На болотах поблизу Смолина на Чернігівщині гудуть трактори – в розпалі сезон заготівлі фрезерного торфу, якого вже заготовили 8 тисяч тонн!
Прогнозують, що за сонячної погоди до кінця сезону на підприємстві поб’ють минулорічний рекорд і видадуть «на гора» 40 тисяч тонн сировини, встановивши абсолютний рекорд заготівлі за роки незалежності.
У ДП «Чернігівторф» відмічають, що не пригадують такого шаленого попиту на продукцію торфозаводів.
Вже зараз, кажуть на підприємстві, військові частини та бюджетні установи області просто обривають телефони, просять поставити в чергу на брикет.
Зростає попит й на інші види продукції – активно купують пиловидний торф або «сушонку», рослинний торф та торф для виготовлення компостів.
Та все ж основним і найпопулярнішим видом продукції на заводі залишається торфобрикет.
«Хто працює на торфі, того на каторгу не посилати, ─ так колись висловлювався російський цар Петро І», — зазначив головний інженер Смолинського заводу Андрій Страхов. Та й зараз – тяжка ця робота.
Трактористи виходять о четвертій ранку в поле. Працюють до обіду, далі – у спекотному пеклі навіть техніка не витримує.
Механізатори Юрій Підласий та Микола Ожог:
─ Тракторам по 30 років. Якби нам нову техніку, то ми б по тисячі тонн за день заготовляли. За трактором із 4 ранку, бо жарко і техніці і нам. Якщо не ламаємось, то по 250-270 тонн в день кожен збирає. Техніка стара, убита, спека, пилюка. Працювати нелегко.
Глибина залягання торфу – 6 метрів. Цього поля, кажуть на підприємстві, ─ вистачить на 30 років, з урахуванням того, що саме тут валові та картові канали. А якщо їх докопати нормально, щоб виходила вода, то тут глибина 10-15 метрів.
— Торф, як губка. Техніка їде, вода виходить у канали. За збиральними машинами їде трактор із фрезерними барабанами. Потім – ворушилка. Вона ворушить торф, щоб він сохнув. Коли він повністю підсохне, то його збивають у валки і потім ідуть збиральні машини, — розповів про процес Андрій Страхов.
Фрезерний торф збирають вологістю до 40 відсотків. Досушують, бо брикет має бути менше 20 відсотків вологості.
Перед тим як зібрати торф, поле розробляють. Корчують кущі та дерева, риють канави…
Обліковець Світлана Дума цілий день на полі:
─ Рахуй, скільки збирають сировини. Для неї – кожен день Туреччина. Один 17, один 19 кубів бункери. Там стоять прапорці, по них треба дивитись скільки кубів. Потім множимо на питому вагу і переводимо на тонни.
Начальник фрезерної дільниці Дмитро Ступницький об’їжджає болото на власному мопеді. Впливають дощі. Для нас – це трагедія, доводиться перевертати по-новому. Тоді і витрати солярки удвічі більші. На полях вже третій рік.
Дмитро Ступницький
— 51 гектарів три поля. Працюємо на одному, потім переходимо на інше, доки перше сохне. Якщо все буде нормально, то розраховуємо на показник в 30 тисяч тонн. Минулого року ми побили 15-річний рекорд, хоч були складності із соляркою і з зарплатою. Сезон у нас – доки сухо. Переважно – до вересня. Мотоцикл свій, але мені бензин виділяють. Жартує: якщо заготовить 40 тисяч тонн, тоді ми новий мотоцикл йому подаруємо.
Директор підприємства Валентина Огієнко:
— Хто працює на болоті, тому безкоштовні обіди і мінералка. Щороку на сезон заготівлі у нас на фрезерну машину приїздить чоловік із Черкас. Там завод угробили, так до нас люди звідти їдуть. В цьому році заготовили вже 6 тисяч сировини. Техніка постійно ламається, держава нічим не допомагає. Раніше розробка полів – це була державна програма, на це виділяли гроші. Нині все лягло на наші плечі. Техніка самі бачите яка. Держава не допомагає – то ладно, хай хоча б не заважала, не направляли нам сюди заїжджих директорів, не розхитували ситуації, не зривали сезону.
Зростає популярність на інші види продукції. Ми тільки почали працювати із фірмою, що бере рослинний торф – дві тисяч тонн щомісяця вони будуть брати. У нас беруть «сушонку» Ічнянський завод сухого молока та масла – по 20 тонн щодня закуповують. Там відмовились від опалення газом і перевели підприємство на котельні з піддувом, які працюють на пиловидному торфі. Економія – у п’ять разів!
Майбутнє у підприємства є, але треба щоб держава повернулась до нас обличчям. Ми хочемо займатись підприємством і його розвитком, а не їздити по судах і перекривати дороги для того, щоб вберегти завод від рейдерів.
Головний інженер Андрій Страхов:
— У нас сьогодні остання солярка закінчується, будемо шукати де взяти. Допомагати нам ніхто не хоче, а податки вимагають, щоб вчасно платили. У концерні «Укрторфі» сидить директора Андрій Озерчук, який сидить і мріє, щоб наше підприємство померло. Державна політика – недолуга і ворожа. В Україні було 26 заводів, залишилося 5, два з них на Чернігівщині. Два на Волині цього року закривають. Залишиться два наших підприємства, які ми не даємо загарбати і одне підприємство на Волині. А в сусідній Білорусі було 22 заводи, а сьогодні – 29! От вам і політика держави. Замість того, щоб подавати відповідні програми на міністерство і шукати кошти на оновлення виробничо-технічної бази товариш Озерчук за бюджетні кошти їздить до Фінляндії та Прибалтики досвідом обмінюватись.
Ніколи такого не було – попит на нашу продукцію – просто шалений. Вже зараз телефонують військові частини, бюджетні установи, просять поставити в чергу на брикет. Восени люди ображаються, що не можуть взяти, а ми працюємо на одному пресі.
Виготовляють торфобрикет у цеху, де стоїть 50-ти тонний прес. Інший прес давно не працює, а нещодавно зламався і цей. Втім, тут не складають рук і взялись за ремонт цеху.
Володимир Ткаченко ─ начальник транспортної дільниці:
— Заводчани планують капітально відремонтувати цех – повністю замінити вкладиші на пресі та приводний вал, поставити новий колінчатий вал, нову пневмосистему. Вже за місяць завод знову випускатиме брикет.
Начальник ремонтного цеху Микола Мойсеєнко розповів про капітальний ремонт приводного валу, від якого залежить випуск очікуваного брикету.
Микола Мойсеєнко — начальник ремонтного цеху:
─ Міняємо вкладиші, знімаємо колінвал, приводний вал. Це буде капітальний ремонт. У нас часу немає довго стояти, за місяць зробимо... Пневмосистема зношена, робимо по-новому. Самі закупили листи, погнули і тепер варимо. Якби купували готові труби, то це обійшлося би нас у тисяч 140-150, а так вкладемося у 40 тисяч гривень.
Віталій Назаренко
