Четверг, 3 декабря 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Вирує океанами життя, та замість хвиль у ньому править воля


Творча майстерня. «Правічна і невтомна берегиня»

Ніна Юріївна Заболотна (Костюк) народилася 14 липня 1987 року в селі Мала Дівиця Прилуцького району. Вірші пише з семи років. У школі брала участь у різноманітних літературних конкурсах, друкувалася в газеті «Прилуччина». У 2005-му стала лауреатом обласного огляду-конкурсу в номінації «Літературна та журналістська діяльність». У 2010 році з відзнакою закінчила магістратуру історико-юридичного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Автор поетичної збірки «Втаємничені слова», переможець обласного літературного конкурсу «Духовні святині Чернігівщини» (2013) та літературно-мистецької премії «Квіт папороті» імені Любові Забашти (2012). Нині працює у Прилуцькій міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти. Заміжня, виховує сина.

ЗА ЛАНОМ ЛАН...

За ланом лан... Пшениця у снопах,
Дзвенять росою вранішні діброви.

І мудрий час розсипавсь у літах,
Знімаючи невидимі покрови.
Ласкавий усміх матері... Дитя.
Слова кружляють вихором, як доля.
Вирує океанами життя,
Та замість хвиль у ньому править воля.
Минуле і майбутнє – рандеву.
Звитяга, совість і тернистий жереб.
А факели вже вмочені в смолу,
І видно перемоги світлий берег.
Ласкавий усміх матері... Дитя.
Благословля народ свій Україна;
Зливає у одне палкі серця,
Правічна і невтомна берегиня!

АННА ЯРОСЛАВНА

Вона любила пагорби Дніпра,
Сади розлогі і достиглі вишні.
Її краса живим вогнем була,
Любов у душу сіяв сам Всевишній.
Буяв у думах ніжний цвіт добра,
Через роки ввижались потім Київ,
Стежки виткі, золота Софія,
Тужливе небо і прощальний вирій.
Важка дорога… Поле за вікном…
Чужі жита і пахощі сандалу.
Життя у королеви – наче сон,
А навкруги суцільна тронна зала.
Про неї пам'ять досі ще жива,
І на вустах – знов Анна Ярославна.
В історії завжди свої жнива,
Її сувої знають справжню правду.
Породичались славні два роди:
Стара Європа й ненька-Україна.

Минуле роздає свої плоди,
Щоб ми могли пишатись ними нині!

КНЯГИНЯ ОЛЬГА

У надвечір’ї розіславсь туман,
Весняне сонце вже лягало спати.
Загнав коня якийсь заїжджий пан,
Дітей малих вколисувала мати.
Багряним блиском сяяла ріка;
Від переправи відштовхнувся човен
І на весло натиснула рука –
Тонка, дівоча, але сили повна.
Гаряча іскра бавилась в очах,
Вуста червоні і тужлива пісня,
У грудях князя оселився страх –
А що як, не побачить її більше?
Ось Ігор й Ольга стали на рушник,
Запеленали служки Святослава.
Розрізав час беззвучний долі крик –
Любові нерозтраченої рана.
Тягар і помста, клятва і жага…
Вперед-вперед, крізь сльози і тривоги.
Від влади взяти все вона змогла
І серцем щиро полюбила Бога.

МАЛУША

На дощ літали низько ластівки,
А поле маки жаром обпікали.
Вітри носили трепетно плітки,
Дівчат коханням щирим пригощали.
Малуша поверталась через яр:
Наспівувала ніжно щось про долю,
Аж поки вершник миттю обігнав
І серце враз наповнилось журбою.
Чомусь коня спинивши, Святослав,
До дівчини душею повернувся.
«Для чого, нащо?» – сам іще не знав...
Не відступив, любов'ю огорнувся.
У магії зелених тих очей
Знайшов нарешті спокій і розраду,
Гарячий шал безсонних всіх ночей:
І ніжні поцілунки, і пораду.
Під небом синім косу розплітав,
Чекав, немовби вперше то – на сина,
До себе міцно-міцно пригортав
Свою некороновану княгиню.
Не стало спокою на княжому дворі,
Бач, ключниця під ранок народила –
На землю ж прилетіли дві зорі,
Як знак, що то є обрана дитина.
... І знов літали низько ластівки,
І маки жаром серце обпікали:
Через негоди, далі і роки
Став Володимир на чолі держави.

Ніна ЗАБОЛОТНА


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/