За плечима цих бійців морські міжнародні навчання серії «Сі Бриз», операція НАТО по боротьбі з сомалійськими піратами в Аденській затоці «Океанський щит» й Антипіратська військово-морська операція «Аталанта» коло берегів Сомалі.
Здавалось би, за п’ятнадцять років існування у професійному плані вони накопичили чималого досвіду. Водночас основним своїм досягненням вони вважають реальний бойовий досвід набутий в АТО, і обчислюється він трьома фронтовими роками, а також зарубками на деревах, зробленими водолазним ножем по всій лінії фронту від Станиці Луганської до Маріуполя.
Люди-тіні, або, як вони себе жартома називають, «ластоногі», вважають за краще, щоб про них менше знали й не показували їх по телебаченню. Однак, як виняток, командування Військово-Морських Сил трохи привідкрило завісу таємності й дозволило журналісту відвідати загін по боротьбі з підводними диверсійними силами та засобами.
— Особовий склад загону набирають переважно з-поміж морських піхотинців, які отримали рекомендацію командирів, а також бійців підрозділів спеціального призначення, — розповідає заступник командира загону з бойової підготовки. — Військовослужбовець має бути емоційно врівноваженим, здатним зберігати залізний спокій в екстремальних ситуаціях. Він повинен витримувати великі фізичні навантаження, добре переносити занурення на значні глибини та перепади тиску.
Далі для новачків починається базова підготовка. З кожним днем навантаження зростають, а вимоги стають дедалі жорсткішими. Крім того, інструктори систематично перевіряють здатність бійців витримувати граничні фізичні та психічні навантаження.
Наступним етапом підготовки фахівців боротьби з диверсантами є вивчення водолазного спорядження, мінно-вибухової справи, тактики бойових операцій малих груп у воді й на землі, основ військової розвідки. Крім того, українські «морські котики» опановують холодну та вогнепальну зброю, стрибають із парашутом, вивчають секрети й особливості екстремального управління надводними та наземними транспортними засобами. Але пріоритет віддають вивченню й відпрацюванню різних дій під водою, способам проникнення з-під води в заданий район та евакуації з берега у воду.
Слід зазначити, що чимало часу в підготовці бійців приділяють рукопашному бою на суші та особливо — під водою з ножем.
Під час виконання навчально-бойових завдань відбувається підбір малих груп бойових плавців. Пов’язано це з тим, що кожен такий підрозділ має діяти точно й чітко, як єдиний добре налагоджений механізм.
Спеціально для цього організовують навчання, повністю побудовані як модель бойової операції. Тут перевіряють уміння бійців працювати під водою на різних глибинах. Зокрема, це стосується вміння орієнтуватися, спостерігати в умовах поганої видимості, вести бій, переслідувати ворога, відриватися від переслідування, маскуватися на ґрунті тощо.
Під час перебування в загоні мені пощастило на власні очі побачити одне з таких навчань. Дія починається з того, що група спецпризначенців-підводників отримує тривожний сигнал: «Малий буксир захопили терористи». «Морські котики» надягають штатне спорядження, отримують зброю та за лічені хвилини занурюються у воду. Вони безшумно підпливають до судна й непомітно для загарбників пробираються на борт.
Відмінна особливість підводних спецпризначенців — раптовість і швидкість. Злочинців захоплено несподівано. Поки група водолазів знешкоджує бандитів, які захопили буксир, їхні колеги забезпечують вогневе прикриття зі швидкохідного катера.
Особовий склад загону досконало володіє різною зброєю й може годинами працювати на великих глибинах. Чи не найскладніше та найнебезпечніше завдання — знайти й знешкодити міну, прикріплену до підводної частини корабля. Тут не можна припуститися жодного зайвого руху: вибуховий пристрій може спрацювати навіть через найменшу зміну глибини. Тому після того, як зняли міну, її переносять на кілька сотень метрів від корабля, де її можна знищити.
Що ж до підводного бою, то в арсеналі українських «морських котиків» є спеціальні автомати й пістолети, їхня скорострільність не поступається скорострільності автомата Калашникова. Кулі схожі на голки. Вони легко «наздоженуть» диверсанта під водою та на її поверхні.
— У наш підрозділ потрапляють тільки перші з-поміж найкращих. Тут особливу увагу приділяють ідеальному здоров’ю та сер-йозній водолазній підготовці, — розповідає боєць із позивним «Спартак». — Перед кожним зануренням нас оглядає фельдшер, вимірює пульс і тиск. Найменше відхилення від норми — і водолазові заборонено спускатися на глибину. Та головне — наш загін без перебільшення можна назвати найдружнішим військовим колективом, тому що ми ходимо під воду в парах, трійках, четвірках, п’ятірках. І кожен має прикривати один одному спину, бо помилка одного — це помилка всієї команди.
Уже по обіді особовий склад загону переміщується в тир, де виконує вправи навчальних стрільб з особистої зброї, а також із безшумного пістолета по мішенях, що імітують диверсійну групу умовного противника.
На закінчення в спортивному залі відбуваються тренування з рукопашного бою. Фахівці загону вдосконалюють прийоми нападу й самооборони, ведення ближнього бою із застосуванням холодної зброї, а також знешкодження умовного противника без зброї за найкоротший час. Примітно, що дехто з військових уже не уявляє своє життя без спорту.
Наприклад, боєць «Спартак» дає уроки боксу та бойового самбо своїм бойовим побратимам, а у вільний від служби час іще й дітям військовослужбовців Збройних Сил України.
Євгеній СИЛКІН
