11 вересня 2019 року у Дарницькому суді міста Києва (вул. Кошиця, 5-А) відбудеться розгляд кримінальної справи № 753/ 11924/18, відповідачі: Приходько Борис Вікторович і Кірюк Олександр Геннадійович.
Суть позову: Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Можливо, і вам цікаво буде прибути на засідання суду, щоб на власні вуха почути, кого ви обрали депутатом. Оскільки, видно, полінилися ще до дня голосування почитати масові публікації про цього банкіра, який вірно служив головним скарбникам Януковича Сергію Арбузову і Юрію Колобову, потоваришував з відомим членом «сім’ї» Януковича Сергієм Курченком, а після революції Гідності зміцнив свої позиції під боком «великої» банкірши Гонтарєвої.
Та післямайданна влада влітку 2014 року таки зацікавилася, куди поділися понад два мільярди гривень з державного Аграрного фонду. Виявилося, що у дні розпаду влади Януковича (лютий 2014 року), під офіційним наглядом заступника голови Нацбанку Бориса Приходька, без згоди Мінагрополітики, з рахунку державного Аграрного фонду у терміновому порядку було переведено 2 мільярди 69 мільйонів гривень у Брокбізнесбанк Сергія Курченка. Саме на рахунки цього «молодого дарування» й осіли ці мільярди, потім швидко конвертовані у валюту, і кудись пропали – писали електронні й друковані ЗМІ.
Згодом назвали й винних у цих та інших розкраданнях державних грошей, але більшість із них втекла за межі України. А от Борис Приходько, видно, почувався надійно пригрітим біля Гонтарєвої. Однак прийшли і за ним: суд прийняв рішення про двомісячне перебування в слідчому ізоляторі. Нардеп Антон Геращенко оприлюднив смс-переписку із головою Київського апеляційного суду про клопотання пом’якшення утримання запідозреного Приходька.
Та банкіра згодом зовсім відпустили. Нібито хтось вніс за нього 200 мільйонів застави. Проте голова НБУ Гонтарєва таки звільнила Бориса Приходька з посади. Одначе самовпевнений банкір через Окружний суд Києва добився поновлення своїх прав і повернення на роботу в Нацбанк. Не вийшло – Апеляційний суд прийняв інше рішення. Створилася патова ситуація. От тільки зниклі два мільярди гривень народних грошей так і не повернуто, і ніхто за це не покараний. Навпаки, один з фігурантів кримінальної справи Борис Приходько одержав від вас, виборців, депутатський захист.
Тепер же стає очевидним, що і кримінальна справа ще не зникла. Крім вашого, виборці, обранця, другим запідозреним проходить колишній генеральний директор Аграрного фонду, стовідсотковим власником акцій якого є держава в особі Кабінету Міністрів України.
Наголошую, що це той Аграрний фонд, з рахунків якого під «пильним оком» вашого обранця кудись поділося більше двох мільярдів народних гривень. І це лише по одній кримінальній історії. Але існують й інші – теж мільярдні.
А по якій же ціні скуповувалися ваші голоси – по триста чи п’ятсот гривень? Розповідали мені очевидці, що «десятники» та інші «керівні» активісти команди Приходька одержували й більше.
Скажіть, поклавши руку на серце, чи мають такі продажні громадяни моральне і громадянське право вимагати від державних органів влади якогось правопорядку, виконання конституційних норм, елементарної справедливості. На жаль, масова продажність виборців 210 округу – аж ніяк не виняток в українському суспільстві.
Хтось може сказати, мовляв, цинічна продажність та корумпованість самих народних депутатів, державних і партійних лідерів значно масштабніша і більш злочинна, ніж ганебні вчинки виборців. І це правда. Але в жодній демократичній країні світу не подолані корупція, казнокрадство, правовий безлад та інша ідіотія без активної боротьби передусім народу, без його резонансного протесту проти кожного порушення закону й людської моралі.
Скажімо, суспільство Румунії масово вийшло на вулиці, коли нова влада надумала пом’якшити відповідальність за корупцію. Своїм потужним голосом підтримали головного борця з корупцією –мужню тендітну жінку. Чому ж українське суспільство не здатне народити і підтримати такого державного борця? Бо за 28 років незалежності всьому світу показали, що пасивно-продажним ставленням до долі своєї країни заслуговуємо лише на владу злодіїв.
І багатьом нам засліпило, скажімо, як виконують свій громадянський і конституційний обов’язок названі вище румуни. Або як американці контролюють виконання обіцянок президента Трампа, а французи – свого Макрона.
