Нарешті! Чернігівські любителі водних процедур дочекалися офіційного відкриття пляжу «Золотий берег».
У липні. Чому лише другий місяць літа визнали «пляжним», пояснення в радіоефірі давав відповідальний чиновник, мовляв, дощі заважали зробити підготовку інфраструктури. При цьому чомусь промовчав, що цьогоріч зовсім не було весняного розливу Десни, тож підготовку можна було розпочинати на добрий місяць раніше. Справедливості заради варто відзначити: робіт на «Золотому березі» проведено значно більше, ніж зазвичай. От тільки чи всі вони потрібні?
Один знайомий авторові пляжник зі стажем вирішив порахувати кількість автівок, якими прибули на «Золотий берег» відпочивальники. Нарахувавши 126 (сто двадцять шість), покинув це заняття. Воно й не дивно, адже головним для тих, хто використовував відведені на реконструкцію пляжу кошти, виявилося не створення зручностей відпочивальників, а розширення зони паркування. З'явилися у безпосередній близькості від води заасфальтовані під'їзди, отож про чистоту повітря тепер доведеться тільки згадувати. Мабуть, компенсувати це мало розширення піщаного покриву, який тепер не лише безпосередньо біля річки, а за вербовим кордоном, ближче до згаданих автівок. Причому пісок, якщо вірити розмовам, завозили аж із Ріпкинського району, від так званих голубих озер.
Пісок справді виглядає красиво. Однак, кварцовий пісок, який незамінний як сировина для виробництва скла, досить жорсткий для оголеного тіла. Під новими грибками віднині чомусь немає лавочок. Так що сховатися від дощу тепер можна тільки стоячи. А лавочки, на яких раніше можна було посидіти в тіні, практично всі розташовані на осонні. Щодо роздягалок, які таки з'явилися, то вони розташовані посеред піщаного насипу, отож іти до них слід попередньо роззувшись. А прощатися з пляжем теж треба босоніж, щоб не набрати в черевики піску. Мити ноги доведеться біля колонки. Тобто маємо ще один «плюс» реконструкцїі. Навіщо було подовжувати входи в роздягалки, зрозуміти важко. Хіба що для того, щоб більше витратити затратних матеріалів. Коли навесні вирубувалися старі дерева, після них залишалися досить широкі низькі вербові пеньки. Вони могли б слугувати симпатичними і досить практичними природними столиками для відпочивальників. Але їх чомусь вирішили викорчовувати. Для цього доводилося рити досить глибокі ями, щоб потім засипати їх привезеним за кількадесят кілометрів піском.
Дивний ти чоловік, «просвітив» мене пляжник зі стажем. Сорок відсотків вартості подібних робіт — це «відкат». Знаючи озвучену цифру коштів, витрачених на облаштування пляжу, можеш легко вирахувати, скільки готівки покладено в чиїсь кишені. Висловлюючи свої міркування і погоджуючись з більшістю міркувань свого візаві, під останнім твердженням я не підписуюсь. Твердо ж бо пам'ятаю: не спійманий – не злодій.
Олександр ОЛІЙНИК, м.Чернігів
