Як відомо, кілька днів тому в Україні назрів черговий політичний скандал: оприлюднено так звану «чорну книгу» — таємну бухгалтерію Партії регіонів часів її перебування при владі. Вона показує причетність багатьох колишніх і нинішніх політиків, посадовців до корупції.
Війна компроматів
Передусім не варто поспішати з висновком, що це — прояв боротьби за правду і справедливість. Найчастіше такий викид компромату в нас є проявом чвар у політиці. Не так давно подібною сенсацією стало оприлюднення протоколу засідання Ради нацбезпеки і оборони від 28 лютого 2014 року про події в Криму, що тут же назвали хронікою здачі Криму Росії.
Як і тоді, в історії з «чорною книгою» регіоналів теж напрошується запитання: чому все це вихлюпнулося саме зараз, через більш як два роки після Майдану і краху режиму Януковича? Що ж відбулося цими останніми днями?
Колишній перший заступник голови Служби безпеки України Віктор Трепак передав до Національного антикорупційного бюро документи, що підтверджують незаконні виплати Партією регіонів готівкою низці колишніх і нинішніх високопосадовців.
За словами В. Трепака, йдеться по так звану «чорну бухгалтерію» Партії регіонів із загальними виплатами на суму близько 2 мільярдів доларів.
«Це — великий масив документів, які підтверджують тотальну корумпованість влади. Значна частина цих матеріалів — «амбарна книга» корупційних виплат, які систематично здійснювалися за рахунок «общака» або «чорної каси» Партії регіонів, масив матеріалів, які стосуються не одного чи кількох злочинів, а системної багаторічної корупційної діяльності організованої структури, яка діяла на базі відомої політичної партії і мала за мету незаконне захоплення влади та її протиправне використання», — сказав В. Трепак.
Серед фігурантів цих матеріалів — міністри й керівники відомств, народні депутати, відомі політики провладних та опозиційних партій, громадські діячі, судді.
За словами Трепака, «чорна бухгалтерія» Партії регіонів охоплює тривалий період виплат, зокрема «часи правління державою кількома президентами, складами уряду та парламенту, а також низку президентських, парламентських і місцевих виборів».
Що й казати, матеріали суперскандальні. Чому про них мовчали понад два роки — це питання також має з’ясувати розслідування НАБУ, а також Генеральної прокуратури.
Є версія, що таємна бухгалтерія Партії регіонів потрапила до СБУ ще 18 лютого 2014 року. Це був перший трагічний день на Майдані, коли було вбито перших протестувальників, яких пізніше назвали Небесною Сотнею. Того дня, крім інших бурхливих подій, був штурм і захоплення учасниками революції офісу Партії регіонів, неподалік від парламенту. Там спалахнула пожежа, були чи не перші жертви того дня. Під час цих подій і було вилучено документи регіоналів. Їх подальшу долю теж має встановити слідство, щоб використання таких матеріалів не сприймалось як політичні «розбірки» нинішніх політиків.
Що є антизаконним?
Прізвища тих, хто отримував гроші, Трепак не назвав «в інтересах слідства». У цьому є резон, адже дехто з фігурантів «чорної книги» після такого розголосу просто може втекти з України. Втім, багато прізвищ уже названо. Бо частину чорної бухгалтерії оприлюднив в Інтернет-газеті «Українська правда» відомий журналіст, нині депутат парламенту Сергій Лещенко. Тут указано, хто, коли і скільки отримував за політичні послуги, дехто й неодноразово.
Але в чому ж саме «крамола», незаконність цих виплат і отримувань? Підтримка бізнесом політичних сил — явище цілком звичайне у світі. Бізнес підтримує політиків, політики підтримують бізнес. Питання в тому, за що саме бізнес платить політикам, партіям. Одна справа — коли мова просто про підтримку діяльності партій, їхньої агітаційної роботи, преси, виборчих кампаній. Інша річ — коли мова про прямий підкуп політиків, які обіймають посади у владі. «Чорна бухгалтерія» зафіксувала не лише виплати на партійну діяльність, виборчі кампанії (що ще півбіди), а й прямий підкуп — за потрібні олігархам голосування в парламенті, протягування потрібних законів, постанов, інших рішень влади. А отримання за це грошей — то вже корупція, кримінальний злочин — хабарництво.
