Вірші українців надруковані в Польщі

«Поети без кордонів». Вірші Сергія і Тетяни Дзюби надруковані польською мовою в прекрасному перекладі Казімежа Бурната.

Побачив світ ошатний альманах Міжнародного літературного фестивалю «Поети без кордонів» (Вроцлав / Поляніца Здруй, 2020), у якому надруковані вірші народних поетів України Сергія та Тетяни Дзюби в перекладі відомого польського поета Казімежа Бурната. Тож, коли нарешті завершиться карантин та проводитиметься цей справді дуже престижний міжнародний фестиваль, чудове творче подружжя українців зможе побувати на ньому.

Serhij Dziuba

Pocałunki (tryptyk)

I

Pocałunki-świtania

pomykają po Twojej

twarzy,

nie kierując się

słońcem,

chociaż przypominają

swoją łagodną

nieuchwytnością

malutkie słoneczne

zajączki.

 

Niepojęcie przejrzyste,

pragną objąć Ciebie

całą;

i, zachłystując się

delikatnością,

prowadzą ciepły,

zabawny taniec

w Twoich leczniczych

dłoniach –

Nieosiągnięte bezgraniczne!

II

Pocałunek-nadzieja

pachnie czasem,

Twoimi warkoczami

i rozpalonymi ustami.

Boli siódmym niebem

i szmaragdami Twoich

myśli.

 

Tamując szaleństwo,

szeptem

klęka

przed twierdzą Twojej

 

Niemiłości

I zazdrości Galaktyce:

jej luminarze

zasypiają jako skrzaty,

poznawszy wieczność

 

Supergwiazd…

 

III

 

Pocałunki-poeci –

najwięksi utopiści:

każdy uważa się

głównym i prawdziwym –

dla Ciebie.

 

Lecz ich rymy,

rytmy

kolory

nie odzwierciedlają

Twoich oczu.

 

I kiedy na brzeżku

Twojego uśmiechu

pojawia się Bóg –

Pocałunki-poeci,

którzy wierzą w Boga,

namiętnie, do szaleństwa

tworzą Harmonię.

 

… Tak się rodzi

tajemnica Życiа.

 

Поцілунки

(триптих)

 

I

Поцілунки-світанки

поспішають по Твоєму

обличчю,

не орієнтуючись

за сонцем,

хоч і нагадують

своєю лагідною

невловимістю

маленьких сонячних

зайчиків.

 

Незбагненно прозорі,

вони прагнуть

охопити Тебе

всю;

та, захлинаючись

від ніжності,

ведуть теплий,

кумедний танок

у Твоїх цілющих

долонях, –

 

Не осягнути неосяжне!

 

II

Поцілунок-надія

пахне часом,

Твоїми косами

і розпеченими устами.

 

Він болить сьомим небом

і смарагдами Твоїх

думок.

 

Тамуючи шаленство,

пошепки

опускається на коліна

перед фортецею Твого

 

Некохання (?)

 

І заздрить Галактиці:

її світила

засинають карликами,

пізнавши вічність

 

Суперзірок…

 

III

Поцілунки-поети –

найбільші утопісти:

кожен вважає себе головним і справжнім –

для Тебе.

Але їх римам,

ритмам

і фарбам

не віддзеркалити

Твоїх очей.

 

Та коли на краєчку

Твоєї посмішки

з’являється Бог, –

 

Поцілунки-поети,

які вірять в Бога,

палко, до нестями

творять Гармонію.

 

… Так

народжується

таємниця

Життя.

* * *

 

Miasto, które marzyło o niebie

i wariowało od jego

piękna,

teraz jest inkwizytorem,

starannie ścierającym błękit

zatrutymi pocałunkami.

 

Niebo, które nawet w objęciach

miasta

nie przysięgało mu miłości,

bo kochało jedynie słońce,

gaśnie, dotkliwie pragnąc

zachować

 

łzy wierności.

 

* * *

Місто, яке марило небом

і божеволіло від його

вроди,

тепер працює інквізитором,

старанно стираючи блакить

отруєними поцілунками.

 

Небо, яке навіть в обіймах

у міста

не клялось йому в любові,

бо кохало одне лише сонце,

згасає, болісно намагаючись

приховати

сльози вірності.

