4 вересня відзначається день народження уродженця Чернігівщини Федора Миколайовича Стешка, талановитого музикознавця, одного з засновників українського визвольного руху на Далекому Сході в 1917 – 1920 роках, життя та творчість якого пов’язані з Одесою.
Федір Стешко народився 4 вересня 1877 року в родині простого київського робітника, вчорашнього селянина, в селі Кам'янка Городницького повіту Чернігівської губернії (тепер Ріпкинська громада Чернігівського району Чернігівської області).
Музичну освіту розпочав у семирічному віці, навчаючись у церковно-парафіяльній школі при Київській духовній семінарії, де малий Федір співав у церковному хорі. В 1888 р. вступив до Софіївської духовної школи, у якій з першого року навчання почав співати в архієрейському хорі Михайлівського монастиря.
Свої музичні знання Стешко поглиблював у Київській семінарії, до якої вступив 1892 року. Одночасно навчався у приватній школі Блюменфельда, де на той час викладав Микола Лисенко — його підпис стоїть на свідоцтві, яке Федір отримав після закінчення школи. Одним з його товаришів під час навчання в приватній школі був майбутній видатний хормейстер Олександр Кошиць.
Після закінчення в 1898 р. семінарії Федір Миколайович був призначений вчителем церковно-парафіяльної школи в Таращі, де працював також диригентом соборного хору. Однак ця кар'єра не задовольняла юнака і наступного року він поступив до Київського юнкерського військового училища й після його закінчення в 1901 р. підпоручником потрапив на військову службу на Далекий Схід. Під час навчання у військовому училищі, а також на службі Федір не поривав з музикою. Перебуваючи на Далекому Сході, він організував з вояків полковий хор, який виконував твори як світської, так і церковної музики.
1908 року Ф. Стешко вступив до військово-юридичної академії в Санкт-Петербурзі. Протягом навчання в столиці поглиблював свою музичну освіту, ретельно вивчаючи історію музики у професора консерваторії Л. Саккетті. Закінчивши в 1911 році академію, переїхав до Одеси, де відвідував Одеський оперний театр та бібліотеки міста. За цей час капітан Стешко підготувався та в 1912 році успішно склав іспити при юридичному факультеті Новоросійського (Одеського) університету, після чого повернувся до своєї частини на Далекий Схід. У середині 1914 р. Ф. Стешко призначений на посаду помічника військового прокурора Владивостоку. Перебуваючи протягом шести років у місті, брав активну участь в музичному житті, обирався членом ради місцевого відділення Музичного товариства.
26 березня 1917 року підполковник Ф. Стешко став одним з організаторів Владивостоцької Української Громади, був обраний головою музичної секції Громади та диригентом її хору. У травні організував концерт української народної пісні, що мав великий успіх серед місцевої публіки. В тому ж місяці він був обраний головою Владивостоцької Громади. З цього часу й до свого від'їзду з Владивостока Федір Миколайович залишався активним учасником місцевого українського культурного життя, виступаючи як хормейстер і диригент на численних національних концертах та святах.
Наприкінці 1917 р. демобілізувався з війська та присвятив себе музично-педагогічній діяльності, працюючи вчителем співу у кількох школах міста. А після відкриття у Владивостоці в 1918 р. педагогічного інституту його запросили викладати музику.
Зі встановленням на Далекому Сході колчаківської влади Стешка, як кадрового офіцера, було призвано на службу та підвищено — отримав звання полковника й посаду помічника військового прокурора Приамурського військового округу. Навесні 1919 р. завляки зусиллям Української Громади було створено І-й Український Далекосхідний курінь вільного козацтва. Однак уже в червні біла колчаківська влада розпочала репресії проти українського руху на Далекому Сході, внаслідок чого курінь було розформовано, а українські провідники зазнали арештів та переслідувань.
У липні колчаківська контррозвідка отримала агентурну інформацію про те, що «місцеві українці-самостійники, сподіваючись отримати підтримку від Японії для… захоплення Далекого Сходу». В цей же час полковник Ф. Стешко отримав дозвіл на двомісячну закордонну відпустку і планував виїхати до Японії. Колчаківська контррозвідка зірвала цю відпустку. Крім того, визнаючи його вплив на місцеве українське населення, керівник владивостоцької контррозвідки запропонував негайно перевести Стешка з Далекого Сходу до Омська та заборонити йому виїзд за кордон. Однак це розпорядження не було виконано, 31 січня 1920 р. у
Владивостоці відбувся переворот, організований демократичними силами, в якому активну участь взяли й колишні вояки українського куреня. В цей час був утворений Український Революційний Штаб, який очолив полковник Ф. Стешко. Під його проводом Штаб став вживати заходів щодо відновлення української військової частини. Однак у лютому 1920 р., Ф. Стешко, з особистих родинних справ, а також iз дорученнями Українського Далекосхіднього Секретарiату виїхав разом з частинами чехословацьких військ до Європи.
