Уперше росіяни продемонстрували «Білого орла» на міжнародному форумі «Технології в машинобудуванні-2012».
Ця модернізована версія танка Т-72Б дістала свою назву за незвичайне, як в альбіносів, біле забарвлення. Але найбільше в цьому модернізованому танку привертають увагу його підвищені тактичні й вогневі можливості. Танк оснащено панорамним цілодобовим прицілом командира з тепловізійною камерою третього покоління та багатоканальним цілодобовим прицілом навідника. У системі управління вогнем «Білого орла» застосовано цифровий балістичний обчислювач та автоматику супроводу цілі. Саме з «Білими орлами» вже кілька місяців ведуть запеклі бої оборонці шахти «Бутівка»
Доба перша, вечір
Унаслідок дошкульного струсу від чергового мінометного розриву в командирському бліндажі зникає світло. Хлопці хутко вмикають ліхтарі, а вхідні двері ударом своєї лапи відчиняє ротний пес Патрон. Він прожогом кидається до чоловіків і забивається під нари. Воїни навперебій зі сміхом кличуть до себе наполоханого «побратима». Однак миттю вмовкають, коли лунає голос ротного. Командир кидає в рацію умовний запит на позиції. У відповідь без паузи звучать спокійні доповіді, на зразок «утрат немає, працюємо за завданням».
Канонада над головами не вщухає. Щільність ворожого артилерійського вогню така висока, що через півгодини обстрілу зникає дротовий зв’язок із більшістю широко розосереджених позицій підрозділу. Добре чути, як нагорі від конструкцій шахти рикошетять танкові снаряди. Після дотичних ударів у метал вони з характерним низьким виттям відлітають у напрямку Авдіївки.
Тим часом окупанти знову починають комбінувати вогонь своїх танків зі стріляниною 120-мілімітрових мінометів, станкових та автоматичних гранатометів. Таке враження, начебто над головою рветься на шматки саме повітря. Офіцер із позивним «Базальт» обертається до мене: «Моїх хлопців з-під землі їм не викопирсати. У нас є трохи часу, хочете побачити, хто по нас працює?»
Взводний офіцер Андрій Годований прокручує на нетбуці два записи. На першому — нещодавнє руйнування «Білим орлом» найвищої вежі надшахтного копра. Знімають на смартфон: танк робить п’ять пострілів. Чотири снаряди перебивають та згинають чотири носійні опори копра, п’ятий валить вежу на половину її висоти. Такої ювелірної стрільби «донецьким шахтарям» довелось би вчитися чимало років…
На другому відео — один із «Білих орлів». Камера відеоспостереження фіксує його влучну стрільбу прямою наводкою по позиціях сусіднього підрозділу.
«Базальт» пояснює: «Ці телепні другу добу зносять усі високі будівлі та опори ЛЕП навколо шахти, оскільки прорахували, що ми маємо технічне спостереження. І не додумалися, що інших місць для встановлення відеокамер тут хоч греблю гати…
Коли ми п’ять місяців тому зайняли «Бутівку», найменша дистанція до сепарів становила сімдесят метрів. Перші бої інколи доводилось вести на відстані кидка гранати. Нас таке не влаштовувало, і ми їх посунули із «сірої» зони далеко в глиб їхніх позицій. Зрештою, ми добряче лупили цю публіку без будь-якого відео. Але поява дистанційних «очей» значно збільшила деякі наші можливості. Наприклад, тепер ми маємо нагоду поліпшити розвідку, швидше й точніше відстежувати результати своїх вогневих відповідей…»
Обстріл нагорі трохи вщухає, і ротний повертається до керування боєм. А замість нього розповідь продовжує хазяйновитий і непосидючий старший прапорщик «Санич»: «Відео дає небувалу економію боєприпасів. Наприклад, днями сепари готуються до атаки на наші укріплення, для чого, як вони думали, «приховано» заходять у нашвидкуруч викопані шанці в нас під носом. А ми добре бачимо їхні дії не тільки на власні очі, терпляче чекаємо. І тільки-но вони розпочинають рухатися вперед, як ми вкриваємо їх
«вогами» з автоматичного гранатомета просто «на старті». Сиділо в одному з окопчиків семеро, а вискакує живим тільки один. З іншого не вийшли всі п’ятеро. Раніше я для гарантії поклав би в ті «точки» ще пару коробів гранат. А тут розважливо притримав боєзапас для наступної хвилі диверсантів, яка тікала просто по тілах своїх загиблих…»
Доба друга, ніч
Після більше як півсотні артилерійських влучань у «Бутівку», коли я вже збився їх рахувати, до ротного на спостережний пункт забігає солдат Андрій. Зовсім юний боєць із позивним «Кіндер» коротко доповідає: «Командире, від крайніх укріплень на «Спартаку» нічого не залишилося. Танк знову бив прямою наводкою. У нас без утрат, потрібні кумулятивні постріли...»
Те, що відбувається далі, мимоволі зворушує. Старші за віком побратими садять «Кіндера» коло себе, поять кавою й по черзі неспішно розмовляють із ним про щось таке буденне. Вони добре розуміють, що в кожного з нас є свій запас міцності. Юнак із товаришами другу добу поспіль переносять цілодобові шквальні обстріли. Їхні позиції візуально перекривають «Білим орлам» огляд на внутрішній простір «Бутівки». Тому танки рівняють їх із землею, не шкодуючи снарядів. Через хвилин двадцять хлопець помітно пожвавішав і проситься назад на позицію. Повеселілого парубка в’ючать гранатометами й відправляють до товаришів.
