Шалені походеньки Європою: у Львові, Кракові, Дрездені та Празі!

Мандри

Давно хотів випробувати себе екстремальною та чарівною подорожжю країнами Європи. Коли адреналін зашкалює від неймовірних, дивовижних краєвидів, таємничих замків і середньовічних фортечних мурів, знаменитих костьолів, захоплюючих музеїв і галерей з картинами славетних художників; грандіозної панорами ошатних, різнокольорових, казково красивих будинків, граціозних, незвичайних, летючих мостів, старовинних вузеньких вуличок, мощених бруківкою, і карнавальних площ. Де душа буквально виривається з тіла, щоб полинути у стрімкий, легкокрилий політ над вежами, церковними банями і величними пам’ятниками; покружляти над славетним, легендарним містом, безтурботно занурюючись у яскраві, веселкові гірлянди нічних вогнів і з любовним трепетом зустрічаючи життєдайні світанки.

Така віхола потужних емоцій – справді, неабияке випробування для душі й тіла. Особливо для нас, українців, не надто загартованих мандрами у ритмі справжньої Європи. Але я нарешті наважився, і ось що з цього вийшло.

Таке шляхетне місто Лева

Поміркувавши, вирішив побувати у трьох державах – Польщі, Німеччині та Чехії. Втім, спочатку погостював у Львові. Адже для мене місто Лева – це вже Європа. Номер у готелі забронював через Інтернет. Напівлюкс з усіма зручностями знайшов за 700 гривень на добу. У Львові я провів три дні і дві ночі. Кілька разів заходив до міської ради – там пускають практично всіх бажаючих. Є охоронці в цивільному, які просто слідкують за порядком, але ніхто мене жодного разу не перепиняв і нічого не запитував. Вразила дуже талановита виставка малюнків, які створили діти. Попри юний вік (від 10-ти до 14-ти років), ці львів’яни наочно продемонстрували, як треба любити своє місто, захоплюватися і пишатися ним. Також не менш оригінальні малюнки дітей бачив біля знаменитого собору святого Юра. Виявилося, священики разом із громадськістю провели конкурс серед обдарованих школярів, і тепер тисячі туристів та місцевих мешканців щодня милуються такими чудовими картинами, серед яких є справжні витвори мистецтва, котрі потім можна й до музеїв узяти. Чому б у нашому Чернігові не скористатися таким досвідом?!

Звісно, завітав до легендарного Львівського національного університету імені Івана Франка, де відчувається дух епох, та до славетного Національного театру опери і балету імені Соломії Крушельницької... Сильне враження на мене справив і музей зброї «Арсенал», де є найвигадливіші середньовічні мечі, шпаги, списи, арбалети, кинджали та усілякі інші дивовижі з багатьох країн, нерідко інкрустовані коштовностями та чарівними орнаментами.

Запам’яталися й храми – раджу неодмінно завітати до згаданого вже собору святого Юра, костьолу святих Ольги та Єлизавети, до Латинської катедри і храму святої Анни. Сподобалося, зокрема, що в греко-католицьких костьолах напрочуд привітно ставляться до туристів будь-якої віри. Ніхто не робить зауважень, навіть якщо ти усім своїм виглядом не надто вписуєшся в тамтешню службу Божу. Все – дуже демократично, тепло, по-домашньому.

До грандіозного Личаківського цвинтаря львів’яни та гості міста ходять, як у справжній музей. Постійно відчуваєш буквально священний трепет, бо тут, наприклад, поховані письменники Іван Франко та Маркіян Шашкевич, співачка Соломія Крушельницька, багато інших видатних людей. Цілий день витратив на Шевченківський гай – це музей народної архітектури та побуту під відкритим небом, де зібрано безліч унікальних експонатів, хати і церкви з різних регіонів, дивовижна колекція колоритних народних інструментів, де її власник Любомир Кушлик із задоволенням проводить майстер-класи для всіх бажаючих – навіть на гуцульській трембіті пограти можна!

