13 листопада — День пам`яті Батурина

Наша древня Чернігівщина має багато історичних місць. Є й святині загальноукраїнського масштабу та й для всього світового українства. Це Батурин і Крути.

Батурин кілька десятиліть був гетьманською столицею України у 17—18 століттях. Крути — місце, де біля залізничної станції 29 січня 1918 року відбувся знаменитий бій молодих захисників Української Народної Республіки з російським військом, що йшло на столицю УНР.

Обоє цих святих місць пов’язані тим, що йдеться про захист української державності, конкретніше — спротив російській агресії. І це не випадковий збіг, такою вже вона є, наша українська історія, літопис трагедій.

Про Крути сказано. З Батурином пов`язана наша велика національна трагедія. 13 листопада 1708 року російські війська, направлені в Україну московським царем Петром І, підступом взяли гетьманську столицю, скориставшись відсутністю тут основних українських військ.

Козацьке військо Івана Мазепи в цей час перебувало на півночі Сіверщини, де з`єдналося зі шведською армією короля Карла ХІІ. І саме союз нашого гетьмана зі Швецією, його спроба відновити незалежну українську державу і викликали пряму російську агресію проти України й знищення її столиці.

Батурин був повністю спалений, майже всі кільканадцять тисяч мешканців, включаючи жінок, дітей, старих людей, були вбиті московитами. Місто, у тому числі церкви, архіви, було пограбоване, все найцінніше було вивезене в Московію.

Як бій під Крутами замовчувався за радянських часів, так і трагедія Батурина й взагалі історична пам'ять про гетьманську столицю були викреслені в суспільстві на кілька століть. І відновлена була ця історична пам'ять лише в незалежній України. Зокрема, національне відродження Батурина починали ще на сконі СРСР, у 1990 році, Чернігівські обласні організації Народного Руху і Товариства «Просвіта», тоді ще активні, дієві, не такі убогі, як нині. Та й часи були сповнені ентузіазму, ейфорії.

У Батурині, особливо після створення Національного заповідника «Гетьманська столиця», місцева влада і науковці проводять дуже багато патріотичних заходів. А дві головні акції набули особливо великого резонансу. Це Козацьке свято в другу неділю червня і вшанування пам`яті жертв Батурина у листопаді.

Козацьке свято, як правило, проводилося обласного масштабу, в деякі роки й всеукраїнського, а одного разу це було і міжнародне свято. Дивно, але обласним святом воно перестало бути у 2014 році. До честі Батурина, та й Бахмацького району загалом, вони зберегли і далі проводили це свято. А от на рівні області з`явилося дивовижне пояснення «згортання» обласного свята: мовляв, війна. Хоча вона мала б якраз активізувати тему Батурина, адже він є символом спротиву України російській агресії. Тобто, це була типова одговірка обласної та й всеукраїнської влади, при тому, що життя не припинялося, і той же Чернігів і тоді був переповнений різними святами, заходами і акціями далеко не траурного змісту.

Після кількарічної паузи козацькі свята вже другий рік, як знову вийшли на всеукраїнський рівень. Правда, уже у форматі дводенних фестивалів «Батурин-фест». Ну, нехай і так, щоб пробуджувати у нашої молоді козацький дух. Хоч, чесно кажучи, трохи є ностальгія й за традиційними козацькими святами.

В обох головних акціях, і у червні, і в листопаді, беруть участь представники влади, не дуже великого калібру, і політики, часто й всеукраїнського рівня. Останні — хто з патріотичних мотивацій, хто задля піару.

І ось днями читаю у Фейсбуці короткий текст — запитання одного з дописувачів, а чи були нині, 2 листопада, на вшануванні пам`яті жертв Батурина, представники влади?

Запитання здивувало. Хоча б тому, що цей дописувач — освічена людина, патріот. Але те, що він переплутав дати, свідчить, що поінформованість, обізнаність нашого народонаселення, навіть при засиллі медіа та Інтернету, навіть освічених патріотів, бажає кращого. Людину тут же підправив хтось з читачів, нагадавши, що вже давно ця акція вшанування проводиться не 2, а 13 листопада, бо саме так є за нинішнім стилем календаря. Це на початках відзначали 2 листопада, коли ми ще багато чого не знали в нашій історії.

