Здорова жовтизна не може бути нездоровою...

Дні вміють не тільки закінчуватися, а й тривати, хоча, як показує досвід, закінчуватися у них виходить краще. День продовжувався. Він був все таким же прозоро-жовтим, тільки жовтий колір згодом погустішав.

***

Ви ж знаєте — для мене чорно-білі світлини набагато кольоровіші, ніж кольорові.

Ось на цьому фото — кулька у мене в руці жовта, а пальто — червоне. Батько тримає мене за вільну руку, ми йдемо додому з першотравневої демонстрації, і хтось нас сфотографував. Мама, напевно, знає звідки у мене ця світлина. Не пам'ятаю, якого кольору на ній була сукня — чорно-біле фото не збереглося.

Жовтий колір був моїм улюбленим.

Не чіпляйтеся до минулої формі дієслова, зараз я все розповім. Ви казали, що любите, коли я розповідаю, мені ж не почулося. Навіть якщо почулося — ви все одно щось казали, не заперечуйте.

1.

Я взяв мій улюблений жовтий зошит і не менш улюблену жовту ручку і вийшов на вулицю. День був прозоро-жовтий, такі дні випадають нечасто, це вам не сніг і не молочні зуби. В прозоро-жовті дні лавка в — цілком моя, не те що в усі інші. Люди люблять займати лавки — ви не помічали?

Коли ручка відповідає зошиту, тобто коли вона в душі — жовта і тому пише не жовтим, а блакитним, метафори не змушують себе просити, вони вириваються з-під ручки і поспішають у мій зошит, вірніше — в наш. В наш із ними.

Слова відливали жовтим кольором, схожим на світло, — втім, чому ж схожим? Головне — правильно вибрати ручку і зошит, решта додасться. Ця решта залежить від зошита й ручки так само, як я — від моєї ніким не зайнятої лавки, від моєї вулиці, теж вільної від усіх.

— Жовтизна — це синонім здоров'я і правильності, — сказав хтось, сівши поруч. Я не запрошував його, та й хіба міг запросити? Я ніколи не сідаю на лавку, щоб поговорити. Зошита й ручки мені вистачає.

— Ви маєте рацію, — погодився я, — я завжди погоджуюся. Три «я» у мене вийшло мимоволі, зазвичай мені вдається уникнути лінгвістичних недбалостей. Зазвичай — навіть в такий незвичайний день.

Ви скажете, що іноді заперечувати необхідно, а погоджуватися — навпаки. Згоден, я ж завжди погоджуюся.

— Щоб бути правильно зрозумілим, — продовжував хтось, — і бути об'єктивно правим, необхідно і достатньо виглядати безумовно жовтим — тоді ті, хто має право відрізняти, відрізнять вас від інших, абсолютно не жовтих. Тому я і підсів до вас. Ви маєте рацію, і бачите — я вас правильно розумію. Ось що значить жовтизна!

Зошит із ввічливості закрився, ручка, теж із ввічливості, клацнула. Я відірвався від них і подивився на того, хто підсів — шаблонно кажучи, окинув поглядом. Взагалі-то я не люблю шаблони, просто так вийшло. Іноді, коли щось не вийшло, кажуть — «так вийшло».

Хтось був одягнений у все жовте і тримав у руці жовту кульбабу. Я чомусь подумав, що коли кульбаба біла, хочеться зіграти в «старого або стару». Ну, ви знаєте: якщо на неї дунути і все здуєш, це старий, а якщо щось залишиться — стара.

— Здорова жовтизна, знаєте, не може бути нездоровою, — продовжував хтось. — Та й взагалі, не може жовтизна — бути нездоровою, якою б вона не була.

У мене вдома кілька зошитів і ручок, вони всі різні, але в такий прозоро-жовтий день хотілося, щоб зошит і ручка були такими ж. І лавка теж.

— Сукупне жовте важливіше за кожного конкретного жовтого. Конкретних багато, а сукупне — одне, — додав хтось.