Демократи в «чорних списках»
Те, що в таємній бухгалтерії Партії регіонів серед отримувачів коштів фігурують самі регіонали — зрозуміло. Так само, як і присутність тут дрібних політсил і політиків, які роками обслуговували регіоналів і всіх, хто при владі. Але несподівано в списках виявилися представники дуже демократичних і державницьких, як вони позиціонуються, політичних сил. Конкретно — запис у «чорній бухгалтерії» свідчить, начебто у вересні – жовтні 2012 року солідну суму — загалом 1,6 мільйона доларів — отримав Юрій Костенко. Призначення виплат — «Наша Україна – проекти» і «Наша Україна». Ось так раптом, після трирічного політичного забуття, виринуло ім’я Юрія Костенка — політика, добре відомого донедавна в Україні. Так, це той самий Костенко, депутат парламенту кількох скликань, котрий на початку 1999 року очолив «весну оновлення» в Народному Русі України — так обнадійливо було названо розкол могутнього колись Руху. Костенко на той момент був одним із шести заступників голови Руху В’ячеслава Чорновола, з яких чотири пішли проти лідера партії і очолили це «оновлення». Слід сказати, що тоді проти Чорновола і його прихильників виступила переважна більшість Центрального проводу партії і рухівської фракції парламенту. Але юстиція часів Кучми не зреагувала на цю більшість у керівництві партії. Урешті Костенко, якого обрали головою оновленої частини Руху, і його соратники програли в судах щодо того, кому ж дістанеться бренд, назва Народного Руху. Це дісталося меншості — прихильникам Чорновола. Представники «весни оновлення» назвалися спершу партією Український Народний Рух, а невдовзі прибрали назву — Українська народна партія, з якою вона й проіснувала понад 10 років.
Після розколу почалися поразки обох частин Руху в політикумі. Перемога, але вже «в гурті», прийшла на президентських виборах 2004 року, коли обидві партії (частини Руху) влилися до Блоку «Наша Україна» на чолі з Віктором Ющенком. Блок переміг на президентських виборах спільно з «Батьківщиною» (соратником по першому Майдану, Помаранчевій революції). Досить успішно виступив блок на парламентських виборах 2006 року. Правда, значно порідшав, порівняно з Майданом. Очолила блок сформована 2005 року партія влади «Наша Україна». Серед кількох партій був і Народний Рух України. А от УНП сформувала свій «Блок Костенка – Плюща», який «пролетів» повз Раду, набравши всього 1,87% голосів.
Ця Рада проіснувала недовго і була розпущена через глибоку парламентську кризу. Вже у вересні 2007-ого відбулися позачергові вибори. На них здобув третє місце (після регіоналів і «Батьківщини») новий Блок «Наша Україна – Народна Самооборона». Обидві частини колишнього Руху — НРУ і УНП — вже не пішли на вибори ні партіями, ні в блоках. Лідери партій розлізлися по різних блоках. І для Костенка, Зайця, Слободяна та ще кількох лідерів УНП це стало останньою каденцією в Раді.
І ось осінь 2012-ого, вибори Ради VII скликання. Перші після поразки Ющенка на президентських виборах, погрому на них «Нашої України» та інших сил першого Майдану. За оновленим законом блоків партій на цих виборах уже нема, треба йти під прапором якоїсь партії. Утворюється такий неформальний блок патріотів і державників під егідою «Нашої України», в якому беруть участь УНП і КУН (Конгрес Українських Націоналістів). Верхівці цих двох партій було виділено по кілька місць у начебто прохідній частині списку кандидатів. Урешті непрохідними виявилися всі, починаючи з Віктора Ющенка: «Наша Україна» набрала всього 1,1 відсотка.
Цей екскурс у виборчі кампанії потрібен, щоб зрозуміти, куди виявилися потрібними гроші для патріотів-державників — на вибори. Питання — в кого саме брати гроші.