Головне, це місто має власну, неповторну ауру – причому, куди б ви не завітали – до екстравагантного готелю «Жорж», на площу Ринок чи милих вузеньких вуличок із затишними кав’ярнями. Адже львівська кава – це один із брендів міста, в якому можна безкінечно блукати, буквально навмання, скрізь отримуючи справжнє естетичне задоволення! Це – місто-музей, але, на відміну від надто холодного й відчуженого (справа навіть не кліматі) Санкт-Петербурга, Львів – надзвичайно живий, шляхетний, гостинний і чарівний. Ніколи не набридає! Тому тут – стільки вдячних туристів, багато з яких сюди приїздять мало не щороку.

У Львові – надзвичайно багато красивих історичних будинків. Але треба дивитися вище першого поверху, і тоді вам відкриється справжнє місто Лева. Власне, вже одразу, тільки-но ступивши на цю благословенну землю, увагу привертає оригінальний вокзал. До речі, свого часу саме у Львові побачила світ антологія української поезії з промовистою назвою «Станція Чернігів», котру я упорядкував спільно з письменниками Тетяною Дзюбою та Олесем Гордоном. І надихали нас на творчість обидва красені-вокзали – львівський та чернігівський!

Нині у Львові моїм екскурсоводом була відома художниця та перекладач із перської мови Надія Вишневська. Разом ми цього року переклали книжку знаної іранської поетеси зі Швеції Азіти Кагреман. Ми смакували кавою (яка тут п’ється, наче цілющий бальзам), чимчикували мальованими парками та вуличками з колоритними назвами – Городоцька, Пекарська, й захоплено декламували дивовижні вірші Азіти. І їм, віршам, було тут, справді, добре. Щиро дякую, Надю, за таку зворушливу гостинність!

Гостювання у Львові промайнуло, немов один день. А далі мої мандри перетворилися на якийсь неймовірний, захоплюючий, екстремальний танок. Не галоп, а швидше яскравий, карколомний і незабутній карнавал – тільки встигай дивуватися!

Краків: дорогою королів

На кордоні довелося постояти – спокусливий безвіз наразі покликав у дорогу тисячі українців! І це – добре, бо чим більше людина мандрує світом, тим цікавіший її духовний всесвіт. Адже в такій подорожі мимоволі вбираєш у себе цілі епохи, пізнаєш традиції різних народів, а це – прекрасний досвід! Кожна культура має на тебе свій унікальний вплив. Тому люди на Заході, навіть у дуже поважному віці, так люблять подорожувати, і під час дружніх вечірок розповідають одне одному не про тамтешніх політиків, хвороби та город (це – надто нудні, нецікаві теми), а про чергову захоплюючу мандрівку до Таїланду, Непалу чи Індонезії, – просто Європу вони вже об’їздили, як то кажуть, вздовж і впоперек, хочеться чогось більш екзотичного... Людина, яка часто подорожує світом, краще розуміє його і почувається по-справжньому вільною. Це – головний висновок, який я зробив із цих мандрів.

Краків – дуже красиве, самобутнє та романтичне місто, овіяне давніми легендами. Його назва походить від легендарного князя Крака, який начебто власноручно знищив могутнього дракона, котрий жив у печері Вавельського пагорба, і заснував таке дивовижне місто. Легенда також говорить, що Ванда, дочка Крака, не бажаючи вийти заміж за німця і віддати йому у володіння свою країну, наклала на себе руки, кинувшись у Віслу.

Є й інша красива легенда про грізного дракона, який докучав місцевим жителям. Тому король Кракова пообіцяв віддати свою ненаглядну доньку в дружини рятівникові. Сміливець знайшовся, причому переміг супротивника за допомогою хитрості та хімії, змішавши сірчане дихання дракона з водою... Тільки от від нагороди хлопець відмовився – побажав натомість, щоб йому зробили чоботи з драконячої шкіри. Мабуть, той ще модник був!

На скульптуру дракона, який став улюбленцем дітей (хоча й дмухає раз-по-раз вогнем за допомогою чарівного пристрою) та визначною пам’яткою Кракова, можна помилуватися нині біля підніжжя Вавельського замку з боку річки, а також заглянути в його печеру, хоча це всього лише «чорний» вихід з Вавеля – головні ворота знаходяться на іншому боці...

