Доброволець, колишній військовослужбовець шведської армії та Нацгвардії Мікаель Скілт, повертається в АТО.
Наприкінці серпня, на початку вересня, знаменитий шведський снайпер, котрого ненавидять сепаратисти та їхні кремлівські куратори, знову почне тренувати українські спецпідрозділи. З цього приводу, “Народна Правда” знову зв’язалася з Мікаелем. Говорили про те, як змінилася українська армія та що собою являють формування бойовиків.
– Мікаель, Ви повертаєтеся в АТО? Це правда?
– Так! І я цьому дуже радий. Наприкінці серпня, на початку вересня вже буду тренувати українські поліцейські спеціальні підрозділи. Останнім часом я займався приватним бізнесом, жив в Україні, але часто виїжджав для бізнес-подорожей.
– Як ви оцінюєте боєздатність української армії через три роки війни?
– З мінімального, майже нікчемного рівня на початку війни, рівень української армії виріс вище середнього, якщо порівнювати з різними арміями світу. Так, є ще проблеми, наприклад, з алкоголем. Як ви їх називаєте? Аватари. Але взагалі, ривок був просто чудовим, українська армія навчилася воювати. Молодший офіцерський склад, з яким були проблеми на початку війни, став відмінним. А от вище командування, як було нікчемним, так і залишилося. Більшість з них бачили зону АТО тільки на картах в своїх київських кабінетах.
– Що можете сказати про проросійські НЗФ на Сході України?
– Якщо говорити саме про сепаратистів, то вони досі навчені дуже погано. Це, напевно, найгірша армія, яку я коли-небудь бачив. Я мав можливість тренуватися з естонськими, латвійськими, шведськими, норвезькими збройними силами… Так от, у сепаратистів не армія, а суцільне лайно. Вони абсолютно, підкреслюю, абсолютно нікчемні. Російська армія, в порівнянні з сепаратистськими формуваннями, звісно, в рази краща. Але з іншого боку, РФ досі сподівається на чисельність армії.
– Ви билися з усіма видами НЗФ на Донбасі – від сепаратистів, до російської армії…
– Так. Коли ми звільняли Маріуполь, момент був обраний так, що там залишилися в основному сепаратисти та кілька російських інструкторів. Так от можу сказати, що сепари – це мавпи. Пізніше в Мар’їнці, ми зіткнулися вже з бійцями колишнього “Беркута”. Ці хлопці сильніші. Вони використовували під час боїв певні поліцейські тактики, показували хоч якийсь вишкіл. Коли ми опинилися в Іловайську, це була вже зовсім інша справа. Там не було ніяких сепаратистів. Працювала розвідка, дуже добре працювала артилерія. А в Широкино ми зіткнулися з чистою російською армією, без жодних там сепаратистів. Взагалі, тактика Росії була такою: спочатку армія РФ вигравала бій, йшла в тил, а замість них заходили всякі Мотороли та Гіві, зі своїми мавпами. Вони позували на російські камери, розповідаючи, як вони перемогли ЗСУ без жодної втрати. Стрибали з автоматами та кричали, що вони найкращі воїни всіх часів.
– Фактично, батальон “Азов”, де ви воювали, поетапно зіткнувся з усіма військовими формуваннями противника?
– Рівень нашого ворога ріс разом з тим, як хлопці з батальйону вчилися воювати. Як у відеоіграх, де кожен наступний рівень складніший за попередній. Крім того, після кожної операції, ми тренувалися ще більше, з огляду на досвід, отриманий в боях.
– Не всім українським солдатам, на жаль, так пощастило…
– Це правда. В Іловайську ми пліч-о-пліч разом з 93-ою бригадою боролися проти сепаратистів. І офіцери цієї бригади казали, що серед особового складу було багато хлопців, котрі пройшли тільки двомісячну підготовку. Цим хлопцям дуже не пощастило – вони відразу потрапили в бій проти російської підготовленої армії. Але можу сказати, що бійці 93-ої бригади билися хоробро, немов чорти. Такої хоробрості та жертовності я ще не бачив.
– Як ви вважаєте, коли війна закінчиться? Та що ми, громадяни України повинні для цього зробити?
– Тільки не за нинішнього уряду. Порошенко – добрий бізнесмен, він намагається діяти шляхом переговорів та пошуків компромісів. Але компроміс в цій ситуації неможливий, тому що Росія не йде на переговори. Україні потрібен такий лідер, котрий скаже: “Ідіть на фіг усі. Це моя країна, я не дозволю її розділити” та буде діяти в цьому напрямку.
Кирило Желєзнов
