Ще трохи раніше, напередодні Дня народження (15 червня), національного генія України — Івана Миколайчука, я зустрілася з його вдовою — пані Марією Миколайчук, а також рiдною сестрою Iвана — Iванкою, аби передати їм вірш-присвяту, що був написаний мною у пам'ять про геніального митця.
15 червня на Буковинi — батьківщинi Івана Миколайчука, відбувся вечір пам'яті і мої вірші лунали зі сцени.
Вiрш «Пам’яті Івана Миколайчука»
На стінах рушники в старенькій хаті
І те святе, що заповів Тарас.
Малі розп’яття дощані-хрещаті
І мов у душу той іконостас.
Там білі лебеді Іванової долі
Несли на крилах перші почуття,
Пірнало небо в надвисокі зорі,
Які були на лінії життя.
Його любов – то приворотна квітка,
Карпатські гори на його плечах,
А у дворі похилена повітка
І туга у замріяних очах.
Тут Черемошем бігала Марічка,
У найми йшов Іванко Палійчук.
Обірване життя – то їх весільна стрічка,
А «Тіні» — то Іван Миколайчук.
Він грав натхненно неймовірні ролі,
А потім – невимовне забуття.
Табу на фільми в творчому роздоллі,
І згасло, як вогонь, серцебиття.
Він був актором від самого Бога,
У ньому світ: ліси і явори…
Яка ж душа чиновників убога,
Щоб пальцем тикати немов би догори.
Було в Івані дещо від пророка,
Сумне було і радісно-п’янке,
А влада відвертала від порога
За очі «злі» й обличчя «не таке».
Іван казав, мабуть, потрібно вмерти,
Щоб зрозуміли врешті-решт тебе.
Бо живемо в безкраїй круговерті,
Де слухаємо й чуємо себе.
Все відійшло, неначе відболіло,
Його могила з кам’яним хрестом.
Устань, козаче, небо почорніло
Над Україною і праведним Дніпром.
Алла В'юн, м. Київ, спеціально для видання «Біла хата»
Про життя і творчість Івана Миколайчука читайте ТУТ.
