Нотатки про Голодомор. Розповідь 2.
Останніми роками стало доброю традицією святкувати дні міст, селищ, у сільській місцевості з року в рік проходять дні села. З великою помпезністю проводяться Дні Чернігова, і це свято перетворюється на справжній фестиваль, розтягуючись на декілька днів.
Між тим наш регіон – Чернігівщина (Чернігівська область або Чернігово-Сіверщина) – до цього часу не має власного свята. Час від часу робляться спроби привернути увагу до нашого краю в цілому, зокрема, відзначалися 75-и, 80-и і 85-річчя утворення області, 200-річчя утворення губернії. Однак ці спроби важко назвати вдалими і вони викликають серйозну опозицію серед науковців. Бо, наприклад, новостворена Чернігівська губернія (1802 рік) постала на руїнах козацької держави – Гетьманщини і, окрім остаточної втрати решток української автономії, спричинила масове поширення кріпацтва та занепад культурного життя (наприклад, повсюдне закриття дячківських шкіл, що у ХVІІІ ст. існували ледь не при кожній церкві, і які не мали аналогів у Російській імперії). А створення області 15 жовтня 1932 р. взагалі чітко прив’язується до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії – Голодомору 1932—1933 років. Відтак, для дослідників ювілеї губернії та області пов’язується насамперед з часами іноземного панування та окупації.
На зорі радянської влади одна за одною відбувались реформи адміністративно-територіального устрою. В 1923-му на зміну повітам (а їх історія налічує щонайменше п’ять століть!) прийшли райони. Водночас утворені округи, а в 1925-му ліквідовані губернії.
Ювілеї утворення районів у нас також відзначають досить пишно і масштабно. Але ж і там немає чому радіти – їх створювали більше з міліцейських міркувань, для зручнішого контролювання криміногенної ситуації. Тобто ніякої турботи про людей, все робилося для удосконалення механізмів примусу, стеження, придушення. Бо занадто багато людей були невдоволеними політикою радянської влади, а різні форми повстанського руху спалахували то тут, то там. От і утворили райони, кордони яких не співпадали з повітами, зате добре накладалися на міліцейські райони, що сформувалися перед тим.
Так само і з Чернігівською областю. Її появі передували політика насильницької колективізації та безжального розкуркулення, які набули таких масштабів, що зачепили інтереси кожного українського селянина. Залишатися осторонь від свавілля урядовців, відсидітись, відмовчатись ставало просто неможливим. Тож українське село, яке завжди було центром опору більшовицькій політиці, не могло не повстати. Вже навесні 1930 р. селянські протести і виступи набули масового характеру, а всього за рік в Україні відбулися майже 4,1 тис. масових виступів проти режиму, в яких, за оцінками фахівців, взяли участь понад 1,2 млн. осіб.
Нерідкими були збройні виступи, а в багатьох селах радянська влада взагалі була ліквідована. Однак виступи були стихійними та розрізненими, тож їх
порівняно швидко придушували добре озброєні й підготовлені війська. Не випадково на розпал суцільної колективізації припала чергова адміністративно-територіальна реформа. В 1930 р. ліквідували округи, а райони підпорядкували безпосередньо центру. Така структура мала запобігти об’єднанню селянського антирадянського руху.
За підрахунками фахівців, геноциду українців, відомому як Голодомор 1932—1933 рр., передували понад 5000 повстань.
Неспокійним регіоном для влади залишалася Чернігівщина. Одним із найбільш відомих збройних виступів проти влади на Лівобережній Україні стало повстання Якима Рябченка навесні 1931 року, що охопило Городнянський та сусідні Ріпкинський, Сновський, Менський і Сосницький райони. Навіть у розпал голодування, у серпні-листопаді 1932 року на Чернігівщині факти виступів «проти лінії партії» мали місце у 42 селах і 20 районах.
Тож створення області відбулося не лише в період, коли штучний голод набирав обертів, а було пов’язано – традиційно для радянської влади – не з благом народу, а з придушенням його боротьби за власні честь і гідність.
В ті часи райони не раз укрупнювалися і розкрупнювалися – влада все шукала управлінську модель, відповідну новим політичним і соціально-економічним обставинам. А наприкінці 1932 р. столичний Чернігівський район взагалі був ліквідований і приєднаний до міста. Утворилася так звана Чернігівська приміська смуга, яка підпорядковувалася Чернігівській міській раді і міському партійному комітетові.
То як же бути з ювілеями області?
Історія Чернігово-Сіверщини аж ніяк не обмежується двома століттями, наш регіон відомий вже понад тисячу років. Крім області та губернії, існувало також Чернігівське воєводство, а найбільш славну і яскраву пам’ять залишили по собі Чернігівське князівство та козацький Чернігівський полк.
Приміром, Чернігівське князівство відоме щонайменше з 1024 року і було найбільшим князівством Київської Русі, займаючи величезну територію: від Дніпра на заході до Дону на сході і від Азовського моря на півдні до сучасного Підмосков’я на півночі (територія сучасних України, Білорусі та Росії). До його складу входили такі міста як Любеч, Новгород-Сіверський, Глухів, Стародуб, Гомель, Брянськ, Путивль, Курськ та багато інших. Давньоруські літописи згадують на території князівства до 70 міст.
Серед найбільш відомих чернігівських князів – Святослав Ярославич, Володимир Мономах, Олег Гореславич, Давид Святославич, Всеволод Ольгович, Святослав Всеволодович, Всеволод Чермний, Михайло Всеволодович. У ХІ-ХІІІ ст. князі чернігівської династії відігравали важливу роль у політичному житті Русі та неодноразово займали великокнязівський престол у Києві.
Невмирущою славу осяяв своє існування Чернігівський полк часів Гетьманщини. Широку славу здобули полковники Мартин Небаба, Степан Подобайло, Василь Дунін-Борковський, Яків і Юхим Лизогуби, Павло Полуботок.
Відтак видається несправедливим, коли останнім часом найбільше уваги приділяється саме ювілеям області та губернії, тоді як Чернігівський полк і Чернігівське князівство залишаються ніби на узбіччі історії.
Вочевидь, найкращим способом поєднати всі епохи, певним чином примирити їх і не провокувати суперечок серед фахівців, було б запровадження в календарі Дня Чернігівщини (на зразок того ж таки Дня Чернігова). Це б дозволило щорічно святкувати день нашого регіону і не прив’язувати його до сумнівних подій (Голодомор, ліквідація козацького устрою). Водночас в рамках такого святкування відкривається можливість згадувати всі основні адміністративні утворення регіону – князівство, воєводство, полк, губернію, область.
Сергій Горобець. Сергій Бутко
