Суббота, 30 ноября 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

За правду українців жорстоко карали


Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1933-й. 

Початок квітня 1933 року, газети рясніють повідомленнями про те як радянські селяни, насамперед колгоспники, з ентузіазмом і посмішками на обличчях готуються до весняного сіву. Однак у суворій реальності все було з точністю до навпаки. Вражені розмахом реквізицій продовольства, які і раніше мали мало спільного із здоровим глуздом, а восени 1932-го набули апокаліпсичного масштабу, радянські селяни, перетворені «першою в світі державою трудящих» фактично у рабів, остаточно втрачали будь-яку мотивацію і відверто не горіли бажанням щось там сіяти: для чого сіяти, якщо знову все заберуть?

Рабське становище радянського селянина остаточно закріплювалося неможливістю говорити правду. Попри те, що реквізиції в принципі не могли бути якоюсь військовою таємницею, бо відбувалося повсюдно і не минало жодного селянського двору, називати вголос речі своїми іменами було вкрай небезпечно. Репресивні органи не дрімали: відповідна інформація не тільки накопичувалася, але й одразу слідували жорстокі репресії для тих, хто не зміг змовчати від небаченої наруги над селянською працею.

Секретне спецзведення Чернігівського обласного відділення ДПУ від 6 квітня 1933 року окремим розділом старанно фіксує всі випадки відмови від «прийняття посівпланів індивідуальних господарств».

Село ГУЩИН. Індивідуальник (тобто самостійний господар – авт.) Кирило Борисович Герасименко відмовився прийняти спущений з гори посівплан і в гурті односельців так пояснював свої дії: «Не слід цього року сіяти і засипати насіння, все одно восени відберуть». І в колгосп вступати не варто, оскільки «там царює панщина і колгоспники подохнуть від голоду». Як і слід було очікувати, сказане миттєво стало надбанням відповідних спецслужб. І красномовне резюме рядком нижче: «Герасименко заарештований. По справі проводиться слідство».

Село ПОЛУБОТКИ. 64-річний Григорій Єрофійович Літоша також відмовився від посівного плану: «Семен немає, та й сіяти нема сенсу. Все одно голодував і буду голодувати, якщо посію – все одно заберете хліб». З огляду на похилий вік, Літоша не був заарештований, але через міськраду внесено клопотання про «позбавлення його землекористування і виселення за межі села».

У селі ЧЕРНИШ опирався спущеним згори посівпланам Яким Кіндратович Кирієнко. Тож над ним влаштували показове судилище: 5 років ув’язнення і 200 карбованців штрафу.

А в селі МАКИШИНІ відразу 16 господарств «пішли у відмову». Репресивні органи провели відповідну роботу, наслідком якої став ще один показовий суд і 5-річні терміни ув’язнення для Івана Івановича Дорогого та Фоми Петровича Панкрата. Решта, вочевидь, були змушені «покаятися» і з німою приреченістю виконувати всі «плани» і «кампанії».

При цьому посівного матеріалу відверто не вистачає, тож влада по повній «пресує» всіх, хто не вступив до колгоспу, завищуючи і без того фантастичні плани. Тим часом у оспіваних радянської владою колгоспах не менш відверто пропадають і ті незначні запаси, що були в наявності. Що, власне, видається цілком логічним, адже рабська праця ніколи не була ефективною.

Село ЖИДИНИЧІ (нині поки що ЧЕРВОНЕ). У місцевому колгоспі імені Василенка значна нестача насіння люпину для посіву, при цьому виясняється, що завгосп Петро Несторенко і колишній голова колгоспу Костянтин Півень «умисно згноїли» 70 пудів насіння люпину.

У селі ГУЩИНІ нестача гороху та вики, суцільна нестача і в комірника Доки, який складає фіктивні акти. Правління систематично пиячить із тим же комірником, розтринькуючи колгоспний хліб.

У селі ЗАЙЦІ бригадир колгоспу імені Молотова Степан Андрійович Штупун в процесі перевезення сіна влаштував пиятику з колгоспником Семеном Штупуном, членом правління Василем Чередниченком і «твердоздатчиком» Василем Мельником, відтак у хмільному тумані «загубили» дві підводи із сіном.

Чи слід дивуватися, що надивившись подібного «господарювання», деякі селяни прямою мовою висловлювали все, що думали. Федір Микитович Барабаш із села СТАСІВ: «Якби ми не були дурнями, взяли б в свої руки зброю і виступили проти цих грабіжників, становище змінилося. Невже ви не розумієте до чого веде радянська влада?». Мабуть, розуміли. Але від гріха подалі «здали» Барабаша «органам» і того заарештували.

Або слова відчаю розкуркуленого Прокопа Стеченка із села КОЗЕРОГИ: «Радвлада добиває селянство, черга за колгоспниками. Колгоспники помирають від голоду. Куди дивиться молодь, що не може виступити проти радянської влади?». Зрозуміло, Стеченка також заарештували.

А Йосипа Лепеху із СИБЕРЕЖІ (нині Ріпкинського району) «взято на облік», бо базікав зайвого: «Життя наше дійшло до крапки. Люди голодують і пухнуть, а на це ніхто не звертає уваги».

Принагідно запитання до апологетів версії про неврожай 1932-го, як головну причину масового голодування: навіть якщо погодитись із таким твердженням, яким чином це виправдовує реакцію комуністичної влади, що не тільки не звертає уваги на голод, але й рішуче репресує всіх, хто сміє говорити про голодування?

Колгоспник і член сільради із села СИВКИ Леонтій Семенчук гірко констатував: «Дурне селянство, що вступає до колгоспу, там царює панщина. Працюєш день і ніч, і вічно голодні».

Всі, хто говорив правду, в кращому випадку брали на облік і «проробляли», але в більшості випадків зразу ж ув’язнювали. Після чого їх життя у «найбільш справедливому в історії людства суспільстві» не вартувало й ламаного гроша. І це красномовно пояснює, чому очевидці страшної трагедії Голодомору-геноциду 1932—1933 років так не любили детально згадувати про ті події. Особливо за часів СРСР.

А про тих поодиноких відчайдух-сміливців, що у суцільно контрольованому тоталітарною владою суспільстві не боялися «різати правду-матку», ми дізнаємося переважно із чекістських спецзведень.

Підготовлено за матеріалами Державного архіву Чернігівської області.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,

кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/