Тільки затепліло надворі, а бабуся вже сидить на лавочці біля під’їзду, гріється на сонечку. Поруч жінки з сусідніх під’їздів торгують дачною городиною й консервацією, автомобілі з’юрмилися на тротуарі. Гамір цілоденний. Та бабуся на те не зважає. Уже зі слухом негаразди. Бува, день висидить. А надвечір, як порозходяться торговці, роз’їдуться авто, візьме віник і заходиться наводити акурат біля під’їзду.
Жага до роботи у неї з дитинства. Тетяна Яківна Клецкова родом з Білорусії. У селі Пустощі на Вітебщині одквітли дитинство і юність. Гіркий то був цвіт, бо страшна війна прокотилася селом, залишивши лише чотири вцілілі хати. Після війни батько Яків викопав землянку, заплів тином стіни та так і жила сім’я з двох батьків і шести дітей.
Тетяна після війни трохи замужем побула. А коли батько назбирав на полі колосків для сім’ї, що жила впроголодь, хтось доніс. Забрали енкаведисти. І чоловік Тетянин злякався, втік.
Уже наприкінці п’ятдесятих років Таня разом з братом Іваном вирішили залишити село, яке так і не відбудували після війни. А сусіднє село, де був колгосп, а відтак і робота, далеченько, не находишся.
Приїхали в Чернігів. Таня влаштувалася в ресторан, на кухню. Потім була робота в дитсадку, на «капронці».
Доки була поміж людьми, не відчувала одинокості. А, вийшла на пенсію, самота каменем давила. Та й мізерна пенсія змусила збирати за магазином порожні картонні ящики, пляшки. Здавала і мала на хліб. Та не дивлячись на матеріальну скруту, в одному не могла собі відмовити Клецкова: щоранку припудрювала, рум’янила щічки, підводила брови, підфарбовувала губи.
– Ви, бабусю, модниця в нас, – казали продавчині біля під’їзду.
– Еге ж, – смійтеся, та все одно не послухаю, – діставала кругле люстерко.
– Та ми ж не в образу. Молодчина, що так за собою стежите, – спохоплювалися жінки. – Ми он наскільки молодші, а вже й забули, коли лак на нігті клали. А у вас он які: підстрижені, лаковані.
– Це, наполягає моя племінниця Аліна, мені такий колір личить, – уже спокійно каже бабуся і кладе руки на ціпок так, щоб усі бачили її нігті на два кольори.
Власне, чому тут дивуватися. Бабуся як бабуся. Роботяща, акуратна. Ось тільки модниці 91 рік від роду.
Микола Будлянський. Світлина автора
