Викладач чеченської мови Тамара Сангарієва, завдяки якій в світі з`явився Гімн України чеченською мовою, днями переклала вірші українських письменників із Чернігова Сергія та Тетяни Дзюби.
Сергій Дзюба Переклад: Тамара Сангарієва
* * * * * *
На сріблястій долоні вічності Дато кераюкъан азалехь
маленька дівчинка розчісує коси жима йоI шарйо месаш
місячним гребінцем беттасин ехкаца
і в примхливому люстерку хуне куьзгана чохь
не бачить свого обличчя: ца го шен юьхь-сибат:
Там її погляд Цигахь цуьнан хьажар
і зморшки харшанаш
незнайомої ца бевзу
Жінки. Зударий.
* * * * * *
На острові, ГIайре тIехь
далекому, мов сльози Єви, генарчу, Хьаван бIаьрхиш санна
стиснутому обіймами мара къевлина
сліпучо-білих скель бIаьрзе – кIайн тархаш
так, що можна спіймати горизонт, ане лаца мегар долуш,
якщо він не втікає у море, нагахь санна и хIордане йоьдуш яцахь,
знайшла прихисток карийна тIеэцар
музика – мукъам –
щоб народити кхолла
Чоловіка Стаг а,
і Жінку. Зуда а.
* * * * * *
Живіть довго, Дахалаш дукха,
пишіть мало язделаш кIеззиг
і не звинувачуйте Небо Стигал бехке ма елаш
у гріхах. къиношна.
* * * * * *
Заплакана красуня: Йилхина хаза йоI:
вії бIаьрганегIарш
намистинками сліз бIаьрхийн тютеш
прихилили веселку. саттийна стелаIад.
* * * * * *
Люди, будь ласка, Адамаш, доьху аса,
тихіше, – меллиша, –
не чути моря. ца хеза хIорд.
* * * * * *
В кутку гітара, Сонехь гитар бу,
старенька-старенька, тиша-тиша,
як дитина, бер санна,
стоїть важко. хала лаьтташ.
Тетяна Дзюба Переклад: Тамара Сангарієва
* * * * * *
День відступив вокзальним гармидером – Де юхадели гулцIенна гIовгIана –
І тіні стали довгими, як колії, IиндагIаш дахдели некъаш санна,
Що ведуть у тупик ночі. Буьйсенга дуьгуш долу.
Їх перетинають жінки, Уьш зударша хеда до,
Здрібнілі анни кареніни, Жимабелла Анна Каренинаш,
Котрим вибавлення від проблем ПаргIат бовлар баланех
Гарантоване лише до ранку. Iуьйренга бовлалца бен доцуш.
* * * * * *
І буде тиша кольору надії, Тийналла хир ю сатийсаман басахь,
І буде спокій кольору щастя, ПаргIато хир ю ирсанан басах,
І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Бужур бу Iаж охьа, ши ах хилла,
Його половинки з’їдять щасливі закохані, Эханаш юур ю ирсе безабеллчара,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Хаалур яц генаш тIехь йилхина Хьава
Яка прокляла свій давній авітаміноз. НеIалт аьлла йолу шен авитаминозан
* * * * * *
Час просочується сіллю, Хан туьхех чекхйолу,
Як пісок із найдавнішого годинника, Ширачу сахьтан гIум санна,
Пече, випікає, ятрить. Йотту, кхорзу, йегайо.
А потім даленіє, розчиняється, – ТIаккха дIайоьду, дIайолу, –
І стає морем, Хуьлу хIорд,
У якому добре гойдатися Хехкалуш шена чохь
На хвилях спогадів. Дагалецамийн тулгIенашкахь.
Шкода тільки – недовго, Халахета – дукха ца лаьтта,
Бо люди мешкають на суходолі, ХIунда аьлча адамаш лаьттахь деха,
Де море – сіль... Мичахь бу хIорд – туьха…
* * * * * *
Королівни завше діставались дурням, – Зуда-паччахь гуттара кхочу сон ташна,
переконує народна – дуьйцу халкъанан
мудрість. кхело.
* * * * * *
Дзвоню по телефонах, Телпонийн зIе туху,
Номери яких знаю напам’ять, Лоьмарш дагахь хуучеран,
У час, коли ніхто не підніме трубки. Цхьаммо а телпо схьа ца оьцучу хенахь.
Тоді тільки можна у них почути те, ТIаккхий бен царна чохь хезар дац,
Що хочеш почути так давно. Дукха хенахь дуьйна хаза лиинарг.