Для нас тут фактично відсутній мовний бар’єр: багато поляків розуміють українську, та й польська для українців – нескладна. Тож спілкуватися доволі комфортно. У мене є друзі – знані польські письменники Войцех Пестка та Збігнєв Фрончек.

Вони завжди говорять польською, а я – українською, і ми чудово розуміємо один одного! А ще у Кракові є відомий Яґеллонський університет, де вивчають українську. Його випускниці, фахівці з української літератури – Роксана Кжемінська, Анна Тилютка та Маріанна Хлопек-Лабо – переклали польською нашу з Танею книжку віршів «Розмова чоловіка і жінки» (власне, це була перша наша закордонна книга, яка здобула премію імені видатного поляка Юзефа Лободовського, друга України).

Душа Кракова, який щороку відвідує понад дев’ять мільйонів туристів, це – звісно, Старе Місто – скарбниця шедеврів мистецтва та цінних пам’яток архітектури. Тут розташовано понад 1200 пам’яток, котрі представляють усі стилі архітектури – від середньовіччя до новітніх часів. Краківська площа

Ринок належить до найбільших у Європі і залишається незмінною з 1257-го! У 2013 році Краків отримав звання «місто літератури ЮНЕСКО», ставши 7-м у світі і першим у центрально-східній Європі.

В 1320 році тут, у вавельській катедрі, відбулася коронація Владислава Локетка. Відтоді, аж до 1734-го, Краків був місцем коронації королів Польщі. І нині один із найпопулярніших туристичних маршрутів – це славетна дорога королів. Взагалі, у Польщі є декілька столиць: Варшава – адміністративна, Закопане – зимова, ну а душа цієї країни – в найцікавішому, як на мене, місті Кракові. Неприступний і водночас такий привітний Вавель (легендарне серце міста!), торгівельні ряди Сукенніце (найдовша – стометрова – будова площі Ринок, де для кожного тут знайдеться чарівний сувенір), заплутані, загадкові, містичні й такі прекрасні вулички старого міста... І як не загадати бажання під «хейнал», мелодію сурмача, яка ллється з вежі Маріанського костелу?!

Якщо вірити ще одній легенді, то в XIV столітті тодішній «колега» цього сурмача першим помітив орду ворогів, які наближалися до міста, і вчасно попередив городян хейналом, однак дограти не встиг – горло йому пронизала татарська стріла... Натомість сьогодні сурмач весело посміхається та махає рукою туристам, які постійно збираються на площі Ринок.

Ще одна визначна архітектурна пам’ятка – 70-метрова вежа. Це – все, що залишилося від середньовічної ратуші після того, як на початку XVII століття у верхівку вдарила блискавка, і все згоріло дотла. Власне, й сама вежа ледве вижила – після тієї неприємної події вона... небезпечно нахилилася. Тож, щоб врятувати її від падіння, із західного боку башту належно укріпили, а гострий готичний шпиль замінили на бароковий купол. Наразі те, що залишилося від ратуші, розібрали в XIX столітті, а стародавня вежа так і стоїть, нахилена на 55 сантиметрів!

Крім Вавельського замку, в Кракові – велика кількість церков і костелів різних епох та архітектурних стилів. Виходять на площу Марії Магдалени бароковий Петропавлівський костел, чий фасад прикрашений статуями 12-ти апостолів, і величний костел Святого Анджея (монастир кларисок) – один із найстаріших у місті, що простояв майже тисячоліття. На площі Ринок можна помилуватися і милим фонтаном із бронзовою фігуркою хлопчика, а також пам’ятником славетному Адаму Міцкевичу.

Немов зачарований, ходив я цим казковим і водночас таким реальним містом (до речі, дуже раджу подбати про зручне та надійне взуття, уникаючи натомість надто високих підборів, від яких швидко стомлюються ноги). Так не хотілося прощатися!

Втім, це була лише перша частина моєї захоплюючої подорожі. Адже попереду були також вражаюче неймовірні, дуже вишукані міста – німецький Дрезден та чеська Прага. Тому за традицією кинув у фонтан на площі Ринок монетку і сказав моєму Кракову: «До побачення!». Бо сподіваюся ще не раз приїхати сюди – пройти незрівнянного дорогою королів (по-моєму, це – одне з чудес світу!), по-дружньому поручкатися зі знайомим драконом і привітно помахати доброму сурмачеві.

