Як кіт Путін з’їв булочку

Малюнок з натури

У гастрономі стояла черга до касира. Ось підійшла літня тітка Настя до знайомої продавчині. А вона й запитала:

— А ви, тьотю, сьогодні ж брали вже булочку, і знову. Чи вже ту з’їли, що вранці брали?

— Та Путін з’їв. Я поклала її на стіл, а дід двері в хату не защепнув, от він і з’їв, — сердито розповідала тітка Настя.

— Та який Путін, і де він тут узявся? — сміючись спитала продавчиня.

— Кіт мій увесь верх булочки згриз. А він рудий. Я його звала Рижиком, а тепер він, капосний, буде Путіним до кінця своїх днів, — завершила розповідь обурена тітка Настя під регіт чоловіків, що стояли в черзі.

Цвітуть нарциси

Ще сніг гаразд із землі не зник, а вже, неначе їжачки, із сирої чорної землиці повитикались гострі зелені списи листя моїх улюблених нарцисів. Їм так хочеться випередити всіх і порадувати своїм квітом світ. Ще будуть заморозки, завірюхи, але вони того не хочуть слухать і боятись. Вони вперто тягнуться до сонця. І ось уже їхні листочки-леза стоять густою купкою стійко. Ні рвучкий холодний вітер, ні кусючий нічний морозець не страшать їх. Із часом у тій зеленій купочці листя з’являються, ніби носики, гостренькі пуп’янки, сповиті у напівпрозору пелюшечку. Вони більшають, більшають, повнішають. Маленьке світле і ясне віконечко в небі допомагає їм набратися сили і сонячного кольору. А я чекаю, щодня по кілька разів у квітник заглядаю: чи ще не розпустились? Довго, дуже довго і вони очікували тепла. Засвітило нарешті лагідне сонечко зранку, розірвало сіру пелену неба. І — о, диво! — у нарцисів нарешті розквітли теж маленькі сонечка. Вони піднялися гордо вгору, демонструючи свою красу, дякуючи сонечку за принесену радість буття. А я дивлюсь на їхнє жовте багаття і не можу намилуватись. Квіти стоять, як солдатики в строю, струнко, впевнено і гордо, пахнуть незвичайно, піднімають настрій, тішать око і душу довго-довго. Спасибі вам, мої любі сонечка! Хай ваші золотаві корони не гаснуть ще довго.

Валентина КУНДЕНКО, с. Красний Колядин Талалаївського району