Нотатки про Голодомор. Розповідь 3. Постійна ротація кадрів
Злочинні накази на місцях виконували місцеві партійні клерки. У кожному селі були виконавці, були члени бригад – це не просто тисячі людей, це десятки тисяч. Тож спільними зусиллями чинили чорну справу. Хто – переборюючи сумління і залишки совісті, хто – заливши всі почуття горілкою та самогоном, а хто – з відвертим задоволенням і садистськими нахилами.
Цілеспрямована більшовицька селекція давала свої плоди – при владі залишилися переважно люди безпринципні та «гнучкі», що не мали жодних «комплексів» і ладні були переступити через все.
Але й їх влада не залишала у спокою. Та й де було йому взятися, якщо відверто фантастичні норми хлібозаготівлі виконати було просто нереально. Тож управлінські кадри постійно тасувалися, найчастіше перебування на керівній посаді обмежувалося терміном від кількох місяців до року. В 1933 р. чи не на кожному засіданні Чернігівському міськпарткому (тоді він відповідав ще й за 60 приміських сільрад) по декілька чоловік кудись переміщали:
2 січня – 3 кадрових призначення.
11 січня – 4.
21 лютого – 15 («в порядку зміцнення керівними робітниками села» призначені 6 голів колгоспу, 3 голови сільради, 4 голови споживчих товариств і 2 секретарі партосередків).
А на початку березня 1933-го мав місце справжній «десант» із 43-х комуністів і 22-х комсомольців, надісланих із міських організацій «для зміцнення сіл». 28 із них 11 березня призначені головами колгоспів, 7 – головами сільрад, по 4 – головами партосередків колгоспів та головами кооперації. А 21 березня допризначили ще п’ятьох голів колгоспів, двох голів сільрад та двох голів партосередків.
На допомогу їм 10 травня відряджено ще 16 представників міськпарткому для контролю за ситуацією в 45-и селах Чернігівської приміської смуги.
Від останньої декади травня і до середини липня – пік смертності в місцевостях навколо Чернігова і сусідніх із ними. Однак ротація не припиняється.
21 травня – ще 2 кадрових призначення. Водночас товариша Кофмана звільнили від відрядження на село – з огляду на рішення обкому КП(б)У, «щоб робітників КК-РСІ не прикріпляли на довгий час до окремого села».
1 червня – 7 кадрових призначень (з них 6 – голови сільрад).
21 червня – 14, ще двох знято з посад за пиятику.
1 липня – 1 кадрове питання, але яке: голову сільради села Андріївки Кривопуска, «що забив одного злодія Бойко, ніби при спробі Бойко втекти» (тобто за невмотивоване вбивство невинної людини), покарали посилкою його «працювати безпосередньо в бригаду».
11 липня – 1 кадрове призначення.
19 липня – 8.
Однак із появою нового врожаю, коли Голодомор пішов на спад, кадрова ситуація аж ніяк не стабілізується.
1 серпня – 3 кадрових призначення.
8 серпня – 18 (5 голів сільрад, 7 голів колгоспів, 3 голови рибколгоспів),
2 вересня – 7. А в Андріївці нове ЧП: партієць Британ підстрелив колгоспницю. Міськпартком не став робити кадрових висновків, обмежившись командируванням члена бюро для «перевірки справи на місці».
15 вересня – 2 кадрових призначення. Водночас підтвердилися факти побиття дітей секретарем партосередку в Полуботках Горобченком. Що з ним робити визначать після розслідування.
2 жовтня – 1. Серед іншого, розглянуто питання «Про товаришів, що були відряджені на виконання постанови ЦК КП(б)У секретарями колгоспних партосередків та парторгами на 2-4 місяці». Це про отой самий весняний десант у села з Чернігова, який почав масово «голосити», що хоче додому. Створили комісію із трьох осіб, яка мала «більшу частину з них закріпити в селі й залишити працювати в колгоспах, а замість відкликаних надіслати других товаришів з міста».
11 листопада – 11 кадрових призначень (4 голови сільради, 6 голів колгоспів).
26 листопада – 12 (7 голів сільрад, 4 голови колгоспів).
4 грудня – 4.
Про постійну ротацію свідчать і біографії самих активістів. Ось, наприклад, Клоновець Василь Дмитрович із Макошина Городнянського району. В 1930 р. – голова колгоспу, в 1931-му – курси трактористів і призначення головою сільради в Шибиринівці, в 1932-му – голова сільради в Брусилові (засуджений на рік примусових робіт за привласнення борошна), в 1933-му – голова сільради в Куликівці Городнянського району (знову засуджений – цього разу на 6 місяців «за вилучення корови» і на рік за пропажу конюшини), в 1934-му – голова сільради в Петрушині. Як бачимо, тодішнє «засудження» для активістів означало лише переведення з однієї хлібної посади на іншу.