Дрезден: «Сикстинська мадонна» і Саксонська Швейцарія

І не помітив, як закінчилася Польща й почалася Німеччина... Головне, це благополучно в’їхати до Євросоюзу, а далі вже митникам та прикордонникам – зась, жодних перевірок не було!.. Європа – дійсно єдина, що надзвичайно зручно. Причому це тільки зміцнює незалежність держав і водночас розвиває їхню національну самобутність. Тому хочеться бути частиною такої Європи – не лише географічно, а й насправді! І я переконаний: чим більше українців мандруватиме світом, пізнаватиме його красу, тим швидше ми розбудуємо власну сильну та заможну державу.

Поблизу Дрездена, в Баутцені (верхньолужицькою це прекрасне місто називається Будишин), мешкають мої хороші друзі – верхньолужицькі поети Бенедикт Дирліх, Доротея Шолчина, музикант, автор пісень Томаш Навка та публіцист Альфонс Вічас. Взагалі, лужицькі серби – це народ, що століттями проживаючи в Німеччині, зберіг свою національну ідентичність: культуру, мову, традиції.

Я вже не раз бував на їхніх чудових міжнародних фестивалях лужицької культури та поезії, куди щороку запрошують письменників із різних країн. А поет Бенедикт Дирліх зі своєю дружиною Монікою, знаною журналісткою, торік приїжджали до Чернігова на наш фестиваль «Литаври» і потім немало доброго розповідали в Німеччині про Придесення та Україну.

Виступав я і в Дрездені – на Віллі Августин, де влаштовуються вишукані імпрези. Однак тоді не мав досить часу по-справжньому відчути місто, бо для цього потрібні все-таки пішохідні прогулянки і бажано – з досвідченим екскурсоводом, який розповідає жваво, цікаво та ненав’язливо – так, що увесь час хочеться ходити й слухати. Тепер мені така нагода випала...

Потрапивши до Дрездена, всі туристи прагнуть побувати в славетному Кафедральному соборі. Ще б пак! Храм вражає своєю красою та величчю, до того ж, він розташований прямо на березі річки Ельби, в історичному та культурному центрі Дрездена – Цвінгері, між двома площами – Театральною і Двірцевою. У XVIII столітті це була найбільша церква Саксонії, та й нині храм справляє неймовірне, грандіозне враження! Хоча у 1945 році, під час безжального бомбардування, собор було майже повністю зруйновано, й лише через 20 років його вдалося відновити.

Архітектура храму виконана в стилі бароко, зовні його прикрашають майже 80 кам’яних статуй святих та апостолів (скульптури стоять на даху і в нішах собору), а поруч – висока, витончена, оригінальна дзвіниця. Будівля та фігури святих виготовлені з каменю – піщаника, який із часом тьмяніє, тому створюється враження, що церква існує з давніх часів. Внутрішнє убранство Кафедрального собору – дуже розкішне, тут – вишуканий олтар та великий, знаменитий орган Зільбермана. Тож у храмі проводяться й чудові концерти органної музики. Звучання органу – просто неперевершене! В усипальниці собору поховані близько п’ятдесяти саксонських правителів, а також серце легендарного короля Августа Сильного. Існує легенда, що коли повз собор проходить красуня, серце короля починає битися...

Замок Дрездена, розташований поруч із Цвінгером, одразу приворожив мене своїм величним, урочистим виглядом. Його будівництво розпочалося в XIII столітті. Потім були пожежі, відновлення, перебудови... До 1918-го тут була резиденція саксонських князів – більше півтисячі (!) приміщень... Втім, під час бомбардувань Дрездена замок було зруйновано вщент. А відновили його тільки на початку нинішнього століття. Зате тепер можна піднятись на стометрову вежу Хаусманна й переконатися, що мій Дрезден – надзвичайно чарівне місто!

Ще з дитинства чув про знамениту Дрезденську картинну галерею... І от мені нарешті пощастило побувати тут. Провів у музеї чотири години, однак час пролетів непомітно. Якби це було можливо, мешкав би в галереї тижнями й місяцями...