«Спільні спонсори»
Юрій Костенко не забарився з відповіддю на оприлюднення в «чорній бухгалтерії» його прізвища. Залишимо для слідства питання, чи дійсно через нього надавали кошти, наскільки достовірна та «бухгалтерія».
Отже, Юрій Костенко, котрий три роки тому, після начебто «об’єднання двох частин Руху» пішов із посади багаторічного голови УНП, і коли сама партія начебто «саморозпустилася», запевнив, що не брав грошей від представників Партії регіонів. І додав, що великий капітал завжди фінансував усі так звані прохідні політичні партії, і «Наша Україна» вела переговори про підтримку з тими самими спонсорами, які фінансували Партію регіонів. Цитата: «Юридично виборчу кампанію вела «Наша Україна». Керівником штабу був Сергій Бондарчук. Тому всі питання щодо фінансування можна дізнатися виключно в Бондарчука. Я єдине можу сказати, що ми вели переговори, я маю на увазі керівництво «Нашої України», із представниками великого бізнесу, який, так би мовити, належав до тієї категорії, що підтримувала Партію регіонів».
Отже, гроші брали не в Партії регіонів. Просто в регіоналів і демократів виявилися спільні спонсори. Повірмо в це, залишивши для окремої дискусії питання моралі, політичної етики і тому подібне. Такий він, наш політикум, такі наші партії і такий великий бізнес.
Доля «Нашої України»
От тільки «всі питання щодо фінансування» колишньої партії влади «Наша Україна» Бондарчукові поставити вже непросто. Він під криміналом і в бігах. І тут варто сказати про сумну долю цієї партії, яка посипалася, втративши владу, як це в нас буває з іншими колишніми партіями влади.
Сергій Бондарчук — Герой України. Це звання тодішньому генеральному директору державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення («Укрспецекспорт») присвоїв Віктор Ющенко в останні дні свого президентства в лютому 2010 року. У вересні 2010 року, після тяжкої поразки на виборах і багатомісячного мовчання, Ющенко скликав нарешті з’їзд «Нашої України», де мали б проаналізувати сумні результати виборів (що так і не зробили) і намітити майбутнє партії. На цьому з’їзді Ющенко «рекомендував», що з’їзд слухняно підтримав, на посаду голови партії (сам залишаючись у невизначеній ролі «лідера партії») Валентина Наливайченка — як голову політради, а на посаду голови політвиконкому — ще одного нового партійця Сергія Бондарчука. Наливайченко невдовзі пішов із партії, головою політради обрали Бондарчука.
Але після отих самих провальних виборів до Ради 2012 року на початку 2013-ого голова партії Сергій Бондарчук заявив, що «Наща Україна» на виборах виконувала технічне завдання в інтересах Партії регіонів. За кілька днів політрада «Нашої України» звільнила його з посади голови, а за кілька тижнів виключила з партії.
Після цього Бондарчук заявив, що фінансування виборчої кампанії «Нашої України» відбувалося зі штабу Партії регіонів, в інтересах «регіоналів» змінювали своїх членів окружних виборчих і дільничних комісій на членів Партії регіонів. (До речі, Костенко — не єдиний представник того блоку «Наша Україна», що фігурує в цій бухгалтерії регіоналів).
Найцікавіше, що перед виключенням Бондарчук і його прихильники провели, як вони це назвали, з’їзд партії, де ухвалили рішення про її саморозпуск. Цього рішення не узаконила вже юстиція часів Януковича. Тож партія «Наша Україна» юридично існує і сьогодні. Бондарчук намагався організовувати інші політичні проекти, але невдовзі йому стало не до політики в Україні.
Нині він утікач: Генпрокуратура України ще з літа минулого року розшукує його через Інтерпол. Українські правоохоронці звинувачують Бондарчука в розкраданні державного майна в сумі 7,5 мільйона доларів. Бондарчук усі звинувачення відкидає і ще рік тому попросив політичного притулку в Британії.
Така вона, наша політика, коли можна стати ворогом «позаколишньої» влади («Наша України»), колишньої (Партія регіонів), сьогоднішньої (БПП).
…А щодо грошей від «спільних спонсорів» олігархів? Колись, може, з’ясується, хто кому й за що платив. Колись. Може…
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», Чернігів
