Четверг, 24 сентября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Нова книга віршів Сергія Дзюби з Чернігова вийшла в Німеччині

Нова книга віршів Сергія Дзюби з Чернігова вийшла в Німеччині


У Німеччині, в престижній серії «Золоте руно», побачила світ нова книга віршів «Гріх любити неталановито!» відомого українського поета Сергія Дзюби.

Міжнародне співробітництво. «Гріх любити неталановито!»
Німецькою мовою поезії українця переклав і видав знаний німецький поет, драматург, громадський діяч Генріх Дік. Книга вже з’явилася на Амазоні (Amazon.com – найбільша у світі за обігом компанія, що продає товари і послуги через Інтернет, зокрема книги) та на порталі німецького видавництва. Наразі це – 90 книжка Сергія Дзюби, присвячена, як і всі попередні, його дружині Тетяні.

Першим на цю книгу відгукнувся відомий німецький письменник, член Німецького ПЕН-клубу Фолькер Маасен (Volker Maaßen).

Генріх-Дік

Вже тільки за таку оригінальну назву своєї книги вибраних віршів український поет Сергій Дзюба заслуговує почесного місця на поетичному Олімпі. Хоч, як справедливо заявляє автор, гріх узагалі жити без кохання:

На віях – осінь, в косах – перший сніг,

А очі прагнуть молодого літа…

Хотіти – гріх, і не любити – гріх,

І гріх любити неталановито!

У цій парадоксальній фразі, яка стала крилатою, дякуючи віршу Сергія Дзюби, є чарівна невизначеність. Яскравий, проникливий, глибокий поетичний образ вмить запам’ятовується і не залишає нікого байдужим. Бо тут є над чим міркувати… Чи потрібно соромитися справжнього, великого кохання?!

А ось – ще один несподіваний вірш:

Вертатись в рай прийшла надія вам –

Прадавній гріх спокутували вже ви?

Шкода, до цього не дожив Адам,

Який умів лиш дорікати Єві.

Здавалося б, така неймовірна та щаслива, – заповітна мрія багатьох поколінь землян! Тільки ми, люди, виявилися наразі до неї не готовими.

Хтось Божий знак і так, і сяк крутив,

І в’яли лиця від небес розквітлих…

Ви чули, люди? Змовкли щось кроти:

Не заблукати б у яскравім світлі!

Сергій Дзюба

 

Потрібно наважитися, доки Всевишній узагалі не передумав. Проте час летить, а людство втрачає такий довгоочікуваний, безцінний шанс:

Той рай міг подорожчати, мов газ,

Чи спокусити на нові провини…

Не сміли глянуть на жінок мужчини,

І червоніли янголи – за вас.

Ось такий вражаючий фінал. Янголам за нас – соромно. А людям?.. Так, поет уміє кохати. І це прекрасне, чарівне, щире почуття – настільки безмежне! Це – таке пристрасне й водночас ніжне кохання до її величності Жінки; дуже зворушлива, турботлива любов до батьків і близьких; радісна, трепетна, поетична любов до всієї нашої природи – до саду, гаю, діброви, буквально до кожної травинки!

Ти відпускаєш

мене до неба,

і я відчуваю

неймовірну полегкість:

у кожну квітку,

над якою пролітаю,

закохуюся, і кожна

травинка мені небом

пахне!

Такі чарівно вишукані-витончені рядки можна назвати еротичними, дивовижними, ліричними фантазіями. І одразу ж, в інших строфах вірша, – метафорична сила любові:

Я – Твоя половинка,

яка п’яніє від свободи,

бо знає, що обов’язково

повернеться до маленької

пустотливої дівчинки –

ген там, унизу,

щоб лагідно

пригорнутися

до Твоїх ніг.

Я знаю –

Ти пишаєшся

мною, як

справжнім чоловіком!

Адже не кожна,

навіть дуже вродлива,

жінка

має власного

паперового змія.

У сонячної, життєствердної поезії Сергія – своя магічна аура... А блискучий гумор та дотепну іронію автора можна порівняти з незабутніми комедіями видатного давньогрецького драматурга Аристофана.

