Альтернативна думка. За величезним суспільним резонансом ухваленого парламентом у першому читанні 13 листопада закону про введення ринку землі, якось непомітно пройшло ухвалення напередодні, 12 листопада, дуже актуального законопроекту. Між тим, це теж надзвичайно важлива подія.
Петро Антоненко
А щодо ринку землі, тобто скасування мораторію на заборону продажу земель сільськогосподарського призначення, це тема окремих великих і складних дискусій. Тому дивує, наскільки безапеляційно громадяни стали висловлюватися за ринок, а ще більше проти. Не вступаючи в дискусії, можна відзначити лише очевидне.
Перше – ринок землі існує в переважній більшості країн. Правда, для декого це не аргумент, для тих, котрі торочать, що Україна — якась особлива країна.
Друге: введення ринку, тобто зняття мораторію, започатковували мабуть, з півдесятка чи й більше разів, але щоразу його зупиняли черговим продовженням мораторію. Але ж, виходить, сама ідея давно назріла, якщо це знову й знову пробували ввести.
Третє: якщо основною причиною відкладання ринку називали потребу попередньо вдосконалити земельне законодавство, то просте запитання: чому ж цього не робили останні півтора десятиліття? При кількох президентах і парламентах. Виходить, і це перейшло «у спадок» новій владі?
Але давайте про цей законопроект № 2184 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин». Ось коротко його суть.
Сільським, селищним і міським радам повертаються повноваження щодо управління землями місцевих громад, тобто, землі повертають до комунальної власності.
«Органи місцевого самоврядування в даний час контролюють лише близько десятої частини неприватизованих земель. В той же час управлінські рішення щодо землі, які приймаються призначеними із Києва чиновниками територіальних органів Держгеокадастру, далеко не завжди можуть розглядатися як такі, що відповідають інтересам сільських громад», зазначається в пояснювальній записці до законопроекту».
Усі місцеві громади були позбавлені цього права з 1 січня 2002 року із набранням чинності нового Земельного кодексу.
Тепер також передбачається надати місцевим органам право самим змінювати цільове призначення земельних ділянок приватної власності. Сьогодні ці погодження здійснює Верховна Рада, проте ці повноваження вона майже не реалізує. «За три останні скликання парламентом не було прийнято жодного рішення із зазначеного питання, хоча зміна цільового призначення вказаних земель застосовується досить широко із застосуванням різноманітних схем з обходу закону», — наголошується в пояснювальній записці.
Крім цього, планується надати місцевим органам влади функції державного контролю за використанням та охороною земель.
А тепер подивимося на історію питання, нашу недавню. Не будемо заходити в глибину, коли чи не головним гаслом, яким більшовики підманили народ, в основному, селянську країну, підтримати у 1917 році Жовтневий переворот, було гасло «Земля — селянам!». Менш як через десятиліття після революції і громадянської війни землю, передану було селянам, влада відібрала методом колективізації, за якою не випадково прийшов Голодомор.
Через 70 років після початку колективізації, вже у незалежній Україні, у 1999 році справедливість почали відновлювати. Почався грандіозний процес «деколективізації». Мова про земельну реформу, згідно відомого Указу президента Кучми. Колгоспну, тобто колись відібрану у селян колективізацією землю почали їм повертати у власність, у вигляді земельних паїв. Десь приблизно (в різних селах були різні масиви земель) по 2 гектари на пай. Так було розпайовано більшість ріллі, яку селяни в більшості, бо це були переважно вже немолоді люди, здали в оренду — фермерам, пізніше великим агрохолдингам. Так було поділено основні масиви землі. Але далеко не всі.
В багатьох селах у процесі реформування колгоспів у колективні сільгосппідприємства начальство, тобто ті ж колишні голови колгоспів, голови сільрад, приховували від розпаювання десятки гектарів, а то й більші масиви. Крім того, далеко не так масово розпаювали луки. Крім того, були ще вигони, колишні колгоспні ліси, лісосмуги.
