ПОЕТ З ДОБРЯНКИ – БІЛЬШЕ, НІЖ ПОЕТ.
Саме цим крилатим висловлюванням видатного класика поезії можна охарактеризувати особистість і творчість нашого земляка Сергія Олексійовича Коноваленка (літературний псевдонім Добрянець).
Самобутня, багатогранна поезія Сергія Коноваленка бентежить душі і викликає сердечний щем своєю відвертістю і чесністю у відтворенні поетичним словом найпекучіших життєвих проблем і людських переживань.
Творячи свої поезії російською мовою, Сергій Коноваленко, тим не менше, дуже близький образністю своїх творів до традицій українського віршування. У його поезії ці традиції переплелися в туге перевесло із суто українським баченням світу і розумінням його складності, незавершеності і безмірності.
Його поезії – чи то ліричні, чи філософсько-публіцистичні – не обминають жодної нині значущої проблеми і тому вони животрепетні та актуальні. Чи звертається Коноваленко до образів матері і коханої, чи звеличує природу рідного Полісся, чи осмислює минуле, нинішнє і прийдешнє – він у віршах не лукавить ні на йоту заради того, щоб сподобатися читачеві, а, як мовиться, рубає правду-матінку, яка за своїм чесним змістом може комусь і не сподобатися. Тим і полонить серця і думи його поезія.
І ще. Не поезією єдиною знаний Сергій Коноваленко. Він – беззмінний завідувач їдальні Добрянського держлісгоспу – ще й знаменитий на всю Україну кулінар. Його, образно кажучи, хліб насущний – неперевершені за смаком різноманітні страви не гріх подавати хоч на королівський стіл, бо кулінар – володар сертифікату Лондонської ІЕS, чотири рази ставав призером асоціації кулінарів України, а в 2006 році його кулінарна творчість відзначена почесним нагрудним знаком Асоціації. Він також учасник і один із переможців четвертого Всеукраїнського фестивалю кулінарів, заснував першу в Україні кулінарну школу для вихованців загальноосвітніх шкіл, був відзначений також знаком пошани «Кращий кулінар лісового господарства» — одним словом, і поетична, і кулінарна творчість Сергія Коноваленка цілком відповідає висловлюванню «Поет з Добрянки – більше, ніж поет».
Особливим тембром звучання пронизана книга поезій Сергія Коноваленка-Добрянця «Дайте мені ковток свободи», яка щойно вийшла друком у видавництві «Десна Поліграф». Це вже п’ята книга поезій Сергія Коноваленка.
Чотири попередні — «Тернистий шлях», «Покаяння-33», «Дежавю» і «Земля, оспівана поетом» виходили у 90-ті роки минулого століття і були тепло зустрінуті читачами, що й спонукало автора до видання нової книги поезій, яка прийшла до читацької громади з єдиною метою – сказати правду про час і про себе, захистити світ і рідну батьківщину від потрясінь і лихоліття, якими вдосталь наповнена наша історія. Ця мета поетичного слова самобутнього поета цілком досяжна, принаймні, в серцях читачів. Отож і пропонуємо кілька поезій з нової книги Сергія Коноваленка-Добрянця «Дайте мені ковток свободи».
***
Я просто повар, но в душе
Я истинный поэт.
Хочу я к лучшему вернуть
Весь этот мрачный свет.
Хочу я жизни возвращать
И воскрешать людей.
Хочу из конченных путан
Вернуть назад друзей!
Профессия
Для кого-то просто суета
И возня на кухне – наказанье!
Для меня же просто жизнь моя,
Новый взлет, награда и страданья.
Для меня дыхание огня
Вдохновит на новое творенье.
И опять напишется на лист
Новое мое стихотворенье.
И работой не хочу назвать
То, что я порою сотворю,
И никто не знает, как я там
Маюсь, каюсь, лишь потом царю…
Для кого-то кухня – «задний двор»,
Для меня – и с храмами сравнима
Лишь бы вера продожала жить,
Чтобы цель была неуязвима.
***
Закончится, закончится война.
И раны потихоньку заростут
И взвесится с годами вся беда,
Построятся дома и их уют.
И пелена спадет с народных глаз,
И тех, виновных, все ж настигнет меч
Не смогут их ни деньги, ни закон
От кары предназначенной сберечь.
***
Я с друзьями
Был в лесу.
Отдыхал душой.
Время быстро истекло –
нам пора домой.
Мы решили напрямик,
Чтоб не объезжать.
Километра, может, три –
Там рукой подать.
Хутор рядом.
Вот дома вдалеке стоят
Только как-то пустота…
Люда не видать.
Я по улице прошел –
Нет живой души
И невольно произнес:
«Господи, прости!»
Стало сердце странно бить,
Охватил озноб
Нет ни окон, ни дверей,
Брошен старый сноп.
Пробежал бродячий пес,
Мне в глаза взглянул,
Будто будущее все
Он перечеркнул
Здесь и птицы не поют,
Школа здесь пуста,
Хоть давно, давным-давно
Кончилась война.
А политики трещат,
Села, мол, живут…
Почтальоны лишь сюда
Почту не несут.
Просто некому писать.
Все дома мертвы,
Молодежи не слыхать
И сады пусты.
Слышен, слышен вой собак
Тех, что не ушли
Ждут назад они людей,
Просят, чтоб пришли.
Чтоб обратно детский смех
Громко хохотал.
Чтобы школьников звонок
Звонко в школу звал.
***
Я сын земли своей родной
Хочу остаться лишь с тобой,
Хочу обмыть свою печаль
Водой прозрачной, ключевой.
Хочу вдохнуть я всей душой
Тот воздух чистый, без изъянов
Хочу поменьше видеть я
У власти форменных баранов.
Хочу земле своей вдохнуть
Любовь, надежду и мечты,
Хочу, чтоб дети никогда
Мне не сказали: уходи.
Микола ТИЩЕНКО