Немає сенсу залишатися на зайнятій лавці. Чомусь наразі подумав, що «незайнята» і «незаймана» схожі, хоча в них, здається, немає нічого спільного. І ще подумав — сам не знаю чому, просто прийшло в голову: буває, що щось зовсім не схоже на інше щось, але вони — однакові, а буває, що щось дуже схоже на щось, але вони — зовсім різні. Я не питаю вас, чи згодні ви, тому що сам із собою не завжди згоден. І не згоден — теж не завжди. Все залежить від зошита і ручки.

2

Дні вміють не тільки закінчуватися, а й тривати, хоча, як показує досвід, закінчуватися у них виходить краще. День продовжувався. Він був все таким же прозоро-жовтим, тільки жовтий колір згодом погустішав.

Я сів у самому кутку, поклав на столик жовтий зошит і жовту ручку, попросив у офіціантки чогось прохолодного. Або просто чогось, вже не пам'ятаю. Та й не всі деталі важливі, якщо розібратися.

Моє оповідання тривало, як день, така ручка і такий зошит мене ніколи не підводили. Не звертайте уваги на минулий час — він для мене не минув. Минуле не завжди минає, причому по-різному. Моє оповідання тривало і було, здається, саме про це. Про час, що неминуче минає, ніколи не стаючи минулим.

Ви, впевнений, не вважаєте, що у «когось» немає множини. Я, до речі, про множину написав книгу — коли прочитаєте, давайте обговоримо.

— Відразу побачив жовте, — привітав мене хтось, увійшовши. — Ви дозволите?

Я завжди дозволяю, та й хіба хтось колись не дозволив?

— Жовте — це блискуче! — сказав хтось.

Є мови, в яких, крім однини та множини, є подвійне число. Але «хтось» — тільки множина, у нього немає ані однини, ані подвійного. Вибачте, погарячкував — у мене завжди так, коли не встигаю записати чергову метафору. Вони тільки й роблять що випаровуються. Метафори, алегорії, порівняння, епітети — вони всі йдуть так само легко, як прийшли. Ось для чого потрібні жовтий зошит і жовта ручка.

— Це блискуче, що ви любите жовте! — продовжив хтось.

— Не все жовте, що блищить, — заперечив я. А ви кажете — я ніколи не заперечую. Втім, це ж не ви сказали, а я. Прошу вибачення. — Та й блищить не тільки жовте.

Хтось похитав головою.

— Не заперечуйте! — заперечив він. — Нас з вами об'єднує спільність смаків. — Я не заперечив, хоча знаю, що спільність часто-густо роз'єднує. — А що може бути краще за об'єднання?

Я знав, але не зміг втриматися:

— Взагалі, блиск — це лише складова частина цілого, причому необов'язкова.

— Я наполягаю на головному, — сказав він і зняв жовті рукавички: — Жовтий колір необхідний і достатній.

— Старі газетні сторінки теж бувають жовтими, — зітхнув я на прощання. — Та й не завжди справа обмежується сторінками.

— Не забувайте про жовте! — крикнув він у двері, що закрилися за мною.

День пішов від мене, помахавши мені на прощання жовтими кульбабами. Коли кульбаба жовта, в неї не пограєш. Потрібно почекати, поки вона побіліє, але що може бути важчим за очікування?

3

Я йшов і подумки закінчував моє оповідання. Подумки тому, що всі лавки, навіть порожні, були зайняті, та й темнішало.

Жовте, подумки записував я — це не тільки листя в жовтні і кульбаби у червні.

Я хотів поставити крапку, але потім закінчив — намагаючись не забути те, що прийшло в голову:

— Важко сперечатися з тими, хто називає жовтий колір фіолетовим, червоним або зеленим. Набагато важче сперечатися з тими, хто жовте називає жовтим. Я пробував не заперечувати, я пробував заперечити — і ось, дивлячись на мою стару чорно-білу світлину, запитую в себе: а може, ця кулька і не жовта зовсім?

Хтось, у кого немає такого чорно-білої світлини, напевно, відповів би негативно.

Але у мене — була і є. Я придивився до неї ще раз і зрозумів: все-таки — жовта.

Жовта. Якою б привабливо потужною не була множина.

Михайло Блехман. Монреаль. Січень 2020 р.

Спеціально для видання bilahata.net