 

Tetiana Dziuba

Koło klasztoru Bosych Karmelitów

 

Uparcie będę powtarzać modlitwę,

tak, jakby wiele razy, wybierać potrzebny numer:

„Usłysz mnie, Boże, usłysz...”

W kościele na brzegu rzeczki

wśród poskromionych dumnych szlachcianek,

z sylwetkami zapalonych świateł,

świecami ze wszystkich stron otoczonych.

I będą ciągnęły się żyły, naciągnięte, szorstkie, chodnikami

do ciebie, do rzeczki.

I przyciągnięte do wody z ulgą będą padać,

gdzie na listkach-łodziach jesień odpływa,

purpurowymi ordaliumami

paląc za sobą mosty.

 

A jeszcze niedawno trzepotały tu łuską

sprężyste, figlarne niebieskie letnie dni,

schwytane na wędki miejskich anten.

I puszczona na wiosnę skorupa kraszanek

czepiała się wioseł wodnymi liliami.

I ty, mój Boże, niewidocznie się pojawiałeś

parafianom w kościele, do wieczora,

na tym brzegu rzeczki.

 

Біля кляштору Босих Кармелітів

 

Я вперто раз-по-раз повторюватиму молитву,

так, наче вкотре, набираючи потрібний номер:

«Почуй мене, Господи, почуй...»

У костелі на березі річки

серед впокорених гордих шляхтянок,

з силуетами запалених свічок,

свічками зусібіч обступлених.

І тягтимуться вени, напнуті, шорсткі, тротуарів

до тебе, до річки.

І перетяті до води за полегшенням спадатимуть,

де на листках-човнах осінь відпливає,

багряними ордаліями за собою

спаливши мости.

 

А ще ж недавно тут тріпотіли лускою

пругкі, грайливі сині літні дні,

спіймані на вудки міських антен.

І пущена навесні шкаралуща крашанок

чіплялася за весла водяними лілеями.

І ти, мій Боже, непомітно з’являвся

прихожанином у костел, до вечірні,

на цьому березі річки.

* * *

chorały jesieni na ulicy Listopadowego Czynu

półmrok Europy przysmak kawy

rezydencja mysiego króla

(przodkowie lwowskich mysz zameldowali się

tu jeszcze za Polski i Austrii)

którego w żaden sposób nie złapią kamienne lwy

nasze spotkanie jest przypadkową tęczą skraju nieba

moja samotność kutymi różami pod paznokciami

tu zatrzymują się zegary

i zmęczeni kariatydzi i atlanci

ale niemożliwe zatrzymać dawne czasy

koło srogiego kościoła Bernardynów

twój uśmiech na mojej dłoni

podmuch jesieni w świeżości sierpniowej

kilka stuleci – okruchów które wydziobią gołębie

tylko dlaczego jak ezoterycy

z daleka wyczuwają wiedźmę

a ja wyczuwam bliskie rozstanie

 

* * *

хорали осені на вулиці Листопадового Чину

присмерк Європи присмак кави

резиденція мишачого короля

(предки львівських мишей прописалися

тут ще за Польщі та Австрії)

якого ніяк не вполюють кам’яні леви

наша зустріч випадкова веселкою край неба

моя самотність кованими трояндами під нігтями

тут спиняються годинники

і втомлені атланти й каріатиди

не в змозі втримати старовину

біля суворого костелу бернардинців

твоя усмішка на моїй долоні

подих осені у свіжості серпневій

кілька століть — крихти що склюють голуби

тільки ж чому як езотеристи

здалеку вчувають відьму

я відчуваю близьке розставання

 

Przekład z ukraińskiego na polski Kazimierz Burnat

Польською переклав Казімеж Бурнат (Польща)

Про перекладача:

Поет Казімеж Бурнат народився 1 липня 1943 року в Щепановіцах над Дунайцем (Малопольське воєводство). З 1968-го мешкає у Вроцлаві. Відомий польський поет, журналіст, перекладач, редактор, публіцист. Автор багатьох чудових книжок. Редактор польських журналів. Президент Нижньосілезького відділення Спілки польських письменників. Заслужений діяч культури Польщі. Нагороджений міжнародними преміями, зокрема Літературно-мистецькою премією імені Пантелеймона Куліша (Україна).