Воскресенье, 6 декабря 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Його дружина – ідеальна коханка!

Його дружина – ідеальна коханка!


Чернігівець Андрій Савченко одружувався сім разів, Антоніна Савченко – п’ять. Нещодавно вони знову побралися – між собою, втретє... Ось така неймовірна арифметика.

Тепер обоє запевняють, що буквально створені одне для одного і у них – все попереду. Ще б пак! Щасливим молодятам не виповнилося ще й тридцяти. Тоня більше не лупцює Андрія, а її чоловік, настрибавшись у гречку, нарешті переконався, що саме його дружина – ідеальна коханка!

Сімейна корида

У дев’ятому „Б” класі поруч із відмінницею, красунею Тонею посадили дивного хлопчину. Андрій абсолютно не звертав увагу на її вроду, не смикав за коси і навіть не списував у неї контрольні. Натомість зосереджено гриз кінчик олівця і годинами малював якихось фантастичних істот. Його родина нещодавно переїхала до Чернігова, але в новій школі хлопчик поводився так, ніби навчався тут уже сто років.

– Він не прагнув комусь сподобатися, ігнорував місцевих „авторитетів” – у нас, як і скрізь, вчилися такі акселерати-„качки”, перед якими тремтів увесь клас, – розповідає Тоня. – Звісно, це було не за правилами. Проте, коли йому спробували дати прочуханки, він наступного дня приніс до школи кастет і мовчки розбив одному з кривдників голову... Більше його не чіпали. Хоч дівчатка на перерві шушукались: от, мовляв, який загадковий пацан – симпатичний і водночас відлюдькуватий... Не знаю, що на мене раптом найшло, та я заявила: „Ось побачите, за кілька тижнів я зумію його приручити!”

– Теж мені дресирувальниця, – посміхається Андрій. – Вона, вирішивши, що найкоротший шлях до серця чоловіка – через шлунок, почала з дому тягати мені апельсини. Потім пропонувала цукерки, жувальні гумки... Ну, я й поцікавився: „Ти хочеш зі мною зустрічатися?”

– Уявляєте, він це промовив на увесь клас, я тоді від сорому таких раків пекла – не знала, куди подітись! Розсердилася: „Чудовисько, як ти тільки міг це подумати! Ти мене дратуєш, відколи з’явився в нашому класі! Я тебе ненавиджу!!!” Так ми вперше посварилися і довго не розмовляли. Та, малюючи своїх чортиків, він, ніби між іншим, якось сказав: „Ти мені теж подобаєшся...” Це було промовлено дуже тихо, але я почула...

– Я просто прагну говорити те, що думаю. Навіщо все ускладнювати?

– Бо ти своєю відвертістю всіх шокуєш. Людям від цього некомфортно. Їм така твоя щирість непотрібна. Треба бути толерантним...

– Толерантним чи лицемірним?

– О, здається, ми зараз знову засперечаємося...

Вони сварились мільйон разів – щоразу через дрібниці. Сварилися навіть у ліжку, коли вперше покохались (Тоня часто приходила до Андрія готувати уроки за відсутності його батьків)... А потім дівчина відчула себе зле, як могла, приховувала свій стан, доки одного разу не з’ясувалося – вона вагітна.

– Розумієте, нам було по 16 років. Це ж скандал на всю школу! – зітхає Тоня. – Мої тато й мама наполягали: потрібно робити аборт, вже й акушерку підшукали... Я була дурна, страшенно налякана й пригнічена, тому погодилась.

– А я виявився розумним і просто поцупив її з лікарні! Тоня мешкала у моїх батьків, доки народився хлопчик, – пригадує Андрій. – До своїх вона переїхала тільки тоді, коли ми з нею трішки побили глек...

– Нічого собі трішки! Я Андрійка щосили відлупцювала кімнатним капцем, бо він так закомизився – хотів, аби нашу дитину ми обов’язково назвали Мстиславом. Що це за ім’я таке?

– Нормальне ім’я, давнє, слов’янське – на честь князя Мстислава. За його правління Чернігівщина була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи. Я Мстиславом захоплююся!

– Ти, упертюх, в першу чергу повинен захоплюватися мною. А то, через якогось Мстислава, втратив мене на цілий рік!

– Чому це я тебе втратив? Ми ж одружилися...