Стоїть глуха ніч, «Базальт» чаклує на зв’язку з підлеглими. Відбувається справжнє полювання на найзухвалішого з «Білих орлів» — того самого, який збив надшахтну вежу. Того самого, щодо якого «Базальт» має особистий рахунок. Цей панцерник забрав життя двох його хлопців — Романа «Бублика» та Віталія «Патріота». На честь полеглих рота назвала їхніми позивними дві ключові оборонні позиції.
Доповіді спостерігачів надходять безперервно. Офіцерові зараз непотрібні ані карта, ані планшет. Його очі напівзаплющені, усю обстановку на полі бою та її найменші зміни він тримає в голові. Ворожий панцерник маневрує на граничних для точного пострілу дистанціях по всій доступній для нього місцевості. Раз по раз він на півхвилини зупиняється, робить не дуже прицільний постріл у бік шахти й негайно поновлює зигзагоподібний рух. Сьогодні батальйонним засобам вогневого ураження дістати нахабу ніяк не вдається: вони за ним просто не встигають.
Зрештою «Базальт» вирішує покладатися тільки на власні сили. Екіпаж «Білого орла» щось таке замислив: надто вже незвичними видаються його дії. Капітан радиться з командирами взводів стосовно того, що ті маневри означають, бо в панцерника вже має закінчитися боєзапас. Проте довго розмірковувати командирам не випадає: сепари глушать і засліплюють роту біглим вогнем із мінометів. А під цей шумок танк поповнює боєкомплект із маневрового тепловозика, який підскочив до нього малопомітною залізничною колією з боку Донецька.
Осмілілий «альбінос», не зупиняючись, рушає в напрямку «Бутівки». Загалом він не працює вночі, навіть попри майстерність його екіпажу. Але сьогодні «орлик», мабуть, очманів через власні успіхи й наблизився до українців на небезпечну для себе відстань.
Власне, на таку помилку нахаби й розраховував «Базальт». На те він уже налаштував усю систему протитанкового вогню своїх підрозділів. Ротними засобами на великих дистанціях не заподієш великої шкоди «сімдесятдвійці». Проте можна не дати їй вийти на прямий постріл і поступово відтіснити в напрямку сусіднього батальйону. А там на неї чекає сюрприз.
Доба третя, день
Із самого ранку «Базальт» променіє гарним гумором. До третьої години ночі рота злагоджено, мов єдиний організм, під мінометним вогнем ганяла «Білого орла» по навколишніх долах перехресним вогнем. Хлопці гатили по танку за цілевказівками, координатами та орієнтирами й навіть за командою на звук роботи його двигуна. Урешті-решт, як і планували, «орлика» підставили під нищівний вогонь сусідів. За розвідданими, побратими вивели його зі строю доблесних «донецьких бойових шахтарів».
Настрою додають волонтери. Вони привезли на шахту провіант і необхідні в побуті речі. Гості крутять навсібіч головами й довго не можуть уторопати, як підрозділ не зазнав утрат. Вони спостерігали за боєм з околиці Авдіївки. Кажуть, що звідти шахта видавалася суцільною смугою сліпучих розривів. Справжньою «зіркою» для них став солдат Андрій із позивним «Мамай», якому осколками тільки пошкодило бронежилет і цівку автомата.
Тільки-но «Базальт» повертається з наради зі штабу батальйону, як на всіх позиціях знову закипає робота. Бойове завдання на сьогодні особливо небезпечне. Після полудня рота має виявити нову організацію системи вогню окупантів, яку вони підготували останнім часом під прикриттям «Білих орлів». Простіше кажучи, по змозі викликати на себе вогонь усіх їхніх засобів.
Командир розсилає офіцерів із необхідними дорученнями, а сам із «Саничем» обходить усі позиції. Кожен боєць має особисте завдання, а всі гранатометники — особливе. Для прикладу, «Санич» підгледів у сепарів спосіб стріляти з РПГ мінометними мінами калібру 82 міліметри. Старший прапорщик власноруч підготував для цього кілька десятків пострілів. Тепер він неабияк переживає за ефективність ведення вогню заважким для цієї зброї позаштатним боєприпасом, дає хлопцям настанови, як правильніше цілитися.
Проте ворог уносить у плани ротних командирів часові корективи. Коли ми повертаємося з крайніх позицій, нас на маршруті тричі застає вогонь його танка з боку донецького аеропорту та «прильоти» їхніх мін. «Базальт» розпочинає виконувати бойове завдання просто з рівчаків, куди нас заганяють спочатку артилерійські розриви, а згодом і стрілецький вогонь. І я вкотре дивуюся його командирському хисту. Костянтин Михайлович спокійнісінько слухає ефір і керує по радіо діями та окремо перенесенням вогню всієї роти. Вона ж, як скальпель у руці талановитого хірурга, слухняно розкриває нові й нові ворожі вогневі точки, приховані позиції. Вогневе протистояння триває до самої темряви.
А наступного ранку комроти вітає своїх підлеглих з успішним виконанням бойового завдання. Засобами старшого начальника уражено ще одного «Білого орла». А вогнем роти, як доповіла розвідка, поранено сімох бойовиків. Восьмого сусідня рота взяла в полон, коли він тікав з-під вогню українців, куди очі дивляться. Я ж у блокноті підсумовую ворожі обстріли: за три доби рота прийняла на себе близько чотирьохсот снарядів і мін.
Центральний друкований орган Міністерства оборони України «Народна армія»
