Чому декомунізація на Чернігівщині й досі не завершена

Минає три роки, як Верховна Рада України ухвалила низку законів про декомунізацію. Однак, попри встановлені законом чіткі її терміни, декомунізація в області, в тому числі в обласному центрі, далеко не завершена. Про це свідчать не лише п’єдестали діячів комуністичного тоталітарного режиму, пам’ятники яким були на так званій Алеї героїв. І це під вікнами обласної державної адміністрації.

А ось ще одне свідчення комунізації, що триває. Це пам’ятник Миколі Попудренку, в самому центрі Чернігова. Він перед входом до обласної бібліотеки ім. Короленка і навпроти Чернігівської обласної ради. До бібліотеки персонаж пам’ятника стосунку не має, Попудренко — не письменник, не діяч бібліотечної справи. Вибір саме цього місця був, очевидно, продиктований тим, що в цій старовинній будівлі, якій понад сто років, у повоєнний час розміщувався обком Компартії. У 1974 році сюди заселилася обласна бібліотека,а обком перебрався в нову будівлю, якраз ту, де зараз обласна рада.

Уже понад чверть століття нема колишньої Компартії та її обкомів і міськкомів. А пам’ятник комуністичному функціонеру стоїть. Може, тому, що він — партизанський командир? Але і про радянську партизанщину нині відкрилося стільки замовчуваної і неприємної для тоталітарного режиму правди. А головне — Попудренко насамперед діяч Компартії, і не рядовий.

Ось коротка біографічна довідка. Микола Микитович Попудренко (28.12.1906 – 06.07.1943) народився в селі Миколаївці Харківської області в селянській родині. Працював наймитом, робітником. Після закінчення навчання тривалий час був на партійній і комсомольській роботах в Овручі Житомирської області, Городні, Бахмачі, Новій Басані Чернігівської. У роки німецько-радянської війни Попудренко — один з організаторів і керівників партизанського руху на Чернігівщині, секретар (від серпня 1941-го до березня 1943 року — другий, потім — перший) Чернігівського підпільного обкому КП(б)У, заступник, згодом командир обласного партизанського з’єднання, начальник обласного штабу партизанського руху.

Спершу Попудренко був заступником одіозного Олексія Фодорова — і в Компартії, і в партизанському з’єднанні, поки Федоров не вирушив з частиною з’єднання на Волинь. Федоров до війни — перший секретар обкому Компартії, який особисто підписував списки на розстріл мешканців області. Потім у званні генерал-майора НКВС командував обласним партизанським з’єднанням.

Недавно ми відзначали 75-ту річницю Корюківської трагедії, найбільшої каральної акції проти цивільного населення в Другій світовій війні. Тоді нацистські карателі на початку березня 1943 року вбили майже 7 тисяч мешканців міста Корюківки, вщент спаливши його. Ні в якому разі не виправдовуючи жахливого злочину нацистів, слід зазначити, що акція ця була відповіддю на провокаційний наліт партизанів на місто. Натомість партизанське з’єднання, яке розташовувалося неподалік і мало велику перевагу над карателями, нічого не зробило, щоб урятувати місто. Справедливу вину за це слід покласти на Олексія Федорова як командира обласного з’єднання. Але, заради істини й не відбілюючи Федорова, слід зазначити, що він у ті дні перебував у Москві, а саме Попудренко керував з’єднанням, яке здійснило наліт на місто і яке нічого не зробило для врятування людей. Попудренко загинув у бою з нацистами у Злинківських лісах Брянської області, де й був похований. Посмертно того року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 році прах М. Попудренка перенесли до Чернігова. Його поховали у сквері просто в центрі міста — цей сквер отримав його ім’я. У липні 2017 року Попудренка перепоховали на міському кладовищі «Яцево».

У Чернігові донині не перейменована вулиці імені Попудренка, є такі вулиці й у Києві, Ніжині, Ріпках.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», Чернігів