17 лютого 2015 року мешканець селища Ріпки Чернігівської області Віталій Курач отримав від одного із добровольців АТО два «тубуси» − реактивно-протитанкові гранати РПГ-18, які вважались використаними, для подальшої передачі до місцевого музею у якості експонатів. Цей факт підтвердили бійці батальйону ОУН та інші волонтери.
Свої «тубуси» Віталій передав до шкіл селища Ріпки. Один з них, як потім виявилося, був, якщо говорити військовим сленгом, «взведений», але не використаний через осічку. Під час його огляду «тубус» спрацював – це сталося у цій же Ріпкинській школі, внаслідок чого бібліотекар та вчителька отримали незначні осколкові поранення, а ще одна жінка-волонтер, вона ж і завгосп школи Галина Шлягун отримала смертельні поранення.
21 березня 2016 р. Ріпкинський районний суд Чернігівщини засудив волонтера «Самооборони» Віталія Курача до 6 років ув'язнення та сплати потерпілим двохсот двадцяти шести тисяч гривень.
Волонтер подав апеляцію, бо вважає рішення районного суду несправедливим. І як він сам зазначає, судове рішення продиктоване помстою за його діяльність в районі.
Віталій Курач є членом місцевої «Самооборони», а ця громадська організація, за словами волонтера, нажила в Ріпках чимало недоброзичливців, а то й відвертих ворогів.
У свій час «самооборонівці» порушували питання про відповідальність колишнього очільника місцевої міліції, котрий, за їх словами, займався організацією виїзду на столичний Майдан автобусів з «тітушками». Це питання хлопці неодноразово порушували перед прокуратурою, проте відповіді так і не отримали. Серед переліку дієвих акцій − звільнення за сприяння «Самооборони» заступника голови райдержадміністрації, а також керівника районного музею, який законсервував там комуністичну ідеологію. Також мститися «самооборонівцям» можуть і браконьєри, яких двічі затримували під час незаконної вирубки у лісових насадженнях молодих дубів.
С
вою незгоду з суворим вердиктом суду Віталій Курач пояснює ще й тим, що він не самовільно заніс до школи РПГ, а погодив свої дії (щоб цей «тубус» знаходився у музеї навчального закладу), з викладачами. Побратими Віталія по волонтерській роботі дивуються, чому суд не взяв до уваги нагороди, які він отримав, а це й грамота від керівника обласного УМВС за допомогу у підтриманні правопорядку, орден «За жертовність та любов», який волонтер отримав з рук патріарха УПЦ КП Філарета за волонтерську діяльність та аналогічну «Відзнаку СБУ» від голови Служби Безпеки України.
Що важливо у цій ситуації на наш погляд? Дійсно, з юридичної сторони дії Віталія Курача, можливо, й підпадають під кримінальну відповідальність, адже між його власними кроками на наслідками, які сталися, слідчі вже встановили причинний зв`язок, а це при кваліфікації правопорушень, будемо відверті, має істотне значення, а, по-друге, в цій історії настали особливо тяжкі наслідки – це смерть жінки.
Разом з тим, як зазначає Віталій Курач, можна б і умовно його засудити, адже він не мав умислу у тому що сталося, а також перебування не за гратами давало б йому можливість своєчасно виплачувати матеріальну компенсацію сім`ї потерпілої, присуджену судом. «А так – про яку допомогу можна вести мову із-за грат?» – резонно запитує волонтер.
Нині адвокати Віталія Курача готують апеляцію та сподіваються на об’єктивне, чесне правосуддя з урахуванням усіх аспектів справи, у тому числі й моральної точки зору.
