Борзнянець Анатолій Хавило з Чернігівщини – один із найперших соратників політика Олега Ляшка, щоправда, на крайніх виборах їхні дороги розійшлися.
У колишньому районі Хавила знають як будівельника з багаторічним стажем, в області – як професійного державного службовця та політика, нині ж він – пенсіонер. І хоча є депутатом Ніжинської районної ради, політикою цікавиться мало. Його неодноразово запрошували на роботу в обласні структури, але після того, як Анатолій Петрович спробував спокійного життя пасічника-пенсіонера, каже, що ні на яку посаду не проміняє своїх бджіл і дорогоцінний час, який присвячує улюбленим онуками.
Дачі Анатолія Хавила – 200 років
З ранньої весни і до пізньої осені відомого на Чернігівщині політика Анатолія Хавила варто шукати на дачі. Дача у нього на хуторі Білозерщина під Борзною, де Анатолій Петрович не лише вирощує екологічно чисту городину, а й займається бджолярством. Розповідає, що хаті – 200 років. Належала вона колишньому керівнику шкіряного заводу.
«Тільки глянь, яка коробка рівненька, – оцінює професійним оком будівельника дубову хатину. – Стільки років – і хоч би де похилилась».
Поруч із хатиною – ставок, якому так само 200 років. Тут раніше вимочували шкури тварин.
«Коли я у 2002 році купив цю дачу, ставок був замулений. Почистив – і зараз тут глибина під 4 метри, – каже Анатолій Петрович. – Риба тут є всяка. Запускав сюди і коропа, і амура, і товстолоба, а зараз не запускаю. Я не любитель риболовлі, а зять ловить».
На цім слові Анатолій Хавило плавно переводить розмову до бджіл. Вулики у нього стоять в тіні, частина – під фруктовими деревами, частина під молодими соснами, власноруч посадженими паном Анатолієм.
Чоловік розповідає, що ніколи не планував займатись бджолами, а, коли взявся, то заняття прийшлося до душі.
«У мене всі друзі мали пасіки, і мені неодноразово пропонували зайнятись бджолами, але це таке діло, яке потребує постійної уваги, а я ж увесь час був в роботі, тому завжди відмовляв, – розповідає Анатолій Хавило. – А у 2019 році настоятель нашого храму отець Микола привіз мені вулик. Поставив на землю і каже: «Оце що хочете, те й робіть». Так все й почалося».
Того ж року Анатолій Петрович докупив ще два вулики. Нині ж має вже 24 бджолосім’ї. І хоча бджіл у Анатолія Хавила доволі, та пасічником він себе не вважає, ба навіть ображається, коли до нього так звертаються.
«Ну, який я пасічник? Тримаю бджілок для душі. Порівняно з тими, хто займається професійно, я нічого не знаю», – відхрещується він.
У 63 – на дерево по бджіл
Утім, Анатолій Петрович насправді дарма недооцінює власне заняття. Це, так би мовити, хобі, приносить йому дві найважливіші речі – умиротворення та здоров’я. А гроші від продажу солодкого продукту заледве відкуповують витрати на бджіл та заправку авто.
«Доки працював в обласній раді, то возив мед колегам, роздавав і пригощав. А вийшовши на пенсію, колишні колеги відмовились брати його безкоштовно. Ні, кажуть, Анатолію Петровичу, у Вас не такі великі доходи, ми безкоштовно брать не будемо», – каже колишній політик.
Але все ж більшу частину меду Анатолій Петрович роздає.
«Воно приємно, коли є що дать», – посміхається він.
На своїй дачі Петрович відпочиває душею, а праця дає сил і наснаги. Допомагає поратись із бджолами й кохана дружина.
Уявіть собі – у свої 63 пенсіонер самостійно вилазить на верхів’я дерев та ловить рої бджіл!
«Роївня на шию, дрелька у зуби, ножівка в руки – і на дерево за роями! Я дружині казав: «Зяті наші на дерева не залізуть». Покажіть мені пенсіонера, який у 63 роки вилізе на верхів’я сосни за бджолиними роєм? Впевнений, що таких небагато. Все це – бджоли і їхній цілющий мед, – хвалиться Анатолій Хавило. – Минулого року два рої впіймав, у цьому році – ще чотири. Ось так пасіка і примножується».
Аморфа
У довколишній природі чоловік бачить неймовірну красу і Божий промисел. Радіє, коли все довкола квітне, а про рослини-медоноси може розповідати годинами.
«Ось це синяк – один із найкращих медоносів, – показує рукою на стебло з синіми квітами. – Його я почав підсівати пару років тому разом із фацелією. Цей медонос багаторічний і цвіте наступного року після посіву. І от ця красива рослина поповнила колекцію медоносів нашої пасіки. Окрім того, з’явились цілі колонії синяка на прилеглих луках. Цвіте синяк майже два місяці, тому нектар з нього буде і в акації, і в липі, і в соняху, – пояснює пасічник. – А цю дивну рослину, з масивними кетягами насіння, я помітив три роки тому, по дорозі на Чернігів. Ніхто зі знайомих не знав, як вона називається. А потім в одній із груп побачив оголошення про продаж схожого насіння. Виявилось, що це аморфа (яка красива назва), прекрасний пилко- і медонос. Насадив цих кущів по берегах ставка та біля пасіки. Другий рік квітує, і бджілки активно на ній працюють. Особливо в тиху, сонячну погоду».
«Життя треба присвячувати дітям та онукам»
У бджолярів є такий термін – «безвзяточний період» – настає він тоді, коли вже відцвіла акація, але ще не зацвіла липа. У Анатолія Хавила ж «безвзяточного періоду» не буває.
«Тільки погляньте – тут все довкола цвіте!» – тішиться він.
Першими поблизу його дачі зацвітають «котики» або верболози.
«У цьому році вільха та верболози зацвіли разом. Треба було просто бачити, як на них працювали мої бджілки», – каже пасічник.
На фацелії працюють бджілки
На луках поблизу хутора доцвітає валер’яна, буркун, фацелія, синяк та ехінацея, готується забуяти ваточник…А фацелія, яку Анатолій Петрович сіє в декілька термінів, цвіте з травня до самих морозів. І, звісно ж, різнотрав’я, яке розкошує на прилеглих заболочених пасовищах – від кульбаби до золотарника. Отож і мед, який викачують з цієї пасіки, – не просто мед, він – цілющий, бо ж поруч багато лікарських трав, і поблизу – жодної хімії.
«Усякий мед цінний, головне – щоб там не було цукру і води, – пояснює користь від солодкого продукту Анатолій Петрович. – Я бджілок своїх не ображаю, з нижнього корпусу вулика ніколи мед не беру. Залишаю для бджіл. Вона ж носить мед не для людини, а для себе. Через це у мене бджоли ніколи не хворіють, бо якщо сильна сім’я, то їй не страшні ні хвороби, ні шкідники».
Хаті — 200 років
У своїй дачі колишній політик, як кажуть, душі не чує. На запитання, чи не збирається повертатись в політику або ж на роботу, відповідає: «На державну службу мене запрошували неодноразово, але я, чесно кажучи, не розумію тих чиновників, які до смерті сидять на роботі. Життя треба присвячувати дітям та онукам. Та й із бджолами набагато простіше, ніж із політиками».
Віталій Назаренко, фото автора