Оскільки людина стала занадто самостійною і сильною для богів, її розділено на дві половини, які впродовж земного життя увесь час прагнуть знайти одна одну. Ось як про це проникливо пише сучасний український поет Сергій Дзюба:

* * *

Ти давно не поїхала в місто своїх буковин

І для мене народжуєш зорі, веселки та квіти, –

Відчуваю Тебе, ніби магму підземних глибин,

Як полеглий вояк, на холодному полі зігрітий.

Це – неначе спіймати навпомацки скарб-горизонт:

Хай зав’язані очі – довірливо бігти за небом!

Може, істина в жінці? Ми просто не знаємо код:

Доросли до вина, а потрібно було – і до Тебе.

Забери мене в мандри на справжнім своїм кораблі –

Ми весну іще знайдемо, ніби жадану дитину…

Ти давно у дорозі – на іншому боці землі,

І болить від любові фантомна моя половина!

Українець Сергій Дзюба, як і легендарний Аристофан, майстерно говорить про таємниці, красу та вразливість таких начебто «досконалих» сузір’їв. Тож галактики і небеса – персонажі багатьох його віршів.

Пречиста осінь, твій опальний друг

Цю старість приміряє лицемірно…

Одна метагалактика – покірна:

Космічний біль і безкінечний круг.

Чи от в іншій прекрасній поезії із зіркового циклу «Туди, де сльози Фаетона…»:

Наші планети

думають про різні орбіти…

Це – з ліричного діалогу «мудрого», дорослого автора з собою – чистою, невинною дитиною.

І тоді, пронизаний космосом,

на крихітній рубіновій планеті

побачив своє дитинство –

Чорнявого хлопчика,

який міцно притискав до грудей

мої мрії.

Хлопчик розпізнає якусь нещирість і відповідає, не лукавлячи, собі – постарілому:

У тебе – пожмакана посмішка

і нестерпно дорослі

очі…

Я не хочу бути з тобою!

Поет відчуває себе частиною всесвіту. Йому не вистачає гармонії в недосконалому світі людей. Однак його рятує цілюще диво любові. І навіть наближення старості втрачає загрозу, якщо ти – по-справжньому молодий душею і талановито кохаєш! Фізична смерть для поета – вже не страшна:

Колись я напишу

останнього вірша

і не доживу

до старості:

впаду собі на дорогу

осіннім листям

і мені буде легко.

Не хвилюйся.

Я все одно прийду

на побачення з Тобою,

зваблений

тоненькою свічкою

у храмі…

Як бачите, Сергій Дзюба – не тільки чудовий, сильний поет, але й оригінальний філософ. Адже у нього – власне, дивовижно парадоксальне та метафоричне мислення, не менш цікаве, ніж славетні афоризми Евкліда:

Одного разу двічі

я ввійшов у одну й ту ж річку,

щоб назавжди розчинитися в її тілі…

А закінчити свою рецензію на нову книжку Сергія Дзюби я хочу віршем, який для мене символізує високий поетичний талант автора з України:

* * *

В одній країні заборонили сніг,

Та він все одно мережив

Вікна, віти і вії.

Тільки ми говорили,

Що снігу немає.

А він приходив і малював нас,

Яких не було, –

Цей дивний, юродивий сніг.

Фолькер Маасен (Volker Maaßen),

поет, прозаїк, член ПЕН-клубу Німеччини

Фолькер Маасен народився 1943 року в Бреслау. Вивчав психологію та медицину в Кілі й Гейдельберзі. Працював понад сорок років лікарем у Ганновері, Берліні, Мюнхені та Гамбурзі. Дружить із багатьма відомими письменниками. Серед його вчителів у літературі – Роберт Герхард.

Ф. Маасен – автор п’яти резонансних книжок веселих оповідань та п’яти збірок гумористично-сатиричних і філософських віршів. Його твори надруковані в багатьох антологіях Німеччини.

Член ПЕН-клубу Німеччини. Провідний редактор і член журі «Групи – 48», яка проводить конкурси поезії та прози для авторів, котрі пишуть німецькою мовою.


Комментирование закрыто

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/