Візитівка цього грандіозного музею – «Сикстинська Мадонна» Рафаеля, яка радує відвідувачів понад 250 років. Дрезденську картинну галерею було створено в XVI столітті королем Фрідріхом Мудрим. Однак широкий загал побачив безцінні колекції лише наприкінці XIX ст. Галерея пережила не одне бомбардування в роки Другої світової війни та евакуацію, а частину картин було назавжди втрачено...

Втім, нині в картинній галереї представлені шедеври живопису Рафаеля, Тиціана, Рембрандта, Пітера Рубенса, Альбрехта Дюрера, Веласкеса, Пуссена та інших видатних художників світу. Тож, відвідавши прекрасний Дрезден, неодмінно завітайте сюди – отримаєте незабутнє враження на все життя!

Натомість Саксонська Швейцарія, де мені також поталанило побувати, – це національний парк, один із найкрасивіших у Німеччині. Сучасну форму він набув уже після падіння Берлінської стіни. Його особливості – дивовижно фантастичний гірничо-лісовий ландшафт і визначні природні та історичні пам’ятки. Звісно, тут – напрочуд мальовничі краєвиди, та більшість туристів їдуть подивитися передусім на міст Бастай і фортецю Кьонігштайн. Прольоти кам’яного мосту абсолютно незбагненним чином утримуються між скелями піщаника, що знаходяться на висоті майже 195 метрів. Ці кручі обожнюють скелелази, але мені не довелося «озброюватися» жодними тросами, – на мосту є оглядовий майданчик, з якого зручно фотографувати й насолоджуватися побаченим.

Звісно, з радістю пожив би тут не один тиждень! Бо милуватися такими краєвидами можна безкінечно. Втім, тут, крім скелелазіння (чому б усе-таки не спробувати?) можна зайнятися кінним спортом, кататися на велосипеді чи плавати по Ельбі на катері, а ще ліпше – власноруч гребти веслами в човні... Та найбільшою втіхою для мене стали б прогулянки в горах і в густому лісі, де таке чисте, цілюще, аж смачне повітря!

Кажуть, мріяти не шкідливо... Однак ще буквально п’ять років тому я й подумати навіть не міг, що невдовзі так легко, цікаво мандруватиму країнами Європи та Азії. Головне, не просто мріяти, склавши руки, а наполегливо йти до своєї мети. І тоді можна сподіватися на жадане диво. Адже дива все-таки існують.

Тепер я цілком розумію нашого відомого мандрівника зі Сновщини Михайла Павлюка, простого сільського хлопчину, котрий підкорив десятки найвищих гірських вершин і вулканів світу, самотужки пройшов у джунглях тисячі кілометрів, відвідавши багато країн. Тепер це його спосіб життя – ось такий щоденний екстрим, коли спрагла душа розпросторюється над горами та лісовими нетрями первісної, незайманої природи. До речі, найулюбленіша, окрім України, держава Михайла – Індонезія, до якої, знаю, він чимчикує й зараз із нерозлучним рюкзаком за плечима... А потім з’являться його нові дивовижні розповіді та світлини.

То чому б і мені під час нових мандрів не повернутися до чарівних міст, з якими вже подружився?!

Прага: собор Святого Віта і... танцюючий будинок!

І ось остання частина моєї подорожі – Чехія, а саме її благословенна столиця – Прага. Тут я побував уперше, хоч давно мріяв про це! Тепер я не тільки втілив свою заповітну мрію, а завдяки знайомству з відомим чеським поетом та перекладачем Міланом Грабалом і доктором мистецтвознавства, україністом Петром Каліною, здійснив важливий проект – незабаром у Чехії побачить світ наша з Танею книжка віршів «Дощ із твоїми очима» чеською мовою, яку блискуче переклали Мілан і Петр. До речі, познайомилися ми на верхньолужицькому фестивалі в Німеччині і разом виступали там. Тоді й виникла ця ідея. А доки дійшло до книжки, чехи надрукували чимало наших віршів у популярних празьких виданнях. Натомість поезії Мілана Грабала в моєму перекладі вийшли в «Літературній Україні» та наших журналах.

