Воскресенье, 24 ноября 2024   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

«В театрі я кайфую. Отже я там, де й повинен бути», — Євген Бондар


6 листопада в культурно-мистецькій вітальні Чернігівської обласної універсально-наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка в рамках проекту «Театр у бібліотеці» відбулася творча зустріч з Євгеном Бондарем, талановитим актором Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.

Зустріч проходила в цікавій формі відкритого діалогу: аудиторія змогла долучитися до спілкування з актором, ставлячи свої запитання.

Євген Бондар народився 14 січня 1989 року в Кочережках Павлоградського району Дніпровської області. Закінчив Дніпровський театрально-художній коледж (курс Зої Федорівни Селенкової). З 2008 року працює актором в Чернігівському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка. Актор ділиться з підростаючим поколінням своєю любов'ю до професії – веде театральну студію та викладає в Чернігівській міській школі мистецтв. Грає у виставах: нещодавній прем'єрній «Перемудрували», «Вій. Докудрама», «Ніч перед Різдвом», «Комедія помилок», «Безумний день або Весілля Фігаро», «Комедія про… сенс існування», «Слуга двох панів», «Циганка Аза» та багато інших.

театр-Бондар-Чернігів-бібліотека (2)

Чернігівський театр бере участь в різноманітних фестивалях, зокрема в Чернівцях. На Х фестивалі комедії «Золоті оплески Буковини»-2015, що проходить щорічно в Чернівцях, отримав спеціальну відзнаку журі фестивалю «Майбутнє української сцени» за роль Антіфола у виставі «Комедія помилок» за В. Шекспіром, а на ХІІ фестивалі комедії «Золоті оплески Буковини»-2017 отримав відзнаку за кращу чоловічу роль у виставі «Комедія про… сенс існування» за роль Петра.

З акторським мистецтвом Євген поріднився абсолютно випадково, ще в шкільні роки. Ставили постановку для огляду творчого потенціалу шкіл району. Комісія відмітила добру гру хлопця, склалось враження, що він навчався акторства. Викладач, який готував постановку, порадив вступати до театрального. А так як особливих планів на майбутнє юнак ще не мав, то послухався поради викладача.

Приїхати до театру Чернігова після навчання запросив друг, який вже працював у цьому місті.

За цей час відбулось багато постановок, але найцікавіше актору було працювати над роллю Антіфола в «Комедії помилок», бо довелося грати двох різних людей в одній виставі.

В інтерв'ю молодій чернігівській журналістці Валентині Петченко Євген сказав: «Театр, у першу чергу, має бути живим. Люди приходять за емоціями і більше не прийшли б, якби не повірили тим, хто грає на сцені. Якщо актор ділитиметься своєю щирістю, своїми емоціями, відкриватиме душу, то, можливо, і глядач відкриється, хай не відразу.» На запитання ведучої творчої зустрічі, Катерини Мехеди, провідного бібліотекаря відділу мистецтв, «Чи не боїтеся Ви швидко емоційно вигоріти?» відповів так: «Моя професія – кожного вечора розкривати душу перед глядачем, бо інакше немає сенсу показувати виставу, яку нецікаво дивитися. Сподіваюся, що не скоро відчую емоційне спустошення. Глядач віддає назад енергію, якою заряджаються актори. Особливо круто це відбувається на виїзних виставах. У своєму місті грати легше. Театр – другий дім: ти прийшов на роботу, як додому, грати виставу для своїх глядачів – це легше емоційно. А на виїзді це незнайоме місто, нова сцена, інший глядач, якого ще треба зацікавити. Багато різних нюансів, які доводиться вирішувати. І коли глядач в кінці вистави аплодує, всі негаразди зникають і я хочу працювати над наступною виставою. Є досить цікава, як на мене, ілюстрація нашої професії: дитяча гойдалка, де на одній стороні глядачі, а на іншій актор над прірвою. Якщо на одній стороні не буде глядачів, то актор впаде в прірву. Думаю, це гарно підкреслює, наскільки ми залежимо від поціновувачів нашої творчості».

Про несподівані ситуації під час вистави: «Імпровізація буває різною: свідома, коли ти знаєш текст, розумієш, що повинно відбуватися, і просто ведеш свого героя до певного ключового моменту, допускаючи незначні відступи від звичного ходу вистави. Але буває, коли щось йде не так, наприклад з реквізитом, і треба знаходити вихід».

Щодо ролі, яку хотів би зіграти, висловився так: «На даний момент, єдина роль, яка мене чомусь манить, це Тібальт з „Ромео і Джульєтти“ В. Шекспіра. Було б цікаво спробувати його зіграти».

На Вашу думку, театр повинен відволікати від неприємних подій в суспільстві, чи навпаки підіймати важкі та болючі теми?

