Метро». Його автор виходець із Чернігівщини, а нині житель Канади — Станіслав Настенко. Він занурює читача в оповідання про контрабандистів, які возили спиртне з Америки: «Усі газети в Альберті наступного ранку були розкуплені. Клерки в Лезбріджі, Королівські вершники в Форті Маклауд і колоністи-протестанти в Кардстоні з рук у руки передавали передовицю про зухвалий напад на залізниці».
Добірка поезій Ольги Смольницької починається віршем «Поету: білий гіацинт – чорний гіацинт»: «Що творення – це завжди ешафот, Для тебе наготований жарот».
Владислав Савенок пропонує читачам іронічно-гумористичні погляди на виховання — «Книги чи гроші?». Це уривки з автобіографічної повісті «Листи до онука»:
«Це у нас, українців, у крові – слухати дружин, кивати головою і виловлювати з усієї балаканини тільки малесеньке зерно істини. До речі, молодший, це в нашому народі є одним із секретів щасливого сімейного життя. Про інші – ще розповім».
Микола Романюк запрошує прочитати оригінальні добірку поезій «Світ змілів, світ змалів, Він відцвів, наче вишня...». Це свого роду «розмова» з Санею :
«Саня, світ цей складний, мов японське судоку,
Докери, як і сотні років тому, розвантажують доки,
Садівники викорчовують ветхі сади,
Злодії замітають свої сліди...
Діти рабів стали рабами смартфонів,
Смітники стережуть Бороди і Сіфони,
Людство укотре дійшло до якоїсь межі,
Бережи себе, Саня, чуєш мене, бережи...»
Тетяна Стеценко в оповіданні «Ранковий дощ» розповідає історію переселенки з Луганщини і про те, що тримає людину і надає смисл життю. Хоча раніше життя героїні оповідання будувалося зовсім за іншими принципами: «Так і жили: Емма за принципом «мовчи і терпи – така твоя бабська доля». А Віктор – «я мужик тут і господар, а ти – ніхто, й нічого твого тут нема!»
Часопис закінчує друкувати гостросюжетну кіноповість Валерія Коноша «Нащадок». У ній перегукуються події козаччини та сучасних «лихих дев’яностих».
Анатолій Ролік надає можливість почитати в його перекладі оповідання «Центральноєвропейський урок». Його написав Крістоф Рансмайр з Перемишля: «Фінал боротьби за Перемишль був передбачуваним, як і кінець усієї боротьби за утопію: поляки, звичайно, не змирилися з переходом Пшемисля під владу України».
«Літературний Чернігів» друкує відгук Сергія Потапенка на книгу «Микола Гоголь в німецькій науковій та художній літературі: антологія», написану також Анатолієм Роліком.
Ігор Роздобудько пропонує розвідку «Стародубські «Осінні журавлі» та переклади з російської віршів Олексія Жемчужникова — правнука останнього українського гетьмана XVIII століття Кирила Розумовського. До речі, Жемчужников народився на історичній українській землі Стародубщині, що тільки з 1919 року стала російською. Він і написав сумні та журливі «Осінні журавлі», які спочатку співали емігранти після 1917 року по Європі та Америці, а, починаючи з 30-х років, стають гімном радянських політв’язнів.
Станіслав Маринчик у рубриці «Видатні земляки» подає спогади «Голос української нації» про вихідця з Чернігівщини, письменника Юрія Мушкетика, який увійшов у літературу в молоді роки: «На час видання першої книжки «Семен Палій» дебютанту ще не виповнилося і 25 років».
У рубриці «Ювілеї» часопис подає спогад Олександра Олійника «Віра, яку не похитнув час» з нагоди 85-річчя від дня народження чернігівського прозаїка Петра Дідовича, автора кількох ще не поцінованих книг.
Олександр Забарний у нарисі «Шляхом Прометея» розповідає про доцента кафедри педагогіки та психології, тоді ще Ніжинського педагогічного інституту у 1960-х роках, Івана Бенедиктовича Бровка і про згуртоване ним середовище української інтелігенції у вузі цього міста.
Часопис друкує в рубриці «Твоя мала батьківщина» есей головного редактора «Літературного Чернігова» Михася Ткача – «Менщина – моє натхнення».