В розпал цієї реформи, при Кучмі ж, черговий парламент вводить у земельне законодавство підступну норму: всі не розпайовані землі сіл виводять з управління сільських громад, тобто сільських, селищних рад. Адміністративно-територіальна одиниця така була і є — сільська рада, це територія самого села і споконвічні його землі: рілля, луки. пасовища, водойми, ліси, лісосмуги. Так от, в управління громад, тобто сільрад, залишили тільки землі в межах села. Все, що за його територією, передали у відання районної влади, уже існуючих районних державних адміністрацій.
За кілька років у законодавстві чергова новація — замість структури земельних управлінь було утворено Держгеокадастр. Цьому потужному відомству й було передано в управління всю державну, неприватизовану землю — мільйони гектарів. Була створена ще одна вертикаль управління. Але чи не забагато цих вертикалей? І ось землею, наприклад, в селі Жуківка Куликівського району, стали керувати з Києва.
…Кілька років тому я, як журналіст, займався скандалом зі спробою повністю вирізати цілу лісосмугу. У нас вони двох видів: пришляхові і на межах земель сіл, тобто польові. Садити їх почали ще в повоєнні роки, насамперед із полезахисною метою. За десятки років тут уже виросли цілі ліси.
Це була лісосмуга, яку ви бачите на моєму фото. З райцентру Куликівка на село Ковчин, за яким далі йде моє село Авдіївка. Так от, пришляхову лісосмугу між Куликівкою і Ковчином, а це десь 7 кілометрів, ледве не вирізали «налисо». Особливо забили тривогу мешканці Ковчина, бо по їхній землі основна частина цієї дороги — десь 5 кілометрів, і обабіч асфальту — гарна густа лісосмуга.
І ось всі дерева, аж до тонесеньких, було намічено мітками — стесано шматки кори. Так мітять під вирубування.
Обуренню селян не було меж. Причому, це було в руслі подібних масових вирізувань пришляхових і польових смуг по всьому району й області.
Голова Ковчинської сільради, мій давній і добрий товариш, резонно обурювався, чому ці насадження мають вирізувати якісь зальотні хапуги, що потім на своїх пилорамах, які гудуть по всій області, продаватимуть селянам дуже дорого їхній же ліс. Голова пригадав, як ми з ним колись, учнями Ковчинської школи, садили саме ці пришляхові смуги. Тепер тут більш як півстолітні дуби, сосни, берези. Якщо вже вести заготівлю, сказав голова, то чому ж не самому цьому селу, мешканці якого садили ці насадження, доглядали їх. Заготовляти цивілізовано, як наші предки, щороку — невеликий відсоток дерев, з підсаджуванням. Хіба це зайва для села деревина? Обгородити дитсадок, кладовище, продати людям за нормальну ціну.
Врешті, скандальна історія набула розголосу, випливла на сесії районної ради, в пресі. Знищення чудової лісосмуги люди не допустили.
Але випливло багато дивного. Всі віднікувалися від цієї затії, починаючи від районної державної адміністрації, де запевняли, що нікому не давали жодних дозволів на вирізування дерев, продовжуючи різними службами. Земельна служба, екологія, шляховики, лісівники — ніхто начебто ж не давав дозволів, узгоджень.
Але випливло ще ось що: виявляється, ці лісосмуги взагалі нічиї! А це ж лише на тій дорозі десь до десятка гектарів лісу, а по району це сотні гектарів. А по області, а по Україні? Величезні масиви нічиєї землі, лісу! У сіл її відібрали, районам теж свого часу не передали.
…Новий законопроект, про який зараз мова, — це лише початок. До речі, ще з початку цього року землю за межами населених пунктів держава вже почала повертати селянам, громадам, поки що лише об`єднаним територіальним. Але ж у нас тисячі сіл ще не увійшли в ОТГ. І ось тепер і їм повертають їхню споконвічну землю.
Це лише початок. За більш як чверть століття у державі утворився повний безлад у земельній сфері, повний туман. Тобто, не сам утворився, його зробили спеціально, цей туман законодавства, земельних відносин. Щоб дерибанити, грабувати основне багатство держави — яким була і є наша українська земля. І тепер це треба «розгрібати», як і багато чого іншого. Ось про що варто б нині галасувати мітингуючим і пікетуючим.
Петро Антоненко,
редактор газети «Світ-інфо», м.Чернігів, спеціально для видання Біла хата
Комментирование закрыто