Насилля в нас більш ніж досить. Тому час схаменутися, зупинитися. І громадськості, і державним інституціям робити все, щоб зупинити насилля, задля нормального, цивілізованого життя.
Навіть на тлі нашого насиченого, в чомусь і напруженого українського сьогодення тривожним і небезпечним явищем стала ціла низка погромів циган. Умисне вживаю саме цей термін. Хоч останніми роками в суспільному обігу вкорінилася інша назва цього народу — роми. Більше того: термін «цигани» почали вважати якимось незаконним, навіть образливим для цих людей. Але просте міркування: 99, якщо не 100 відсотків людей, з якими я і ви всі спілкуєтеся, вживають саме термін «цигани». У науці це називається — етнонім, є ще термін — екзоетнонім. І це давно узвичаєний термін у Європі. Дехто говорить, що «роми» — це самоназва, тобто саме так називає себе цей народ. І що з того? У багатьох народів самоназва дуже відрізняється від того, як цей народ називають інші.
Урешті, відома картина Тараса Шевченка називається «Циганка-ворожка», а не «ромка». В Чернігівському академічному театрі іде п’єса М. Старицького «Циганка Аза», Поема Пушкіна називається «Цыганы», як і відомий фільм «Циган», знятий за романом Анатолія Калініна, де головну роль Будулая гарно зіграв молдавський актор Міхай Волонтир. Можна ще згадати чудовий фільм молдавського режисера Еміля Лотяну «Табір іде в небо» за ранніми оповіданнями Максима Горького. В обох фільмах поетично й водночас реально показано циганські долі. Згадав ще вірш Ліни Костенко про талановиту циганську поетесу Папушу, цитую: «На вогнищах циганських вже виросли гриби».
До речі, у фільмі «Табір іде у небо» є цікавий епізод. Багатий пан закохався в циганку Раду і пропонує віддати її в дружини за гроші. Рада відмовляє, цигани її не примушують. Здивований пан запитує: «Що ви за народ такий? Що вам треба?» Рада гордо відповідає: «Потрібна дорога».
Це багато говорить про цей народ, незвичайний, утаємничений. Це один з двох нинішніх народів, розсіяних по світу. Узагалі в історії протягом тисячоліть існувало немало таких народів, у долі яких був «відхід» з рідної землі. А потім ці народи зникали взагалі. Але два існують досі — цигани та євреї. Однак між ними є суттєва різниця. Євреї мають власну державу — Ізраїль. Євреї глибше асимілювалися, тобто влилися в навколишні суспільства. Цигани ж були і є більш відокремлені від соціуму, більш замкнуті. Хоча твердження, що вони живуть за власними законами й ігнорують закони своїх держав, що вони всуціль кочівники, — звичайно, є перебільшенням.
Є ще одне спільне в цих двох народів — геноцид проти них з боку нацистів у роки Другої світової війни. Нацисти з їх божевільними расовими теоріями, проповідями про «чистоту нації», які чомусь приваблюють декого по сьогодні, нищили не лише ці народи — мільйони жертв зазнали слов’янські народи, серед них українці, білоруси. Але ті два народи нацисти знищували систематично, тупо — винятково тому, що це були євреї і цигани.
Та перейдімо від історії до сьогодення. Як можна пояснити в нашій демократичній державі в центрі Європи геноцид проти певного народу — циган? Геноцид від української нації, яка сама зазнала геноциду — Голодомору 1930-х років, що офіційно визнано нашою державою та ще десятками держав світу.
Що наводять для аргументації організатори циганських погромів, де вже дійшло до вбивства людей? Послухаймо ці аргументи. Асоціальний спосіб життя багатьох циган, тобто відмова від нормальної, за нашими мірками, роботи, мешкання, навчання. Непропорційно великий, стосовно до кількості цих людей, рівень злочинності, особливо шахрайства.
Наскільки це відповідає дійсності, можна подискутувати. Поза дискусією має бути одне — неприпустимість насилля, самоправства, беззаконня, якими б «благими намірами» це не прикривалося.
Ті, хто вчинив погром і знищення циганського табору у квітні в Києві, кивають на те, що влада в особі поліції була бездіяльна й ніяк не могла «прикрити» «розсадник антисанітарії», як називали це «громадські активісти», що прийшли палити і трощити табір. Схожі аргументи й щодо інших ексцесів.
До правоохоронних органів дійсно є великі претензії щодо нормального, законного наведення порядку. Але це не виправдовує самоправства, самосуду.
І національний аспект. Чомусь у цих ексцесах, погромах «засвітилася» насамперед молодь, найперше — представники так званих патріотичних організацій. Чому «так званих»? Бо треба ще розібратися (оскільки поліція порушила кримінальні справи, сподіваємося, розбереться), хто дійсно чинив погроми. Принаймні представники «Правого сектора» й «Національного корпусу» відмежувалися від цих ексцесів. То хто це робить? І чому в багатьох погромників помітна неприкрита симпатія до нацизму? Між іншим, ідеології, забороненої відомим антитоталітарним законом України від травня 2015 року.
Прикро, що такі «борці за чистоту нації» кидають тінь на справжніх патріотів України. Хтось скаже, що щодня гинуть і українці. Але якщо це за національною ознакою, то треба з усією суворістю карати тих, хто вбиває українця за те, що він українець, поляка чи болгарина за те, що він поляк чи болгарин. А борцям за націю, щоб бути істинними борцями, можна б піти добровольцями на фронт. На Донбас — захищати нашу Україну від агресії російського фашистського, нацистського режиму. А не уподібнюватися цьому режимові.
…Насилля в нас більш ніж досить. Тому час схаменутися, зупинитися. І громадськості, і державним інституціям робити все, щоб зупинити насилля, задля нормального, цивілізованого життя.
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»
На фото: Після погрому табору під Тернополем
