Приємна новина надійшла з Дагестану – щойно поезії відомих українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби побачили світ у перекладі андійською.
Здійснив переклад знаний поет Ахмед Халілулаєв, котрий пише рідною андійською і аварською мовами. Андійська входить до складу аваро-андо-цезьких мов (нахсько-дагестанська сім’я).
Поширена серед андійського народу в західній частині Дагестану, в основному, в долині річки Андійське Койсу (Ботлихський, Цумадинський, Ахвахський, Шамільський райони) та північного заходу Азербайджану (Закатальський район), після 1950-х років значна частина жителів переселилася в рівнинний Дагестан. Це – 73 переклад віршів Тетяни та Сергія Дзюби мовами світу, які надруковані в 50 державах.
Сергій Дзюба
* * *
Орсилъи хъотухъи гьокьу риччидду
МичIи багъу еши лъинибол рохор
МатIудочIу сседу зуди йигъиблъу
Гьагъорссу гьоллъибо энлъиги хомхол
ГьарчIом гьаркIуллоё гьоллъие кIирир
Рикъимаша хомхол сейло йешкаллъи.
* * *
На сріблястій долоні вічності
маленька дівчинка
розчісує коси
місячним гребінцем
і в примхливому люстерку
не бачить свого обличчя:
Там її погляд
і зморшки
незнайомої
Жінки.
* * *
ЧIонилссол гьаркIобил тенгизигассол
КьурибачIу бокьу къинтIилъирола
ГьацIа хомхолула Гьаваллъигасси
Чвахунносса ламдур биссичIукку лъен
Дуняллъи рагьалло гьагъидя бикIо.
Руххиб магъануди рикIор риччила
ГьекIало ЕшкIало жIиду сабаблъи.
* * *
На острові,
далекому, мов сльози Єви,
стиснутому обіймами
сліпучо-білих скель
так, що можна спіймати
горизонт, якщо він не втікає у море,
знайшла прихисток
музика –
щоб народити
Чоловіка
і Жінку.
* * *
Воккудо вохуллохъи
Хъвародо дан мичIигу
БулъибкIоллъол айибол
Гьилласишло щароссуб.
* * *
Живіть довго,
пишіть мало
і не звинувачуйте Небо
у гріхах.
* * *
ЕкIулосси багъу ешулъи
Битом ниду кIирила
ЦIобор цIаллъибо гьагъоб
Гьелло илагьи буккуб.
* * *
Заплакана красуня:
вії
намистинками сліз
прихилили
веселку.
* * *
Халгъи биссил колъол илъоголлъибул
Дибо дан анлъиду ибла бедоссу.
* * *
Люди,
будь ласка, тихіше, –
не чути моря.
* * *
Гьакъулъи бикIунула
Зуди бигъир гитаруй
Волъиду ругьунлъирсси
МочIищуйгагу реччин.
* * *
В кутку гітара,
старенька-старенька,
як дитина,
стоїть важко.
Тетяна Дзюба
* * *
Гьор зубуло рулон чIачIадиргужа
Анччу бехулалъиб бехъо ригьило.
Чомулгулло ешил чомул Анналал
Сер релъоллъийсугу жиел егъуссуб.
* * *
День відступив вокзальним гармидером –
І тіні стали довгими, як колії,
Що ведуть у тупик ночі.
Їх перетинають жінки,
Здрібнілі анни кареніни,
Котрим вибавлення від проблем
Гарантоване лише до ранку.
* * *
Бигъидябу багъу хьулалъи заман
Бигъидя талихIи лъорлъоб заманно
Бахо гьогъулоду чIе хъабиб инчи
ЧIеледигу кIамя рукьи буккубул
КIиросса гьелуе эннуло чIонсси
Гьедей гьава ешкIа гьавалди ергъаб.
* * *
І буде тиша кольору надії,
І буде спокій кольору щастя,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з’їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
* * *
ЗаманучIукку цIонно чабя
Сурлъи саатучIукку сургагу.
Ссимкьолло ц1атолло тIулу режолло
Онщило талхъуно лелотобгагу
Тенгизулъи илъу авчорсигагу
Анищшалъи коллир вусинно даим
Амма, пайда ибгъи гьебеб колъисси
Гьедебул лелолла денгу гьолъугу
Рекъуб тенгизуло хивалол сорду
Дилъу реккуб цIоннлъол гъунадало чIон.