«Подивилось небо крізь зорю…» — так називаються спогади Володимира Сєнцовського про зустрічі з поетом, режисером, актором, сценаристом Миколою Вінграновським під час його перебування на Чернігівщині.
Віктор Божок у рубриці «Цікаві зустрічі» розповідає про просвітянську зустріч з київським письменником, журналістом, доктором філософії Сергієм Козаком — «Українець, який відкривав Америку в 90-ті роки, працюючи там головним редактором».
Олександр Молибога гортає архіви КДБ у дослідженні «Схаменіться, запугані нещаснії люди…» і розповідає Леоніда Малечу, який у 1940 році протестував проти сталінської системи і писав та розповсюджував листівки проти неї зі своїми двома товаришами. Усі троє були засуджені.
У розділі «Рецензії» часопис друкує відгук Володимира Кузьменка «На стику роси і сонця…» на книгу Миколи Ткача «Вербове коріння».
Надія Гаврилюк пропонує читачам рецензію на книгу Олександра Астаф’єва, який у жовтні 2020-го пішов у засвіти, «Розмова з бігуном на довгу дистанцію: вибрані есеї, статті, нариси». Книгу упорядкували син та дружина письменника.
Схожа доля і у книги поезій Лесі Поліщук «На перехресті випадку і долі». Її авторка уже не потримала книгу віршів у руках, видану коштом її однокурсників ще Ніжинського державного педагогічного інституту імені Гоголя. Рецензію «На грані світла і пітьми…» написав Олександр Забарний.
«Глибинність образів і вічність України» — так називається рецензія Віктора Миколайчука на книгу Андрія Гудими «Україна — це доля», яка містить п’ять романів і стільки ж поем
про пам’ятних і відважних народних полководців Івана Богуна, Максима Кривоноса, Устима Кармалюка, Северина Наливайка, героїчних ватажків Івана Гонти і Максима Залізняка, гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепу…
Часопис подає рецензію Михайла Василенка «Багряне сонце» Михайла Стасюка» про двотомник цього автора «Люди з кременю і світла», що є своєрідним доповненням української трагічної історії та повчальним для майбутніх поколінь.
Сергій Дзюба подає допис «Геніальна людяність Айдарбека Сарманбетова» про книгу киргизького письменника «Людина без Батьківщини» , яку переклав українською разом з Володимиром Віхляєвим і сприяв її друку у чернігівському видавництві «Десна Поліграф».
Микола Гринь подає рецензію «Ми будемо ще жити й жити…» на книгу поезій Наталки Фурси «…ані вирію, ані скиту…»: «…назва збірки розпочинається і завершується інтригуючими і загадковими трикрапками».
Віктор Божок пише про творчий доробок Андрія Гудими , зокрема його роман у віршах «Браїлівська рапсодія» про творчість композитора Петра Чайковського у Браїлові, де митець створив ряд музичних творів.
Часопис друкує дві сторінки «Думок вголос» Леоніда Луцюка: «Літературний твір без соковитої української мови, без говірок, діалектів у розумних межах і суржиків – це дерево без коріння, це страва без солі, це рафіноване, застигле словосполучення…»
На сторінці для дітей їх порадує Олександр Штань. Він пропонує сучасний і віршований переспів відомої казки «Колобок»: «Якось хлопчик ще маленький І слухняний, і гарненький Радо діда привітав, Чемно, лагідно прохав: – Розкажіть мені, дідусю,І про себе, й про бабусю, Як бабуся вам спекла Чарівного колобка…». Діти потішаться оптимістичним закінченням казки J .
Редколегія «Літературного Чернігова» глибоко сумує з приводу передчасної смерті одного з активних авторів журналу Олександра Григоровича Астаф’єва і висловлює глибоке співчуття його родині та друкує слово «Пам’яті товариша», написане колегою з Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Олександром Забарним.
На закінчення номера – пісня «Де б не бував» на слова Миколи Ткача, музика Андрія Ткача та ноти до неї.
На першій сторінці обкладинки – церква Архістратига Божого Михайла в селі Полонки Прилуцького району Чернігівської області.
Погортати часопис можна тут: Літературний Чернігів,№4/92
Сава КРАВЧИК
