Окрушини. ЕПІЗОД
Звичайний весняний день 2014-го. Невеличка чернігівська крамничка на проспекті Перемоги. Вже не пам’ятаю, що купувала. Переді мною розраховувався якийсь молодий чоловік. З його поведінки одразу збагнула, що він глухонімий.
Стою, чекаю, не маю куди поспішати. Хлопець розрахувався і розвернувся, щоб іти. Раптом його погляд «зачепився» за синьо-жовту стрічку на моєму рюкзаку. Несподівано юнак нахилився, якось обережно взяв до рук стрічку, поцілував, а потім приклав руку до серця, дивлячись мені в очі.
Я була заскочена зненацька, схвильована. Наче жаром обпекло. Навіть сльози виступили. Що ж тут незрозуміло: «Україна – в моєму серці!». Хлопець зробив ще один красномовний жест – кидок рукою уявного предмета («коктейль Молотова» – здогадалась я) і вдарив себе у груди. Теж усе зрозуміло без слів.
Я притисла долоні до грудей, дякуючи. Юнак усміхнувся, помахав на прощання рукою і вийшов з крамниці.
Обертаюсь до продавщиці – та витирає сльози. Теж пройняло. Досі жалкую, що не обійняла того майданівця. Де він тепер?
* * *
Сьогодні всі серця і душі
Злились в пориві воєдино.
І ми раптово зрозуміли,
Як сильно любим Україну!
НЕБЕСНІЙ СОТНІ
Ви зріднились піснями й молитвами,
Поєднались серцями і душами,
Барикадно-вогненними битвами,
Коли діти ставали мужніми.
Кров’ю лицарів волю освячено,
Щоб нарешті країна розквітла.
За найвищим рахунком сплачено.
Я вклоняюсь Вам, Воїни Світла!
Вас геройства зоря не манила,
Та в пекельно-буремний час
Ви у Вічність розправили крила,
Щоб закрити від смерті нас.
ВОЛОНТЕРАМ
Я дякую вам, сестри і брати,
Що маєте такі крилаті душі,
Що з усіма проблемами на «ти»,
Що ваше слово честі непорушне.
За сльози молитовні по ночах,
Які рятують на війні солдата,
Що вмієте долати сум і страх,
І будні перетворювати в свято.
За усмішку й тепло фронтовику
В озлобленому натовпі маршрутки,
За лист на фронт чужому юнаку,
За передачу, зібрану так хутко.
Шкарпеток, рукавичок і шарфів
Сплели вже сотні ваші добрі руки,
А кошики домашніх пиріжків
Допомогли притишить біль розлуки.
За маскхалати, каски і сітки,
Що вберегли чиєсь життя від кулі,
Що нас зріднили почуття й думки,
Що ми нічого і нікого не забули.
Нехай єднають нас любов свята,
Надія, віра й рідна Україна.
І буде невичерпна доброта.
Ми – волонтери, ми – сім’я єдина!
Тетяна ЛЕПЯВКО
