8 січня 1879 року в місті Ічня на Чернігівщині народився Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище – Панасенко), письменник, журналіст, педагог.
Закінчив Коростишівську учительську семінарію (1898). Учителював у школах Київщини, Полтавщини. Активно цікавився народною творчістю, поезією Тараса Шевченка. Через свою проукраїнську позицію (привчав школярів писати перекази рідною мовою, знайомив із творчістю Шевченка, Глібова) вважався неблагонадійним. Його щоденникові «Записки вчителя» (1898—1905) згодом стали основою багатьох реалістичних новел і оповідань.
Степан Васильченко. Фото: ukrlib.com.ua
У 1904-му вступив до Глухівського учительського інституту, за рік виключений за участь у революційних подіях, виїхав на Донбас. Заарештований за участь у робітничих страйках (1906), через два роки звільнений із категоричною забороною вчителювати. Заробляв на життя приватними уроками в рідній Ічні, завідував театральною хронікою в газеті «Рада». Підготував збірку новел «Ескізи» (1911), куди увійшли оповідання «Мужицька арифметика», «У панів» та інші.
Під час Першої світової війни – командир саперної роти на Західному фронті, відбув майже три роки на передових позиціях. Жахи війни зобразив в «Окопному щоденнику» та оповіданнях «На золотому лоні», «Отруйна квітка», «Чорні маки», «Під святий гомін».
Степан Васильченко. Фото: mala.storinka.org
В 1920-му мандрував по Лівобережній Україні разом із Першою мандрівною капелою Дніпросоюзу (пізніше – хорова капела «Думка»). Працював у Києві вчителем школи № 61 імені Івана Франка (1921—1928). Як писав сам Степан Васильович: «Немає взимку дров, немає потрібного ремонту, немає приладдя, убогий фізичний кабінет, майже порожня бібліотека. Чого гіршого – сором признатися, немає навіть повного видання творів Франка… Що поробиш – пролетарська школа».
Активно займався літературною діяльністю, один із найвідоміших тогочасних українських письменників. Автор драматичних творів «Кармелюк», «Минають дні», кіносценаріїв, фейлетонів, перекладав твори російських письменників. Планував створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка, однак встиг завершити лише першу частину із п’яти запланованих. Водночас літературні критики закидали йому, що досі «лишився в полоні старих образів», «не знайшов себе в революції», мало пише про радянське життя.
Помер 11 серпня 1932-го в Києві від хвороби серця, похований на Байковому кладовищі.
Його син – архітектор і скульптор Юрій Кодак, який під час Другої світової потрапив у полон і надалі мешкав у Канаді.
Сергій Горобець, спеціально для видання bilahata.net
Схожа публікація за темою:
В Ічні вручили почесні премії Степана Васильченка та Василя Чумака