Власне, ще тільки плануючи цю подорож, не маючи навіть конкретного маршруту, я вже подумки уявляв себе на Вацлавській площі та Карловому мосту, в Празькому Граді, Градчанах і Вишеграді. І не розчарувався! Більше того, з усіх міст, які бачив у своєму житті, найкрасивішим вважаю тепер саме Прагу, яку щиро полюбив із першого погляду. Та й не я один – у Чехії мешкають 10 мільйонів людей, а щороку з усього світу приїжджають сюди 13 мільйонів туристів, і практично всі вони бувають у Празі!

Світ тісний – цей афоризм спав на думку в місті моєї мрії. Світ дуже тісний – міркував я, приголомшений цим різноликим людським Вавилоном на вулицях і площах чеської столиці. А щоб потрапити в знаменитий собор святого Віта, довелося вистояти немалу чергу і навіть пройти спеціальний поліцейський контроль із металошукачем! Однак це анітрохи не зіпсувало мого настрою – поліція була вишукано одягненою та доброзичливою, й мені, українцеві, приязно посміхалися, запрошували приїжджати ще. Відчувалося, що ці пильні, але ненав’язливі стражі порядку теж пишаються своїм містом, по-справжньому залюблені в нього.

Що мені найбільше сподобалося тут? Зустрічати світанки на Карловому мосту. Втім удень, ввечері та вночі він – не менш вражаючий і грандіозний. Це – безперечно, одна з головних родзинок Праги! Міст елегантно з’єднує Старе Місто з іншим районом, котрий чеською називається Мала Страна...

Тільки-но почувши про Карлов міст, справді мистецький та архітектурний шедевр, місцеві мешканці та численні туристи не шкодують компліментів: найзнаменитіший, найчарівніший, найстаріший! Довжина мосту – 516 метрів, ширина – десять, і стоїть він на 16-ти опорах. Його будівництво розпочалося в 1357 році за вказівкою імператора Карла IV.

За дотепною легендою, бажаючи покращити і зміцнити розчин в основі мосту, Карл наказав зібрати з усієї країни й привезти до Праги яйця. Однак селяни з одного села, аби догодити імператорові, ці яйця попередньо зварили й надіслали вже крутими...

Саме по цьому мосту, що з’єднав береги річки Влтави, правителі їхали з Королівського двору в Град. А звичайні громадяни, щоразу перетинаючи міст, платили за це гроші. Тут проводилися ярмарки та рицарські турніри. Нині міст – пішохідний, і його заполонили вуличні художники та музиканти, продавці коштовних прикрас ручної роботи та найрізноманітніших сувенірів. Посередині мосту є місце, де варто загадати бажання (моє вже збулося!) – не сплутаєте, адже бажаючих вистачає.

Празький Град – найбільша фортеця Чехії, заснована ще в IX столітті, розташована на березі Влтави. Це – історично-політичний і культурний центр країни. З Градчанської площі до нього ведуть чудові парадні ворота, де стоїть почесний караул. У найдавнішій частині Граду розташований Кафедральний собор святого Віта. Цей величний готичний храм – справжня візитівка Праги! А тамтешня каплиця святого Вацлава, де в 932 році похований народний чеський святий, – центр великого паломництва. Сам собор свою історію веде з 1344-го. Він постійно вдосконалювався – безперервне будівництво тривало близько 600 років – аж до початку ХХ століття!

Нині тут – резиденція архієпископа Празького. Собор – один із найбільш грандіозних храмів Європи. Його навіть одразу осягнути неможливо, просто дух захоплює, коли дивишся вгору... Висота великої вежі костьолу – близько ста метрів, натомість сходинки, котрі ведуть до оглядового майданчика храму, налічують аж 300 кам’яних східців. На території костьолу поховані чеські архієпископи та монархи. А в його пречудовій бібліотеці – велика кількість середньовічних рукописів. До того ж, орган собору Святого Віта – на думку фахівців, чи не найкращий у Європі.

Взагалі, до вигляду цього костьолу звикнути неможливо – він щоразу вражає, захоплює, дивує, надихає і закохує... Його форми – досконалі, а коли обходиш храм довкола, здається, що це – ціле місто і водночас середньовічна фортеця, наскільки різноманітній його вигляд із різних сторін. Дивишся на собор святого Віта й відчуваєш вагу століть!