«Театр повинен вміти все, – така була відповідь актора. – При складній ситуації в країні, мені здається, ще не на часі підіймати певні соціальні теми, бо й так достатньо негативу в житті кожного українця».

Ви могли б себе уявити не в театрі?

«Взагалі не в театрі? – перепитавши, актор задумався. – Якщо так складеться доля, то я буду вимушений шукати щось інше, але з власного бажання нічим іншим займатися не хочу. Мені це подобається. Це мій наркотик, в хорошому розумінні.».

Так як зустріч проходила в бібліотеці, то без «книжкових» запитань не обійшлося.

Яка Ваша остання прочитана книга?

«Цикл „Вершники Перна“ ірландської письменниці Енн Маккефрі. Починав його читати ще в дитинстві, але в бібліотеці батька було тільки дві книги. Та, дякуючи новітнім технологіям, я скачав на телефон усе, що півроку тому було перекладено, і прочитав повний цикл. Зараз читаю „Чорну раду“ П. Куліша.

З дитинства мені подобається фантастика, але це більше розважальна література – я прочитав, відпочив, помандрував разом з героями, і все, шукаю наступну цікаву книгу».

А от настільною книгою (що найбільш часто використовується або перечитується – прим. авт.) вважає «На західному фронті без змін» Е. М. Ремарка.

Ставлення до друкованої та електронної книги.

«На мою думку, у друкованої книги завжди є шанс продовжувати своє життя. Так, електронні девайси полегшили нам життя, бо ту кількість книг, яка в мене в телефоні, я не візьму з собою на гастролі, якби вони були б паперовими. Але працювати над електронним виданням не можу, мені треба друкована книга. Не знаю, може в жесті перегортання сторінок є щось магічне…».

На запитання «Чи складно творчій людині в одноманітності побуту?» Євген відповів простою, але, як на мене, геніальною фразою:

«Принесіть творчість у побут, і побут перестане бути нудним та одноманітним».

Досить часто від молодих панянок, які відвідують театр, можна почути, що вони приходять подивитись саме на гру Євгена Бондаря. Виникло запитання, як же реагує дружина актора на прихильниць його творчості.

«Дружина сприймає все адекватно, бо розуміє, що це нюанси професії. Робота поліцейського чи військового зумовлена певною небезпекою. Ну тут така „небезпека“.».

На завершення зустрічі було поставлено декілька експрес-питань з так званої «анкети Марселя Пруста»:

Яким є Ваш головний недолік?

«Недбалість. Я з ним борюся, але не завжди перемагаю.».

Ваш улюблений вислів, цитата?

«Якщо хоча б одна людина на планеті вміє щось робити, то цьому можна навчити і всіх інших.».

«Найголовніше в будь-якій справі – довести її до кінця.» Чингісхан.

До яких пороків відноситесь найбільш поблажливо?

«До недбалості – сказав актор з посмішкою. – Десь прочитав, що якщо людина до якогось пороку ставиться поблажливо, то вона сама його має, бо може це зрозуміти».

Вікторія Солоннікова, бібліотекар відділу краєзнавства, привітала актора від імені колективу бібліотеки: «Ми побачили вас вперше у „Слузі двох панів“ і отримали незабутні враження від Вашої енергійності, жвавості і досить колоритної зовнішності, яка одразу запам'ятовується. „Пошилися в дурні“ також справила велике враження, завдячуючи вашій грі, яка гармонійно поєдналася з креативним режисерським та художнім рішенням вистави. Хоч ми і розуміли, що це українська класика, та виглядало все досить сучасно та цікаво. Нових Вам звершень, Євгене, та незгасаючого творчого натхнення!».

Гості заходу були дуже активними і весь час ставили запитання. Наприклад, зацікавило те, як при позаштатних ситуаціях та імпровізації втриматися від сміху на сцені. На що Євген відповів: «Акторам дуже допомагає те, що глядач не знає, як повинно бути. Бувають такі моменти, коли це грає на роль і можна трохи посміятися. Але такої ситуації, коли я не міг би сховатися за роллю, ще не було. Та й коли багато партнерів біля тебе, такі випадки проходять легко та непомітно».

Спілкування було дуже щирим та приємним, бо якщо людина так горить своєю справою, живе й дихає нею, то вона передає цю любов іншим. І хоч Євген в інтерв'ю зізнався, що іноді бувають хвилини, коли він задумується, а чи тим він займається, чи на своєму місці знаходиться, з цієї творчої зустрічі можна зробити сміливий висновок, що зовсім не випадково він потрапив саме у театральну сферу. «Випадковості не випадкові».

«В театрі я кайфую. Значить все правильно і я там, де й повинен бути», – підсумував Євген Бондар, дійсно підтверджуючи відзнаку «Майбутнє української сцени».

Катя Скрипка. Фото – Вікторія Гайченя


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2024 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/