Польоти в Африці — це зовсім не те, що у небі гарячого Донбасу...
— Інструкції такого не дозволяють, та, зрештою, і не описують форс-мажорів, які часто виникають на війні, — пояснює полковник Максим Саміленко, розповідаючи про евакуацію збитої «вертушки» під Савур-Могилою.
«Льотчики завжди ризикують. Різниця між миром і війною в нашій професії майже непомітна. На кнопку пуску ракет тиснеш на полігоні так само, як і в бою. Різниці немає… Технічно немає. Тільки в бою все ж трохи страшніше».
2014-го практично всі польоти бригади армійської авіації відбувалися вздовж кордону… Вертолітники проводили в небі до дев’яти годин на день, а спали по чотири години...
— У червні-липні ми просто «ходили» по краю кордону, бачили колони російської техніки на польових дорогах. Ризик був шалений. Коли вертольоти багато літають, а ворог постійно веде вогонь, то рано чи пізно в когось влучать. Це просто статистика, і наступним можеш бути ти. У такому ритмі людина довго не витримує. Тож ми намагалися робити ротації кожні 20 днів. Найгірше навіть не фізичне чи моральне виснаження, а те, що люди звикали до такого ритму й втрачали відчуття страху.
Офіцер розповідає, що складних завдань було вкрай багато… Та особливо запам’яталась евакуація збитої «вертушки» під Савур-Могилою. Тоді в борт влучили 74 кулі, льотчикові вдалося врятувати екіпаж і вертоліт. До місця посадки обстріляного вертольота Максим Михайлович прибув наступного ранку.
— Машину добряче пошкоджено, але некритично, транспортування можливе. Ми спланували операцію. Тільки уявіть: навколо ворожі ДРГ, а ми деталі замінюємо. А замінити їх довелося й справді багато, аби машина змогла піднятися в небо. Більш-менш удалося підлатати лише один двигун. Другий у польових умовах не підлягав ремонту. Ось так, на одному двигуні, виконали зліт під носом в окупанта. Хоча інструкції такого не дозволяють, та, зрештою, і не описують таких форс-мажорів…
Тобто іноді все ж доводилося порушувати інструкції? — запитую у полковника.
— Та яке там іноді! Коли збили наші перші вертольоти, ми одразу почали літати нижче від верхівок дерев. Хоча в документах заборонено літати нижче за 15 метрів. Ми ж інколи літали на максимально низьких висотах, настільки низько, наскільки дозволяли навички. Це давало змогу заховатися за рельєфом і вижити. Намагалися літати так, аби між тобою й противником не було прямої видимості. А щоб ви розуміли, до війни не дозволяли літати нижче ніж 50 метрів.
Під час АТО багато переосмислили. Деякі складні натреновані маневри виявились непотрібними.
Ситуація на фронті змінювалася дуже швидко. Бували випадки, коли працювали по цілях у районі Іловайська, літали над своїм блокпостом. Повертаємося, а в машині пробоїни. Звідки? Незрозуміло. А тут нам пояснюють: «Ви блокпост бачили?» — «Бачили!» — «Він уже не наш». Довелось повертатися й «дякувати».
Абсолютно кожен виліт, неважливо, чи трагічний він, чи успішний, у бригаді ретельно аналізують. Полковник переконаний, що вчитися потрібно не лише на помилках, а й на успіхах.
— А взагалі підлеглі мене здивували, вони всі герої. Ходиш поруч із ними, спілкуєшся, на вигляд — звичайні люди. У нас велика родина, але без панібратства. Свою дитину готовий посадити з будь-яким вертолітником. Знаю, що все буде добре. А коли треба, стискують зуби й роблять неможливе. Бувало, підходить льотчик і каже: «Командире, маю погане передчуття». Відповідаю: «І я теж. Що робитимемо?» Він: «Як що? Полетіли!» Прилетіли, усе гаразд. Запитую його: «Ну що там твоє передчуття? Підвело?» Ось така в нас філософія. Однак саме інтуїція не раз рятувала льотчиків. Доводиться щоразу вибирати новий маршрут, нову тактику…
Оскільки більшість льотчиків бригади брали участь у миротворчих місіях, їм не бракує досвіду. Але польоти в Африці — це зовсім не те, що у небі гарячого Донбасу.
— Літати в тому ж Конго — теж вищий пілотаж, там також, по суті, війна, але в Африці все навпаки: оскільки нема ПЗРК, забираються вище, щоб стріляниною не дістали. В Афгані поки не було ПЗРК, льотчики також літали дуже високо. Та коли з’явилися протиповітряні ракети, усі одразу знизилися.
З урахуванням Мінських домовленостей завдання бригади дещо змінилися. Але постійні ротації в район АТО ніхто не скасовував. Це передусім бойові чергування в системі протиповітряної оборони, бойові вертольоти бригади постійно стоять готові до
застосування. Командир розповідає, що для «вісімок» (Мі-8) узагалі мало що змінилося: транспортні, санітарні завдання виконують весь час. Багато роботи нині й в пункті постійної дислокації.
— Це й підготовка льотного складу, курсантів... Як отримали нове обладнання, тренуємось літати з окулярами нічного бачення. Оскільки авіація має забезпечити повітряну підтримку різних родів військ, багато роботи відбувається й в цьому напрямку. Десантники, спецпризначенці, розвідка, усі, котрі їдуть на Схід, проходять через полігони, на яких учаться взаємодіяти й з авіацією. Тобто в один і той же час на обмежену кількість техніки припадає безліч завдань. Тільки за півроку налітали більше як дві тисячі годин.
Анастасія ОЛЕХНОВИЧ
«Народна армія»