Але більший подив викликає навіть не ця непоінформованість. Схоже, у дописувача, якби вийшло так, що акція вже відбулася й без представників вищої влади, готові були вирватися гнівні репліки на адресу нового президента і загалом нинішньої влади (автор її не любить), звинувачення у браку патріотизму.

Однак, все на світі відносне і порівняльне. Тому ось просте запитання до того дописувача і всіх читачів. Просте, бо відповідь на нього при бажанні можна було давно знати. Ось це запитання. А як часто, скільки разів президенти України бували на отих двох головних акціях Батурина — Козацьких святах і вшануванні пам`яті його жертв? Відповідь вас приголомшить: МАЙЖЕ НУЛЬ!

Трішки арифметики. Президент з’явився у нашій державі наприкінці 1991 року. Отож, рахуємо, починаючи з 1992 року і по сьогодні. 27 років множимо на 2, маємо загалом 54 такі акції. Множимо на 5 президентств, отримуємо 270 «президентовізитів» (утворімо такий термін) саме на акції.

А тепер інша арифметика: з 5-ти попередніх президентів 4 взагалі не були на цих акціях. Був лише Віктор Ющенко, котрий так багато зробив для відродження Батурина. Але разом з батурянами вдалося пригадати два чи три такі його візити саме на ці акції. І на тому спасибі.

Ющенко багато разів був у Батурині ДО і ПІСЛЯ президентства, в тому числі на згаданих акціях. Я бачив його на грандіозному Міжнародному козацькому святі влітку 1994 року, тоді ще скромного 40-річного голову Національного банку, зіштовхнувся з ним у фойє будинку культури і здивувався, чому він не сидить у президії урочистостей. Бачив у 2004 році, на відкритті спорудженого на Цитаделі центрального об’єкту меморіалу — величного Козацького хреста (робота нашого земляки. видатного митця Анатолія Гайдамаки), пам’ятника, встановленого за ініціативи Ющенка, який уже йшов на посаду президента.

Але мова про візит президента, діючого глави держави, котрий бере участь в акції, будучи саме на чолі країни. Тут арифметика така: три візити на майже три сотні можливих «президентовізитів».

З партократами зрозуміло: Кравчук зізнавався, що уже в досить поважному віці, попри солідні посади, почав дізнаватися про нашу справжню українську історію. З технократами теж ясно, хоч, між іншим, Кучма є рекордсменом президентства, понад 10-ліття. З Януковичем все й так ясно.

Не дуже ясно з Порошенком. Не тому, що з нього «ліплять» такого вже великого патріота. А тому, що наша новітня історія різко розділилася на довоєнну і нинішню, воєнну. І саме при Порошенку почалася ця друга, трагічна її частина, на нього це припало і випало. А Батурин, повторю, — це символ спротиву українців російській агресії. І в цей тяжкий час якби президент держави й по двічі на рік бував у Батурині, саме на обох означених акціях, це було б більш логічно, ніж не побути на жодній. Так, Порошенко теж бував у Батурині. Наприклад, на початку цього року, коли вже «припікало» виборчою кампанією.

Не знаю, чи приїде наш шостий президент держави Володимир Зеленський на акцію в Батурин 13 листопада? Висловлю парадоксальне: може, краще, аби не приїхав. Ні, щодо вшанування пам`яті жертв знищеного московитами Батурина треба було б приїхати. Але, може, краще, якщо глава держави не приїде? Краще для душевного спокою опонентів президента. Бо якщо приїде, що ж їм, неборакам, тоді торочити? Мабуть, говорити, що ось, мовляв, «ставить з себе великого патріота».

Та й взагалі, якщо Володимир Зеленський і не приїде, він вчинить не краще, і не гірше своїх попередників, ніхто з яких, за винятком одного, так і не побував за 27 років на цих акціях. Видно, чимось «муляло» побути тут, саме будучи на посаді, в статусі глави держави.

Петро Антоненко,

редактор газети «Світ-інфо», Чернігів, спеціально для видання Біла хата