Коли, здається, немає сил рухатися вперед, життя обсотує з ніг до голови павутинням безкінечного ланцюга проблем і перепон – він нізащо не опускає рук, бо його девіз: не завдяки, а всупереч усьому!
Це історія про здолання бар’єрів, біль, втрати, досвіди й численні труднощі, про те, що мрії збуваються. Це історія про звичайного хлопця з периферійного містечка, що за сотні кілометрів від столиці. Про те, як досягти успіху обдарованій Богом особистості з порожніми кишенями й абсолютною відсутністю впливових зв’язків. Це історія талановитого автора гумористичних текстів й пародиста з Буковини Романа ДІХТЯРЯ.
Надзвичайно поглинутий роботою на телеканалі СТБ і творчою реалізацією власних проектів, Рома не має змоги часто навідуватися в рідні краї, тому наше з ним інтерв’ю відбулося телефоном. І відбулося спочатку з мене! На поставлене Романом запитання, чому вирішила написати статтю саме про нього, відповіла: тому що такі люди, як він – стимул чи то реальний приклад того, що великі цілі завжди досяжні за умови наполегливої праці й віри в себе; тому що дива – навколо, просто потрібно озирнутися!
Про простого, пересічного новодністровця Сокирянщина по-справжньому заговорила тільки після виходу третього сезону талант-шоу «Україна має талант» на телеканалі СТБ, де Роман Діхтяр пародіював Равшана з «Нашої Раші». Я також вже з монітору телевізора приємно подивувалася успіхам обдарованого земляка, хоч знала Романа давно. Але тільки тепер, коли вдалося поспілкуватися з ним ближче, була вражена й водночас захоплена історією Роминого непростого творчого становлення, яке пустило перші пагони ще в дитячому садочку, де маленький Роман вже тоді брав участь у поставлених вихователями примітивних кумедних сценках. Відтак, починаючи з десятого класу, з’явилися перші зрілі пародії на політиків, зірок естради тощо, котрі були написані до різноманітних шкільних свят як гумористичний номер від класу. Та, на жаль, здібний хлопець не мав достатньої можливості розвивати свій талант. Важке дитинство, назавжди позбавлене батька, який за трагічних обставин рано пішов з життя, змусило Романа з малих літ стати незамінною поміччю бабусі Марії Захарівні, підсобляючи по-господарству в сусідніх з містом Ломачинцях, та міцною опорою мамі, яка працюючи за гріш медстатистом у лікарні, з усіх сил намагалася виховати й поставити сина на ноги. І їй це вдалося! Має ким пишатися Ольга Сергіївна, бо неможливо було хай і через екран телевізора, але все ж не помітити хвилювання один за одного матері й сина, коли Роман вперше виходив на сцену проекту «Україна має талант-3».
– Я розумів, що не хочу важкого дитинства своїм майбутнім дітям, – розповідав Рома. – Завжди прагнув розвиватися, аби мати міцний фундамент, котрий зміг би передати нащадкам. Загалом наші проблеми, переживання чи певні якісь переконання – йдуть із дитинства в доросле життя і мають вагомий психологічний вплив. Тому все, чого бажав, було не завдяки доброму життю, а всупереч – тому що того, доброго, життя не було.
Мрія працювати на телебаченні постійно супроводжувала хлопця і навіть тоді, коли через брак коштів й запізнення з подачею документів не вступив до одного з театральних вузів Києва. Але Роман за жодних обставин не опускав рук, а перипетії на його шляху тільки гартували й зміцнювали силу волі й дух. Оскільки знання й любов до лінгвістики в нього були ще зі школи – вже зовсім скоро юнак навчався на факультеті іноземних мов Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, куди потрапив спочатку лише на платній основі. Власне саме зі столиці Буковини розпочалася творча кар’єра Романа Діхтяря. Бо одразу ж після вступу до вишу хлопець у пошуках заробітку й реалізації себе пооббивав пороги мало чи не всіх чернівецьких телерадіокомпаній. Йому врешті таки вдалося потрапити на телеканал «Чернівці» ведучим музичного шоу «Привіт з Чернівців», де просто посеред вулиці, на Театральній площі міста, Роман вишукував справжні таланти. Знаю із власного досвіду, наскільки важко переключитись зі шкільної програми на вишівські лекції. Тому, пишучи Ромину історію, по-щирому дивуюся, як йому вдалося поєднувати роботу після пар і неймовірне навчальне навантаження, мати відмінні результати в заліковій книжці і поза тим усім – брати активну участь у житті університету, виступаючи в студентській команді КВК?! Наслідком Роминих старань стало його переведення наприкінці першого курсу на державну основу й отримання протягом всіх років навчання заслуженої стипендії, бо наполеглива праця й зусилля ніколи не минають дарма. Роман знову почав інтенсивно працювати в галузі пародіювання, пишучи власні тексти. А коли вийшов перший сезон шоу «Україна має талант» – зацікавився і вирішив обов’язково взяти участь у ньому. Та доля не одразу була прихильною до хлопця. Йому вкотре довелося долати життєві бар’єри, бо після передкастингу, що проходив у Вінниці, Романа не покликали на наступні етапи проекту. «Я розумів, – ділиться спогадами Рома, – потрібен був час для вдосконалення своїх вмінь і головне при цьому – нізащо не опускати рук, а працювати над собою більш інтенсивно!». Після невдалої спроби стати учасником шоу-таланту, через два роки хлопець знову пробує себе на передкастингу в Києві і, як йому тоді здалося, виступив жахливо, навіть й гадки не мав, що покличуть далі. Тим часом життя набувало звичного плину. Роман подорожував містами України й за її межами разом із командою КВК університету, коли саме під час одного з виступів у Сочі пролунав такий довгоочікуваний дзвінок (адже минуло півроку!) і Роману повідомили: він проходить на телекастинг «Україна має талант-3». Одразу ж по приїзді додому хлопець вирушає до Одеси на зйомки…