Прибувши до Праги, Ф. Стешко виїхав в Україну, де перебували його дружина з сином, які виїхали з Далекого Сходу ще раніше. На початку липня 1920 р. він прибув до Кам'янця-Подільського, однак за декілька днів уряд УНР змушений був покинути місто. Федір Стешко бере участь у заснуванні в Кам'янці «Народної консерваторії», у якій він викладає теорію музики та працює диригентом одного з місцевих хорів. У місті він пробув близько п'яти місяців і виїздить до Польщі в Тарнув, де в 1920—1922 рр. Федір Миколайович очолював культурно-освітній відділ Генерального штабу Армії УНР та одночасно до весни 1922 року керував хором державних установ УНР, з яким улаштував ряд концертів, що мали великий успіх. У Тарнуві він почав серйозно студіювати музикознавство й, зокрема, історію української музики та збирати різні матеріали з історії української музики.
В 1922 році, довідавшись про створення в Празі Українського вільного університету (УВПІ), Стешко переїхав туди для продовження своїх музичних студій. Протягом 1923—1926 рр. навчався на факультеті філософії Карлового університету. 1923-го року почав викладати музикознавство в новозаснованому Українському високомупедагогічному інституті імені М. Драгоманова. 1924-го, разом з Н. Нижанківським, П. Щуровською та Ф. Якименком, став засновником музично-педагоґічного відділу УВПІ та був обраний його секретарем. Згодом Стешко став завідувачем кафедри історії музики, професором, членом Сенату інституту.
1931 року Федір Миколайович подорожував по Галичині, збираючи матеріали до праці про чеських музик в українській церковній музиці. Після закриття УВПІ 1934 р. очолив музичний відділ Слов'янського інституту та виступив ініціатором створення при інституті Архіву слов'янської музики, зокрема його українського відділу. В 1935 році збирав матеріал до збірки у відрядженні до Болгарії та Югославії. В 1934—1937-му, перебуваючи в Ужгороді, досліджував історію церковного співу на Підкарпатській Русі, літургічні твори старовинних греко-католицьких священиків — композиторів Закарпаття. З 1937-го р. почав співпрацювати з львівським часописом «Українська музика», в 1938 р. став членом його редколегії.
Під редакцією Стешка Українським музичним товариством було видано 5 випусків пісень німецьких композиторів XIX ст. в українських перекладах. Він співпрацював в Українській загальній енциклопедії (1930—1933, Львів) та в чеських енциклопедичних виданнях.
Після поїздок на Закарпаття написав працю «Церковна музика на Підкарпатській Русі» (Ужгород, 1936). Ф. Стешко є одним з перших дослідників давньоукраїнської музики, займався транскрипцією нотного письма зі старовинних церковних книг. Так у Хорватії він переписував старослов'янські літургічні книги православного обряду. З найбільш відомих праць, присвячених цій темі — «Перші українські нотодруки» (Прага, 1929), «Джерела до історії початкової доби церковного співу на Україні» (Прага, 1929), «Перші українські церковні композиції» (Львів, 1939).
Не забував Федір Миколайович своїх друзів, які залишилися на Далекому Сходу. Він листувався з видатним українським журналістом, дослідником та політичним діячем далекосхідної української еміграції Іваном Світом, що мешкав тоді у Харбіні, надсилав книги до книгозбірні харбінської «Просвіти».
Дослідниця творчості Ф. Стешка Тетяна Беднаржова зазначала: «Він зумів вникнути в малодосліджені ділянки української церковної музики, окреслити сферу її розвитку, зазначаючи, що український церковний спів є одним з найкращих у світі зі своїми стародавніми розспівами та новішими композиціями майстрів церковного співу кінця XVIII та початку ХІХ ст.».
31 грудня 1944-го року Федора Миколайовича Стешка не стало, похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.
Василь Вельможко, краєзнавець, Одеса, спеціально для видання bilahata.net
