Мене звати Валентина Мовчан. Мій син Андрій був розстріляний 20 лютого 2014 року на Майдані. Ті, хто віддав наказ підняти зброю на дітей-патріотів, розстріляли моє материнське серце, яке безперестанно сходить нестерпним і пекучим болем. Від крику моєї душі розступаються хмари на небі...
Але ніхто не може почути цей німий крик моєї зраненої душі і біль мого розстріляного серця. Я чекала, що після такої страшної трагедії щось зміниться, а люди, які прийдуть до влади, розберуться в тому, хто саме віддавав накази про масові розстріли на Майдані. Я сподівалась, що винні будуть покарані, адже вони -"творці" самої найстрашнішої сторінки в історії незалежної України.
Але бездіяльність деяких можновладців ще більше знекровлює моє серце. І єдина сила, яка утримує душу в моєму тілі, — велика материнська любов до мого сина. Я ще маю жити. Жити задля того, щоб молити Бога на прощення наших гріхів і за те, щоб Господь простив і очистив душу моєї дитини і визволив з муки вічної!
Відкритий лист матері героя Небесної Сотні Валентини Мовчан надійшов від жительки селища Ріпки на пошту народного депутата України Валерія Дубіля, прес-служба якого й запропонувала для оприлюднення.
Всенародне визнання мого сина Героєм для мене ніщо інше, як холодна сторінка новітньої історії.
А причина, з якої я вирішила поховати Андрія на сільському кладовищі, криється в останньому материнському інстинкті: сховати від усього світу і в останнє захистити свою дитину від всіх негараздів. І ще у великому бажанні впасти на могилу, закрити собою, і на весь голос закричати: «Не віддам!»
В моїй душі ще тліє надія на те, що нова влада країни все ж проведе принципове розслідування і нелюди, які вбивали наших дітей, будуть покарані! Але ця надія з кожним днем стає все меншою і меншою.
P.S. Я щиро вдячна всім, хто в ті дні стояв поряд з нами. Щиро вдячна за кожну Вашу сльозинку. Я щиро вдячна Вам за слова підтримки, за вчасно підставлене плече і руки. Зі словами найщирішої подяки я низько вклоняюся всім Вам.
Слава Україні!
Валентина МОВЧАН, смт Ріпки