– Нас одружила моя рідня, щоб у Миколки був тато. Але мешкали ми окремо! Доки не розлучилися офіційно...

За кілька днів після тієї прикрої події Андрій перестрів колишню дружину з малям, мовчки взяв коляску й рушив до себе додому. Тоня слухняно пішла за ним, а увечері зателефонувала мамі і приголомшила новиною: „Ми помирилися!”

Кульбіти в гречці

– Рік прожили нормально... – продовжує розповідати Антоніна.

– Нічого собі нормально, – не погоджується Андрій. – Ти мене „пиляла” щодня: то шкарпетки не там поклав, то надто швидко заснув...

– Покажи мені сучасну жінку, яка не „пиляє” свого чоловіка! Ви, індики самовпевнені, тільки думаєте, що живете при патріархаті... Я – не феміністка, але оте, як ти кажеш, „пиляння” – це цілком нормальний процес. Мені треба виговоритися! Я не можу тримати все в собі! Розумієш, ми, жінки, так влаштовані...

– А я напрацювався, нанервувався на роботі, мені треба прийти і відпочити, натомість на мене „наїжджають” через якість шкарпетки. Господи, яка різниця, де вони лежать?!

Цього разу розлучення було бурхливим – Савченки потрощили всі меблі та перебили посуд. Антоніна затято лупцювала Андрія його ж таки паском, він захищався її халатом. Але, коли дружина влучила бляхою в обличчя, чоловік по-справжньому розлютився і... пожбурив у вікно члена сім’ї – телевізор. На лемент позбігалися налякані сусіди, одразу ж викликали правоохоронців.

– Якби не міліція, все б завершилося добре, а так ми просто не встигли помиритися, – зітхає Андрій.

– Так, ще б трохи, і ми кинулися б одне одному в обійми, – погоджується Тоня. – І кохалися б до ранку. Ми, коли миримося, у нас таке неймовірне, неземне кохання! Ну, не пощастило...

– А потім вийшло непорозуміння: сусідка підвернула ногу, я їй лише допоміг до оселі дійти, та про нас почали пліткувати. А що таке Чернігів? Велике село! Тоня дізналася і вирішила мені помститися, завела роман із дідуганом!

– Не перебільшуй, йому було тільки 45 років, без п’яти хвилин полковник, троянди носив оберемками...

– Ну, то й лишалася б із ним. Теж мені – велике цабе!

– Ти – також „молодець”, мало мені весілля не зіпсував. Це ж додуматися треба: взяти шлюб з якоюсь артисткою саме того дня, коли нас із Григорієм розписували!

– Вона – не артистка, скільки тобі вже казати...

– Артистка, трактористка – яка різниця? Ти мені зрадив!

– А ти мені?

– А я тебе просто ненавиділа! Подумаєш, уже й поненавидіти трішки не можна. Що, не міг зачекати, доки я з Грицьком розлучуся? Це ж так, не по-справжньому, аби тебе, егоїста, провчити! А ти наче з ланцюга зірвався – то трактористка, то 17-літнє дівча...

– Бо вона завагітніла!

– Хто?

– Школярка...

– Ну, так, ти ж у нас по школярках – великий спеціаліст!

– Тонечко, ми ж про це вже сто разів поговорили, а ти все одно ревнуєш...

– О, сам у гречку скочив, а я винна. Суто чоловіча логіка!

Втеча з раю

Андрій докірливо хитає головою і... вимикає диктофон. Якусь мить вони мовчки обмінюються поглядами. Першою усміхається Тоня:

– Любий, все гаразд?

У Андрія одразу – посмішка до вух. Обережно кладе долоню на коліно дружині, задоволено погладжує...

Перепрошую, що змусив їх понервувати, пригадуючи минуле.

– Ну, що ви, хіба це сварки? Так, невеликі дискусії... – ніяковіє Антоніна. – Знаєте, який він хороший? Я більше місяця в обласній лікарні пролежала, то він доглядав за мною, як за малою дитиною! Прав, прасував, готував... Щодня в коханні зізнавався – такі слова говорив, що сусідки в палаті від розчулення плакали. Казали: „Не чоловік, а золото!” Миколка його взагалі обожнює. У них така міцна чоловіча дружба! Якщо відверто, раніше коханий не цурався чарчини, полюбляв цю справу, та зараз – кинув, не п’є...