А ось і Злата Улочка – огороджений провулок, де за легендою мешкали алхіміки, які намагалися створити «філософський камінь». А в будинку № 22 протягом двох років прожив видатний письменник Франц Кафка...

Із заходу до Празького Граду прилягає багатий дворянський район міста – Градчани. Цікаво, що спочатку, з 1320 року, тут селилася челядь – конюхи, кухарі, писарі, слуги... Проте пожежа 1541-го знищила хатки бідноти, після чого ці місця облюбували вельможі, які заходилися зводити власні палаци та розкішні будинки. Саме в Градчанах знаходяться, зокрема, Лоретанський монастир із прекрасною церквою Різдва Христового (місце паломництва католиків з усього світу), стара ратуша, церква святого Бенедикта, костел Яна Непомуцкого, Страговський монастир; Архієпископський, Штернберзький, Тосканський на інші палаци.

А ще один із найстаріших районів Праги – Вишеград, розташований на вершині скелястого пагорба, на березі річки Влтави, вважався суперником Княжого Граду. За давньою легендою Вишеград (майбутню Прагу) заснував Крок – син правителя країни Чеха. Тому тут мешкали перші чеські князі та княжна Лібуше. Мені Вишеград дуже сподобався, адже в ньому – теж багато визначних пам’яток: костел Святих Петра і Павла (за легендою, в давньому кам’яному саркофазі зберігається прах римського воїна, котрий проштрикнув на Голгофі тіло Христа, пізніше став зразковим християнином), меморіальне кладовище та парк зі скульптурами стародавніх героїв Чехії, які нагадують красиву легенду: у скелі чекають свого часу кінні рицарі, готові за сигналом княжни Лібуше захистити рідне місто та свою країну.

Величезна кількість пам’яток зосереджена і в прекрасному районі Старе місто, зокрема Громадський дім і Порохові ворота. Головна площа зветься Старомістська. Тисячі туристів щодня приваблює Ратуша, на стіні котрої встановлені астрономічні куранти Орлой. Щогодини у верхній частині цього дивовижного годинника відкриваються віконечка і за ними «проходять» 12 апостолів. Інші фігурки в цей час також рухаються... Людям подобається!

Ще тут є пам’ятник Яну Гусу, встановлений у 1915 році – до 500-ліття загибелі видатного проповідника, який став одним із символів незалежної Чехії. У Старому Місті є напрочуд цікаві музеї, зокрема музей Кафки...

Згадаю і Вацлавську площу біля Національного музею, улюблене місце пражан, котру вони зазвичай називають скорочено – Вацлавак. Її прикрашає велична скульптура святого Вацлава на коні. А на набережній мене привабив Танцюючий будинок – символічний дім, який зображує танцюючих чоловіка та жінку. Дивився і очам своїм не вірив, навіть тер їх долонями, – ну, як таке взагалі може бути? Виявляється, може! Будову в стилі деконструктивізму звели в 1996-му з подачі тодішнього президента Чехії Вацлава Гавела, який мешкав поруч. Будинок одразу ж викликав бурхливі дискусії архітекторів, мистецтвознавців і простих жителів. Проте туристам ідея сподобалася і... цей «неправильний» дім став популярною пам’яткою! Нині у ньому знаходиться модний французький ресторан...

Взагалі, я не фанат пива, але в Празі його посмакував – темне та світле (все-таки це місто – загальновизнана пивна столиця Європи!), і з бадьорим настроєм повернувся додому. Авжеж, все це – справді вражає, викликає масу бурхливих емоцій. Але навіщо сумувати? Я ще сюди неодмінно повернуся, навіть зовсім скоро – принаймні своїми віршами, які, завдяки талановитим друзям, зазвучали чеською.

А поки що щиро дякую: містам – Львову, Кракову, Дрездену та Празі, і чудовим людям – Ользі Лепеті, заступнику директора чернігівської компанії «Окмі-тур» та Роману Тарлікову, співробітнику львівської компанії «Акорд-тур», котрі зробили все можливе, щоб ця подорож не просто відбулася, а запам’яталася, як одна з найкращих у моєму житті!

Сергій Дзюба

На першому фото: Львівський театр опери та балету