… Наприкінці ХІХ сторіччя драматичні випробування випали на долю лісівників багатьох губерній: катастрофічних масштабів набрали вирубки лісових масивів.
Якщо загальна площа чернігівських лісів у 1865 році становила (за календарем Боде) понад 965 тисяч десятин, за обліком 1883 року — 645, то у 1893 році — тільки 12 тисяч десятин. Великі лісові дачі залишилися лише у північній частині губернії та в межиріччі Дніпра і Десни.
Адже надмірне обезліснення земель супроводжувалось ерозією грунтів, обмілінням річок і утворенням рухомих пісків на зрубах соснових гаїв, що насувалися на орні угіддя.
Отож у 1893 році в Києві терміново зібрався УІІІ Всеросійський з’їзд лісовласників і лісогосподарників, на якому прогресивні представники лісової галузі та громадськості виступили за створення серед місцевого населення контингенту спеціалістів-лісівників.
Передбачалося дві ланки професійного навчання. Нижча готувала лісових кондукторів ( у сучасному вимірі — це майстри лісу), яких набирали із селянських дітей. Лісничі та лісові ревізори навчалися під егідою Санкт-Петербурзького лісового інституту і належали до вищої ланки. (Туди йшли набувати знань юнаки із заможних та дворянських родин).
Так 1 вересня 1895 року в урочищі Ревунів Круг було організовано Пакульську лісову школу. Тут навчалися діти з навколишніх сіл.
Газета «Губернские ведомости» 27 вересня 1898 року повідомляла: «…Орденом св. Станислава 3-й степени награжден лесничий 1-го разряда Пакульского лесничества, заведующий низшей лесной школой титулярный советник Федор Белентьев».
А 1 грудня 1906 року вже губернська газета «Черниговское слово» писала: « В 1905 году по проекту ученого лесовода Клеверса в с. Пакуль была открыта корзиночная мастерская и в нее поступило 10 мальчиков. Для проведения ремесла приглашен опытный мастер с оплатой 400 руб. в год, заведение же ею поручено лесному кондуктору г. Подгорному-Минаеву. Обучение ремеслу пошло очень успешно…»
На рубежі ХІХ-ХХ ст. Пакульська лісова дача стала центром лісокультурної справи тодішньої Російської імперії. Сюди приїздили на практику студенти лісового інституту з Петербурга.
Залишилася жива пам’ять про ті часи — добротний ліс на терені Ревунівського лісництва, виплеканий учнями Пакульської лісової школи. Ветерани Чернігівського держлісгоспу (підприємство було організовано, згідно постанови РНК , у 1936 році) називають цю чудову спадщину еталоном ведення лісового господарства у Сіверському краї.
До створення лісгоспу частина лісів, що пізніше ввійшли до його складу, належали Чернігівському лісгосптресту, інша частина — системі лісів місцевого значення з підпорядкуванням райвиконкомам.
Сьогодні за площею лісового фонду (55,58 тис. га) Чернігівський держлісгосп — найбільший в обласному управлінні. Він має свої «володіння» в басейнах рік Десни та Дніпра п’яти адміністративних районів: Чернігівському, Ріпкинському, Куликівському, Козелецькому і Менському.
У структурі підприємства вісім лісництв: Мекшунівське, Славутицьке, Березнянське, Пакульське, Ревунівське, Любецьке, Чернігівське та Красилівське.
Впродовж майже десяти років керує лісгоспом досвідчений Сергій Мотрич.
Сьогодні господарська діяльність підприємства спрямована на комплексне ведення лісового та мисливського господарства у поєднанні із заготівлею і переробкою деревини.
Деревина, в основному, поставляється на експорт.
Щоб забезпечити лісокультурні роботи високоякісним насінням з цінними спадковими властивостями, «столичні» лісівники створили хорошу насіннєву базу. Вона включає в себе постійні насіннєві ділянки, закладені у високопродуктивних деревостанах.
Кожного року у Чернігівському держлісгоспі висаджується близько 150 га молодих лісів.
Слід відмітити, що це підприємство має найбільше об’єктів та територій природно-заповідного фонду, куди входять високобонітетні елітні насадження. Багаті на такі об’єкти масиви Березнянського лісництва. Камаретський державний заказник займає 515 гектарів, де вибудувала своє поселення одна з найчисленніших колоній бобрів, прижилися рідкісні чорні лелеки, водяться благородні олені й лосі…
Микола Тищенко