Рома не був переможцем третього сезону «Україна має талант», але потрапив до «Другого шансу» і це стало важливим фактором для нього й так би мовити резонатором подальшого творчого руху вперед. Він просто дуже багато працює над собою й працює загалом. Він ніколи не зупиняється на півшляху й нізащо не підкоряється невдачам. Це не про нього! Роман Діхтяр знає чого хоче! Бо прагнув працювати на телебаченні або ж в театрі. А мрії збуваються, коли сильно в це вірити! Тож невипадковим випадком, під час телекастингу, а потім і гала-концерту шоу-таланту, Рома познайомився з багатьма людьми, які працювали на каналі. Саме вони розповіли звичайному хлопцеві з провінції весь алгоритм і процес потрапляння на київське телебачення. То було не просто! Для початку потрібно було заповнити й надіслати своє резюме, значення котрого на той час Роман й близько не розумів. Тому одразу по закінченні Чернівецького університету хлопець переїжджає до Києва, а поміж чотирма місяцями випробувального терміну й різноманітних тестових завдань на телеканалі – у вільний час підробляє, аби оплатити проживання в столиці. Врешті як результат наполегливої праці – робота на СТБ! Напружений ритм і обсяг покладених на Романа обов’язків спочатку не дозволяли паралельно займатися творчістю, але згодом, коли все трохи ввійшло в колію, він повернувся до створення пародій.
Нині Роман успішно працює над власними проектами, має багато гарних людей довкола, а ще – мріє про краще майбутнє для своїх рідних і прагне зробити для цього все можливе й неможливе теж! Може, тому десь на хвилі небесного радіо, бажання віддати іншим своє серце долинуло до журі проекту, які сказали Роману три «так». Адже як прокоментувала виступ хлопця Слава Фролова: у Роми серйозні кроки вперед, у нього все вийде, бо те, що він робить – робить щиро, із задоволенням. Ігор Кондратюк зауважив, що Роман обрав надзвичайно складний жанр, де глядач одразу ж відчуває будь-яку фальш пародиста. Але Рому Діхтяря це не лякає, він сміливо, з Божою поміччю, йде далі.
Головне для Романа – знати, що його праця має хороший відгук від глядачів і приносить людям позитив та додає життєвої енергії. Адже, як він говорить, нас оточує так багато всього негативного, коли ми вмикаємо телевізор і бачимо жахливі новини, чи коли йдемо до магазину, а там – підвищення цін, чи коли з нами трапляється хвороба – усе це накопичується і врешті може вибухнути відповідно поганими наслідками, впливаючи серйозно на нашу психіку. Тому потрібно іноді розвантажуватися. Ні, не забувати про війну чи хвороби, а просто перезавантажити власну систему, аби змогти все це сприймати й усвідомлювати, якось із цим взаємодіяти, взаємоіснувати, врешті – протистояти цьому. Саме тому в Романа й виникла ідея створити Германа Магнія – образ доброго чарівника, який бореться з темними силами негативу й заряджає позитивом. Так з’явилися перші відео на каналі Ютюбу «Шок! Магія Магнія!», «Слідство веде Герман Магній», «Принчеса», «Сенсаційне інтерв’ю Германа Магнія» тощо.
– Я вирішив створити щось нове й оригінальне, – ділиться власною ідеєю Роман, – без зайвої пошлості. Таке, що було б не соромно показати мамі, а в майбутньому – своїм дітям. Аби цей контент було приємно дивитися, аби він був зрозумілим і приносив задоволення. Найкраще, коли працюєш сам на себе, а не на когось, і втілюєш власні ідеї у життя. Може, Герман Магній і не є ідеальним, до кінця продуманим образом, та з чогось потрібно починати. Вірю в те, що через кілька років мого персонажа знатиме вся Україна, подібно до Дзідзьо. Звичайно, для цього потрібно надзвичайно багато працювати!
Роман не лише вигадує цікаві образи й пише пародії, а й режисує власні проекти. Щоправда, все оплачує сам – із місяцями зароблених й накопичених заощаджень. Бо якби там не було, а на створення того самого персонажу, одягу та й загалом на весь знімальний процес потрібні чималі гроші. Тому хлопець поки що знімає не багато, певними етапами, допоки знову не назбирає трохи коштів.
Пригадую безліч вечорів, конкурсів, різноманітних культурно-розважальних заходів у нашому Новодністровську, у яких обов’язково брав участь Рома Діхтяр. Якось мені поталанило перебувати разом із ним на сцені Будинку дитячої творчості в ролі ведучої на святі «Звичайне диво». Ще тоді я розуміла, що Роман народжений для сцени, для великої сцени! Бо його надихають абсолютно звичайні речі – хороша книга, фільм чи музика, філіжанка кави або ж просто люди, які оточують: близькі, рідні, друзі і знайомі. Бо він – звичайний хлопець, який прагне зробити світ кращим завдяки власним мріям і всупереч усім негараздам й печалям, котрі трапляються у його житті!
Інна РУСНАК, член НСЖУ. На фото: Роман Діхтяр із мамою, Ольгою Сергіївною