– А Тоня курити облишила! – з гордістю додає Андрій.

– Це коли я після Грицька вийшла заміж за Вацлава. Інтелігентний такий чоловік, серйозний.

Познайомилися в Трускавці – у мене тоді саме з нирками проблеми почалися. Сиділа за столиком у кав’ярні, нудьгувала. Він підсів, щось запитав російською – у нього виявився дуже смішний акцент... „Ну, – думаю, – не все втрачено, подруго, якщо до тебе іноземці чіпляються!” У нас був звичайний курортний роман, нічого особливого, чесне слово. Тож уявіть собі, як я здивувалась, коли він запропонував вийти за нього! „А що, – вирішила, – і вийду. Поїду в Прагу, то хоч нарешті матиму спокій – забуду коханого...”

– Коли я дізнався, що вона – в Чехії, з відчаю ще двічі одружувався, – зітхає Андрій. – Нормальні були жінки, гарно до мене ставилися, але, як виявилось, я – однолюб: лягав у ліжко з однією, а мріяв про іншу...

– У мене – те ж саме! Ні, ну, коли ми тільки з Миколкою приїхали, все ходили, милувалися Прагою – таке красиве місто! Мені було справді цікаво. Але далі почалися щоденні подружні обов’язки – мусила вдавати, що просто млію від насолоди... Насправді ж, увесь час згадувала, як у нас з Андрійком було – буквально на сьоме небо від пристрасті злітали! Звісно, Вацлав піклувався і про мене, і про сина. Обіцяв, що незабаром усе владнається, я звикну і ми заживемо, мов у раю. Зарплатня у нього – нівроку, будинок – просторий, розкішне авто... Та й хіба теперішня Чехія – не рай? Це ж – Євросоюз! Можна на вікенд без проблем з’їздити до Німеччини, Франції чи, скажімо, Люксембургу. Начебто таке заможне, безтурботне і цілком передбачуване життя... Ні, не звикла, не змогла себе перебороти. Одного дня прокинулася та й дременула з отого раю до свого Андрійка!

А її коханий вже скрізь розшукував чеську адресу Тоні. Батьки колишньої дружини рішуче відмовили: „Ти і зятем був поганеньким і чоловіком нікудишнім, отож свій шанс згаяв. Тому і собі серце не край, і доньці нашій голову не мороч. І так скільки вона, бідолашна, з тобою настраждалася! Будь ласка, дай їй спокій...”

Проте я відчував, що обов’язково маю поговорити з Тонечкою, попросити вибачення за все заподіяне їй лихо та ще раз освідчитися в коханні. І як вона вирішить, так і буде, – запевняє Андрій. – Якщо скаже забиратися під три чорти, назавжди зникну з її життя і не заважатиму щастю. Звичайно, я розумів, що не маю таких статків, як її чех. Та й не матиму ніколи! Не зможу влаштувати їй подорож до Ейфелевої вежі чи прогулянку Єлисейськими полями. Але в глибині душі я сподівався, що, почувши мій голос, Тоня не кине слухавку і, принаймні, вислухає мене...

– Ой, Андрійку, як ти міг навіть сумніватися в моєму коханні? Дурненький ти мій, я ж увесь час тільки про тебе й думала! – розчулюється Тоня. – Знаєте, нещодавно дзвонив Вацлав. Цікавився моїми справами, говорив, що дуже скучає і не стримався – запропонував: „Мила, якщо передумаєш, приїжджай. Прийму, як найдорожчих мені людей, і тебе, й синочка!” Вацлав – гарна людина, хай би йому поталанило створити власну сім’ю. Бо я вже ніколи не передумаю!

Вони зустрілися і відтоді більше не розлучаються. А якщо й виникають якісь дискусії з приводу дрібниць, одразу прагнуть... усамітнитися в ліжку.

По секрету Антоніна зізналася, що знову вагітна. Цього разу з приводу імені майбутньої дитини подружжя не сперечатиметься. „Головне, щоб малюк народився і ріс здоровим. Власне, Мстислав Андрійович – звучить начебто непогано. Як ви гадаєте?” – посміхається Тоня.

Вони ніжно горнуться одне до одного. Очі у Антоніни блищать. Та й ліжко поруч... Я киваю і вимикаю диктофон.

Сергій Дзюба


Комментирование закрыто

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/