* * *
Час просочується сіллю,
Як пісок із найдавнішого годинника,
Пече, випікає, ятрить.
А потім даленіє, розчиняється, –
І стає морем,
У якому добре гойдатися
На хвилях спогадів.
Шкода тільки – недовго,
Бо люди мешкають на суходолі,
Де море – сіль...
* * *
Ханибадайул ешбол
Тухолуй йукIудялъир
Седуссади рулъирсси
Гьумгассилолъи жIижа.
* * *
Королівни завше діставались дурням, –
переконує народна
мудрість.
* * *
ВугьуцIугу валидду рокIорхъи дибо цIинял.
Тарихала рисолло телепонула денни
Валибшди лерцIоллурий вохуккуролалъиду
Ден гьажIати вукIоссур дибо гьинжIе кIиррадо.
* * *
Дзвоню по телефонах,
Номери яких знаю напам’ять,
У час, коли ніхто не підніме трубки.
Тоді тільки можна у них почути те,
Що хочеш почути так давно.
Андійською переклав Ахмед Халілулаєв
Про перекладача:
Поет Ахмед Халілулаєв народився в селі Гагатль Ботліхського району Республіки Дагестан. Пише вірші рідною андійською та аварською мовами. Велика добірка його віршів андійською увійшла до колективний поетичний збірник «Аманат» (м. Махачкала, вид-во «Алеф», 2020 р.). До цього збірника увійшли поети, котрі пишуть мовами невеликих корінних народів Дагестану. Упорядник, редактор та меценат книжки – народний поет Дагестану Баху-Меседу Расулова.
А зараз пропонуємо читачам добірку віршів поета Ахмеда Халілулаєва українською мовою в перекладі Сергія Дзюби.
Ахмед Халілулаєв: «Господь цілує ваші руки…»
Вік
Туман – довкола та сльота…
Все дме вітрисько гордий!
І тілу, яке гнуть літа,
Нелегко у негоду.
Що вгледиш з-за туманних брам,
Міцних, немов могила?..
І важко стомленим очам
Без краєвидів милих.
Душа сумує чи трава?
Бреду в пітьмі, безкрилий…
Невже природа відчува
Мої літа похилі?
Дещицю б сонечка мені,
Немов бальзам – на рани!
Роки минули осяйні,
Згубилися в тумані.
Та годі зрозуміти зміст
Цих сліз-краплин останніх.
Не думати б про падолист
І судний день-прощання…
Чи прощення? Якби ж я знав,
Що доживу і зможу!
Сльоза скотилась у рукав,
Немов надія Божа.
Матусі
Такі терплячі, незлобливі,
Витримували всі незгоди, –
В хустки закутані, на диво,
Не розгубили віри й вроди!
Мов золото, кізяк збирали,
Щоб грілись ми в зимові ночі…
Нужда, а діточок – немало!
Тендітні плечі їх жіночі
Зуміли в нас вселити диво,
Готуючи старанно їжу;
Хоч лампа скніла вередливо,
І темрява скрадалась хижо.
Сухий кізяк – в холодну днину
Нас рятував, неначе фея.
І тихе вогнище, родинне,
Було прекрасною зорею!
Невтомні руки, не сталеві,
Встигали скрізь – ласкаві, жваві.
І сіяли – мов королеви,
І хмиз носили нелукаво.
Траву косили на болоті
Й матраци набивали знову, –
На них, немов на позолоті,
З’являлись дітлахи в любові.
Андійки, попри скруту, муки,
Ви сяяли серцями ясно.
Господь цілує ваші руки,
Такі натруджені й прекрасні!
Моя мова
Як забути цю мову, святу, чарівну,
Що отримав з колиски від рідної нені?
Із грудним молоком я її осягнув,
Відчував, наче диво, небесне знамення.
Як забути молитви ласкавих бабусь,
Задушевні розмови з ясними піснями?
Та не буде щасливої долі комусь,
Хто цурається мови, як милої мами!
Сином, донькою кликали нас у селі
Старші люди – так тепло, турботливо, ніжно…
Та без рідної мови – немов без землі,
Не розквітне душа, як жаданий підсніжник.
Бо розвіються статки, посади – мов дим,
Заблукають серця, мов сполохані вівці…
Хтось народ наш тепер називає малим,
Тільки душі – великі у справжніх андійців!
Українською переклав Сергій Дзюба
