Пятница, 27 ноября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Твори українських письменників — карачаєво-балкарською мовою

Твори українських письменників — карачаєво-балкарською мовою


Поезії Тетяни та Сергія Дзюби перекладені карачаєво-балкарською мовою, а вірші народного поета Кабардино-Балкарської Республіки Муталіпа Беппаєва – українською!

Міжнародний проект: «Твори 70-ма мовами світу»
Народний поет Кабардино-Балкарської Республіки Муталіп Беппаєв переклав вірші відомих українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби карачаєво-балкарською мовою. Це – вже 69 переклад їхніх поезій мовами народів світу. Нині вірші Сергія і Тетяни опубліковані в популярних газетах і журналах 50-ти держав, на всіх континентах. За кордоном вийшли 30 їхніх книжок, відзначених почесними нагородами.

Муталіп Беппаєв

Карачаєво-балкарська мова (або карачаєвська, балкарська) – це одна з тюркських мов, мова карачаївців та балкарців. Належить вона до Кипчацької групи тюркських мов. Поширена загалом у Карачаєво-Черкесії та Кабардино-Балкарії, а також – у Середній Азії, Туреччині, у країнах Близького Сходу. Сьогодні нею розмовляють сотні тисяч людей.

Основні діалекти: карачаєво-баксано-чегемський («ч»-діалект, основа літературної мови) та верхньобалкарський («ц»-діалект). Писемність: у 1920—1924 рр. – на основі арабського алфавіту, у 1924—1936 роках – на основі латиниці, а з 1936 року – кирилиці.

Карачаєво-балкарська мова – одна з державних мов Карачаєво-Черкеської та Кабардино-Балкарської республік. У Карачаєво-Черкеській Республіці вона називається карачаєвською (къарачай тил), а в Кабардино-Балкарській Республіці – балкарською (малкъар тил).

****************************************************

Сергей Дзюба

* * *

Ёмюрлени кюмюш къол аязында

Ай таракъ бла

Гитче къызчыкъ

Чачын тарай

Жагъынлы кюзгючюкде уа

Ёз бетин кёралмай:

Анда-къыз къарамлы

Тырмылы

Белгисиз Къатын.

Сергій Дзюба

* * *

На сріблястій долоні вічності

маленька дівчинка

розчісує коси

місячним гребінцем

і в примхливому люстерку

не бачить свого обличчя:

Там її погляд

і зморшки

незнайомої

Жінки.

* * *

Чыммакъ-акъ къаяла

Къучагъына къысылгъан,

Хауаны кёз жашларыча,

Узакъ айрыкам,

Тенгизге къачырмай,

Тутала умутун,

Жерин тапды

Музыка –

Жаратырча

Эркегырыу,

Тиширыу да.

* * *

На острові,

далекому, мов сльози Єви,

стиснутому обіймами

сліпучо-білих скель

так, що можна спіймати

горизонт, якщо він не втікає у море,

знайшла прихисток

музика –

щоб народити

Чоловіка

і Жінку.

* * *

Кёп жашагъыз,

Аз жазыгъыз:

Терслемегиз Кёкню

Гюняхда.

* * *

Живіть довго,

пишіть мало

і не звинувачуйте Небо

у гріхах.

* * *

Жилямсырагъан ариука:

Кирпикледе

Кёз жаш инжиле

Тейри къылычны хайран эте.

* * *

Заплакана красуня:

вії

намистинками сліз

прихилили

веселку.

* * *

Адамла,

Тилейме, шошуракъ –

Тенгиз солуу жетсин.

* * *

Люди,

будь ласка, тихіше –

не чути моря.

* * *

Мюйюшде эски

Гитарагъа,

Тюз сабийгеча,

Сюелген нечик къыйын.

* * *

В кутку гітара,

старенька-старенька,

як дитина,

стоїть важко.

Татьяна Дзюба

* * *

Кюн жутулду вокзал тауушда –

Ауанала ёсе, темир жоллача,

Ашхам битикге элткен.

Аланы тиширыула чёрт-чёрт ёте,

Гитчерген анна каренинала,

Алагъа гъурушхалыкъдан къутулуу –

Танг аласына дери бериле.

Тетяна Дзюба

* * *

День відступив вокзальним гармидером –

І тіні стали довгими, як колії,

Що ведуть у тупик ночі.

Їх перетинають жінки,

Здрібнілі анни кареніни,

Котрим вибавлення від проблем

Гарантоване лише до ранку.

* * *

Шошлукъ да болур ышаныу тюрсюнлю,

Тынчлыкъ да болур насып тюрсюнлю,

Алма да тюшер, экиге бёлюне...

