У виданні cheline.com.ua заступник голови Чернігівської обласної ради Валентин Мельничук висловив свою точку зору на процеси, що відбуваються із знесенням пам`ятників. Історик Сергій Бутко прокоментував висловлену позицію Мельничука: «Прославлення у меморіальному просторі України комуністичного режиму, який винен щонайменше у вбивстві 10 мільйонів українців, це збереження тавра агресорів і окупантів в Україні. Це мимовільний сигнал російському агресору, хто б що не говорив і не думав, ми чекаємо на ваше повернення і загарбання».
Від редакції:
Складається враження, що поважний у місті чоловік захищає христопродавців, вбивць, більшовицьких бандитів, які знищувади не лише все українське, а й самих українців, зрештою, вони знищили й паростки зародження на початку минулого століття нової Української держави. Валентин Мельничук так емоційно захищає радянсько-комуністичну «криницю історії», що забув, мабуть, як та ж історія ще у середині вісімдесятих років минулого століття (в період існування Союзу, при правлінні Горбачова) відкрила документальні свідчення: сам Лєнін власноруч зі своїми большєвіками накидав петлю на пам`ятник російському цареві, а дещо пізніше учні «вождя світового пролетаріату» знесли у Москві Храм Христу Спасителю. А скільки через їхню ганебно-потворну політику загинуло люду — не злочинців, не запроданців, а простих ні в чому невинних людей. Звичайно, прибічники думок і позиції Мельничука можуть зауважити, мовляв, то й що — ми теж повинні йти по такому шляху? Ні, і ще раз ні! Але чому у нашій державі повинні бути (стояти, сидіти, лежати, висіти) пам`ятники душителям українства? Адже історики стверджують, та й видно це навіть неозброєним оком, наприклад, що на стендах-барельєфах біля Монумента Слави у Чернігові закарбований епізод більшовицького жовтневого заколоту із протизаконним загарбанням влади у 1917 р. в Росії, а інший барельєф свідчить про епізод агресивної війни радянської Росії проти Української Народної Республіки, яка тільки-но вставала на ноги як Українська незалежна держава. І весь час радянської історії (не тієї, що російські більшовики-ленінці писали, а справжньої) над Україною і в її серці діяла окупаційна більшовицько-російська влада. І до чого це все призвело — до анексії української території...
Отож, за логікою пана Мельничука, українці повинні вшановувати катів української держави, як-то Лєнін, наприклад, бо, як зазначає Мельничук, хай він буде хоч би й «демоном, деспотом, вампіром». То, може, покаже нам усім шановний Валентин Мельничук пам`ятник Гітлеру у Росії, який теж пішов війною, чи навіть й у тій же Німеччині...
Наводимо повністю текст Валентина Мельничука з коментарем історика Сергія Бутка.
Про Болдинські барельєфи. Валентин Мельничук:
— Не можна плювати у «криницю історії» — ми з нею жили вісімдесят років. Чого ми з цею декомунізацією паплюжимо все, не знаємо де її приткнути цю декомунізацію. Люди створювали пам’ятки історії.
Поїдьте у Париж, там стоять пам’ятники усім імператорам і ніхто нічого не зносив. Володимиру Іллічу Леніну пам’ятник стоїть у центрі Парижа і ніхто не зносить. Хай він буде демоном, деспотом, вампіром, ким би він не був. Але там ходять люди і дивляться. Це ж історія.
Велика соціалістична революція — вона ж була у нашому житті ми ж нею жили. Держава існувала і хто дає право її паплюжити .А де гарантія, що пройде десять років і знову будемо паплюжити пам’ятки, які ще жодного не створили.
У 17 році, що було тоді? Теж зносили пам’ятники тодішніх лідерів і поставили своїх вождів. А зараз – те ж саме. Історія дала свій зворотній удар.