Під натиском громадськості пішла з посади президент Південної Кореї, і лише за те, що одна подруга скористалася її дружбою для вирішення своїх питань. В Ісландії, населення якої 325 тис.671 людей, на вулицю з протестами вийшло 30 тисяч громадян після того, як прізвище їхнього прем’єра з’явилося в списку офшорників. І він вимушений був піти у відставку. До речі, без майдану з палаючими шинами. Наш же Майдан гідності привів до влади титулованого офшорника, і протягом п’яти років дозволяв йому космічно збагачуватися, тоді як народ опустився до найбіднішого в Європі.
Можна згадати з історії й диктаторські методи наведення порядку: сталінську і гітлерівську диктатуру відчув на собі й український народ. Чули й про диктатуру чилійського Піночета та низку інших. Але такі криваві режими не ощасливили свій народ. Отже, шлях один: демократичний контроль за владою. І починати цей контроль потрібно з виборів.
Як це роблять у цивілізованих країнах? Спробуйте відшукати там приклади, щоб фігурантів кримінальних справ обирали в народні депутати, щоб виборці масово й нахабно відкрито продавали свої голоси, щоб на виборах головним аргументом була благодійна допомога. У нас це робиться, потім на чім світ стоїть ненавидимо своїх обранців, натомість забуваємо ненавидіти передусім себе за такий вибір, за продані голоси.
Слава Богу, нарешті, на президентських виборах ситуація кардинально змінилася, ніби прозріння в головах сяйнуло, одначе національну продажність й брехливість надолужили на дочасних парламентських виборах.
Чи «замилили» цю національну ганьбу гарно організовані заходи, що проходили в столиці та інших містах в День Незалежності? Ще й під якими патріотичними гаслами – за душу брало! І ганебний статус найбіднішої та найбільш корумпованої країни кудись відплив, як й інші нерадісні проблеми. Хоча ніде не поділися страждання сотень тисяч громадян воюючої країни.
Ні, я не проти святкувань. Недаремно ж здавна помічено, що не хлібом єдиним живе людина. Та все ж мені більше подобається продовження цієї народної мудрості словами поета Бориса Олійника: «…Істинно так… коли маємо хліб на столі».
Справді, свято пройшло, але патріотичні святкові промови і яскраві картинки не допомогли українському народу зменшити тривогу за завтрашній день. Бо й на сто перший день влади нового президента люди не бачать навіть на далекому горизонті відповіді на життєво необхідні запитання: коли закінчиться війна, наскільки стиснеться навколо шиї народу газово-електрична, комунальна й медична удавка, коли правоохоронна система стане на службу народу, коли можновладці перестануть знущатися над простолюдом й представниками вітчизняного бізнесу, і багато, багато іншого. Взагалі, коли народ побачить бодай яке-небудь полегшення для себе?
Втім, про що я мрію? Вже протягом двох десятиліть відчуваємо, але не хочемо усвідомити, що продажні виборці нікому не потрібні, потрібні лише їхні голоси. Навіть на демографічну статистику вимирання якось почув від представника «еліти»: «А де написано, що народ не має права на вимирання?» І українська нація вимирає та розбігається по всьому світу в пошуках неукраїнського майбутнього. Всі це бачимо, обурюємося на кухнях і в колі друзів, але не каємося по-справжньому і не поспішаємо більше прозрівати. Цим і користуються наші владні «благодійники» і «захисники».
Чи зміниться щось при новій владі? Шанс на зміцнення правопорядку і розвиток економіки є, оскільки вся влада сконцентрована в руках однієї команди, яка ще й має небувалу народну підтримку. Хоча… вже двічі пережили політичну ситуацію, наближену до сьогоднішньої, і кожного разу без бажаних для суспільства результатів. Недаремно ж з’явився й такий народний висновок, записаний публіцистом Олександром Прелюком: «Якщо консолідуються, значить, незабаром будуть щось ділити».
Як на мене, своєрідною лакмусовою стрічкою перемін в країні повинен стати й результат розгляду в Дарницькому суді кримінальної справи, в якій фігурує Борис Приходько. А як вважаєте ви, виборці цього нардепа? Сумніви – не говорю вже за совість – вас не мучать? Звісно, якщо у вас є почуття сумніву, а ще краще – совісті.
Леонід Яковишин,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля»,
спеціально для видання Біла хата