Аланы насыплы сюйгенле ашарла,

Кесини эрттегили авитаминозун къаргъай,

Бутакъла артында кёрюнмей сытыла, Хауа.

* * *

І буде тиша кольору надії,

І буде спокій кольору щастя,

І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,

Його половинки з’їдять щасливі закохані,

І не помітять за гіллям заплаканої Єви,

Яка прокляла свій давній авітаміноз.

* * *

Замандан агъады туз,

Тюз бек эски сагъатладан юзмезча,

Кюйдюре, ачыта, бишире.

Артда уа узая-эрий,

Тенгизге айлана.

Алада игиди учаргъа –

Эсгериу толкъунладача,

Жарсыугъа – заман аз,

Адам жашагъаны ючюн жерде,

Тенгиз болгъан жерде-туз…

* * *

Час просочується сіллю,

Як пісок із найдавнішого годинника,

Пече, випікає, ятрить.

А потім даленіє, розчиняється, –

І стає морем,

У якому добре гойдатися

На хвилях спогадів.

Шкода тільки – недовго,

Бо люди мешкають на суходолі,

Де море – сіль...

* * *

Къачан да патчах къызы диммогъа жетежек, –

Дейди

Нарт сёз.

* * *

Королівни завше діставались дурням, –

переконує народна

мудрість.

* * *

Телефонла бла сёлешеме,

Кёлден билген номерлериме,

Жалан да чолпуну киши да алмагъан ууахтыда,

Эшитирге боллукъда,

Эрттеден эшитирге кюсеген затынгы.

* * *

Дзвоню по телефонах,

Номери яких знаю напам’ять,

У час, коли ніхто не підніме трубки.

Тоді тільки можна у них почути те,

Що хочеш почути так давно.

Карачаєво-балкарською мовою переклав Муталіп Беппаєв

Про перекладача:

Муталіп Азнорович Беппаєв народився 1949 року в Джамбулі (тепер – Тараз) Джамбульської області Республіки Казахстан. У 1957 р. його родина повернулася з депортації на Кавказ. Закінчив Літературний інститут імені М. Горького. Працював завідувачем літчастиною у Балкарському державному драмтеатрі, редактором у журналах, завідувачем відділу художніх передач на республіканському телебаченні, заступником головного редактора газети «Заман» («Час»). Нині – голова Спілки письменників Кабардино-Балкарської Республіки. Народний поет Кабардино-Балкарської Республіки. Автор понад 10 книг віршів балкарською, російською й татарською мовами. Заслужений працівник культури КБР. Лауреат Міжнародної премії імені Махмуда Кашгарського. Живе і працює в Нальчику. Батько двох доньок і сина.

Пропонуємо Вашій увазі вірші Муталіпа Беппаєва в перекладі Сергія Дзюби українською мовою.

Муталіп Беппаєв

Колесо

Ми в силуетах «чарівних» коліс

Побачимо ураз змертвілий ліс…

Та лис (вогнем обпалена краса)

Ще молиться, благає небеса!..

Ціна рядка

Як меч лиха,

Як смерть душі, –

Ціна рядка

У тім вірші.

Метушня

Вірша вітер прочитав

І умить затих між трав.

Ніби осягнув ураз

Марність метушливих фраз.

Ельбрус

До друзів – у Стамбул, Париж… – щасливий!

Вдивляюся у кожного – і диво

Приємно на обличчях зустрічати –

Ельбруса рідну, дорогу «печатку».

Тарасові Шевченку

Безсмертям окриляють нас

Глибокі вірші про Кавказ.

Не згасне у серцях зоря,

Тарасе-Батьку, «Кобзаря»!

Поети

Поспішають поети –

Все хутчіш та хутчіш…

У вогні силуетом

Тліє начебто вірш

(Мерзнуть літери-віти),

А повинен же гріти!

Фуга безсмертя

Мільйони років

Мене несли інші,

Мільйони років

Я ріс,

Вбирав у себе інших.

Мільйони років

Мене несли мільйони

Найрізноманітніших істот.

Крізь товщі

Мільйонів років

Я ріс, вбирав у себе інших,

Змінювався змістом,

формою.

Проростали

мільйони життів

Одне крізь одного в мене…

Мільйони років

Мене несли інші…

З мільйонів річок

Серед галактик і світил

Виріс я

в безкінечність…

У мені тепер,

Наче зірки в небі,

Вмістилися всі,

Хто досі жив у світі;

Так я

Вміщався

В усіх,

Хто жив до мене…

Українською переклав Сергій Дзюба


Комментирование закрыто

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/