Або Томаш Григорій Гаврилович із Петрушина Чернігівського району. До 1921 р. служив у Червоній армії, після чого тривалий час «працював дома в сільському господарстві». Про нього згадали в 1933-му – Григорій Гаврилович очолив споживчу кооперацію в Петрушині, за кілька місяців став головою сільради в Киїнці. Отримав догану за «халатне відношення до своїх обов’язків» (невиконання планів хлібозаготівель) і його повернули в Петрушин, став об’їждчиком у рідному колгоспі. Тобто охороняв врожай від голодних селян.
Коновал Євгеній Петрович із Андріївки Чернігівського району. До 1931 р. селянин-одноосібник, в 1932-му – голова сільради в Черниші, згодом – голова кооперативного товариства в Новому Білоусі, в 1933-му – бригадир колгоспу в Андріївці. Варті уваги питання, які ставили Євгенію Петровичу під час партійної чистки 1934 р.: «чому ви втекли з Нового Білоусу?», «в кого ви стріляли під вікном?», «чи були такі випадки, коли ви ставили неплатників податків до стінки?».
Покотилов Іван Федорович із Антоновичів Чернігівського району. До 1930 р. – голова сільради в Седневі, потім – секретар партосередку, касир виробничого товариства, в 1931-му – секретар партосередку в Брусилові, далі два роки – на «курсах ЦК і на польському кордоні», в 1933-му – голова сільради в Пакулі, в 1934-му – голова сільради в Рябцях і в Антоновичах. Йому також задавали цікаві питання: «Брав участь у побоях у Пакулі?», «Був у Пакулі напідпитку і підняв стрільбу?», «Часто пиячив?» («Пив, але обережно»).
Прищепа Матвій Петрович із Козла (нині Михайло-Коцюбинське Чернігівського району). У 1932 р. відбув курси партактиву, призначений секретарем партосередку в Мохнатині, згодом – голова ощадного товариства, очолював кущове відділення «Заготзерна», в 1933-му – голова партійного осередку в Шибиринівці, голова колгоспу в Москалях і голова колгоспу в Козлі.
Вовк Макар Степанович із Мохнатина Чернігівського району. В 1930 р. вступив у колгосп («дружина не хотіла вступати, я її покинув і пішов у колгосп»), пройшов курси завідуючих їдальнями в Ніжині, став продавцем кооперації, в 1931-му – працював у виробничому товаристві, в 1932-му – пройшов курси партактиву, призначений головою сільради в рідному селі (судився за «перекручення революційної законності»), в 1933-му – голова сільради в Зайцях, через 3 місяці – інспектор «Заготльону» в Чернігові, в 1934 р. – голова колгоспу в Сивках. Як і всі інші партійці, заперечував факти насилля: «Є заява, що ти побив Потапенка Степана і Навозенка Кузьму» – «Уявлення не маю».
Крюк Іван Терентійович із Ковпити Чернігівського району. В 1932 р. – голова сільради (догана за грубе поводження з учителями), в 1933-му – голова колгоспу в Клочкові (мешкав у Чернігові, при цьому тримав в оренді сад, торгував фруктами, використовував найману робочу силу), в 1934-му – голова колгоспу в Ковпиті. Під час чистки не відповів на ряд політичних питань, у тому числі – «Яка різниця між Лютневою і Жовтневою революціями?».
Тасування кадрів продовжилося як в останні місяці 1933 р., так і в 1934-му. Людям не давали закріпитися на місцях, постійно тримали в підвішеному стані. А єдиним критерієм ефективності роботи залишалося виконання планів, все інше до уваги майже не бралося. Однак відчувався дефіцит подібної «еліти», тому партійна верхівка перекидала «активістів» з посади на посаду, виносила догани (від яких останнім було ні холодно, ні гаряче), вигадувала якісь «вироки» і «засудження», але з обійми не викидала (за рідкими винятками). Ото й виходив такий собі вертеп…
Сергій ГОРОБЕЦЬ. Сергій БУТКО, спеціально для видання bilahata.net
Перша розповідь: Про жахіття часів голодомору розповіли чернігівські історики
Друга розповідь: Адміністративно-територіальні реформи часів Голодомору
