Ця потішна історія трапилася у віддаленому 1989-му році в сонячній Абхазії. Після Чорнобиля хлопців з брудної області відвозили на оздоровлення до моря. Мене направили керуючою такої групи діток в Гагри. Ще дали в підкріплення двох педагогів. Один — вчитель праці, а інший — фізкультури.
Я була цьому рада, бо дітей було 30 осіб. Та й в Абхазії в той час були непрості відносини з Грузією. У містечку відзначалися труднощі з поставками провіанту. Але нас Абхазія прийняла привітно і гостинно. Намагалася нас добре годувати. Діткам цілком вистачило, та й я не відчувала голоду. Але чоловікам було мало. Кожен день вони ввечері відправлялися в місто і поверталися з вгодованими пакетами продуктів. Після вечері вони організовували вечірки з чаюванням і поглинанням відсутніх калорій на ніч. Гроші у сильної статі закінчилися миттєво. Вони ходили голодні, злі і грубі. Я їм у борг грошей не дала, так як готівкові у мене були строго розраховані, зайвих не було...
Мені, як шефу групи, треба було мати грошенята на всякий випадок, готівкою розкидатися не доводилося. Всі послання, переклади та телеграми приходили на моє ім'я. Якось уранці влітає до мене в номер трудовик з перекладом в руці:
─ Ми врятовані від голодної смерті, директор школи відправив поштою нашу зарплату, але на твоє ім'я. Її необхідно миттєво взяти.
Я зібралася і посунула в містечко за готівкою. Світило сонце, на морі був штиль, все пахло і цвіло навколо. Роботи з дітьми вистачало на всі 24 години, і тому пройтися в місті абсолютно самотньою було просто щастям для мене. На набережній було валом люду. Фотографи пропонували сфоткатися на тлі морського виду. Мені захотілося увічнити власну поїздку до Абхазії і сфотографуватися. Облюбувала фотографа з мавпою. Прикольна така, симпатична... Тільки я підійшла до фотографа, як мавпа зіскочила мені на плече і почала смикати тонкими пальчиками волосся на моїй голові. Фотохудожник посадив чинно мавпочку і почав робити знімки в різних ракурсах.
Але ось мавпа з плеча перестрибнула на мою зігнуту руку і в одну мить лапою влізла мені в кишеню і стягнула паспорт спільно з перекладом. Вона так вдало смикнула ремінь, що їй вдалося вирватися і втекти з моїм паспортом по пальмах і кущика. Я стояла в розгубленості і жаху. В чужому місті без паспорта ... Я відійшла в сторону до моря, сіла на лавочку, скинула панаму. Сиджу, чекаю фотографа, який побіг за мавпочкою і гірко ридаю. Я не пам'ятаю, скільки часу я так прокувала, люди проходили повз мене, як у німому кіноматографі. Прокинулась я від цього стану, почувши, як в мою шляпу хтось кинув монету. Я різким рухом обернулася і побачила, як на перилах лавки сидить нахабна мавпа з моїм улюбленим паспортом в лапах, а в моїй панамі накопичилася досить велика сума грошей для мавпи. Я швидко вихопила з її лап свій паспорт, схватила мавпу за поводок і притиснула документ до серця, яке мовби намагалося вилетіти з грудей.
Через деякий час прибіг фотограф. Він тривалий час вибачався за власну вихованку і пообіцяв, що зробить фото для мене безкоштовно. Навіть хотів зробити ще кілька кадрів, але я віддала йому гроші, які підібрала мавпа і віддалилася отримувати готівку на їжу для своїх ненаситних чоловіків.
Тетяна БОГАЧЬОВА
