Суббота, 31 октября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Волонтери: об’єднані патріотизмом і вірою в Україну

Волонтери: об’єднані патріотизмом і вірою в Україну


Справді непересічна подія відбулася нещодавно у Чернігові – в Єдиному волонтерському центрі презентували Книгу.

Пишу з Великої літери, бо це – не просто проникливі, чесні, небайдужі та цікаві вірші, а висока, патріотична поезія. Причому збірку громадянських віршів «Волонтерська муза» створили чернігівські волонтери, і присвячена вона буремним подіям, які відбуваються в Україні з листопада 2013-го: це і Революція Гідності, й захист Батьківщини від віроломних окупантів на сході країни. Написані мужніми подвижниками, учасниками подій, ці вірші передають живі почуття і дух боротьби за нашу Незалежність.

Збірка видана за сприяння обласного Департаменту культури і туризму, національностей та релігій. І це – добре, що влада підтримала такий дуже важливий проект, де представлено творчість наших українських волонтерів – людей різного віку та професій, об’єднаних патріотизмом і вірою в Україну. Адже волонтери також потребують допомоги суспільства!

Отже, свято відбулося. До Книги увійшли твори п’яти літераторів, котрі активно займаються волонтерською діяльністю, захищають Вітчизну і Ділом, і Словом. Це – поети Віталій Бажан, Маргарита Богданова, Ірина Губарева-Єременко, Тетяна Лепявко і Тетяна Шилова.

книга-Чернігів-волонтери_2Віталій Бажан – підполковник запасу, добре знає, що таке – бути вояком! Одне слово, Професіонал. І протягом усього життя Віталій Олександрович цікавиться поезією, прозою та музикою. Як і Маргарита Богданова, батько якої у 1943-му загинув на фронті. Маргарита Леонідівна пише серцем, просто не може інакше. Її вірші – зворушливі та чисті, немов цілюща вода з життєдайного джерела.

Свого часу я надрукував на шпальтах Чернігівської обласної газети «Деснянська правда» нарис «Усім смертям на зло» – про мужню й талановиту жінку, яка зуміла здолати важку недугу й створити чудові пісні. Ірина Губарева-Єременко – неодноразовий переможець міжнародних і всеукраїнських фестивалів авторської пісні. Вона здобула гран-прі на фестивалі в Славутичі, тріумфально перемогла у Чехії…

Безперечно, неординарні, яскраві особистості і Тетяна Лепявко й Тетяна Шилова. Вони – волонтери, і цим усе сказано. Ось таке шляхетне та містке слово! Після хвилюючої імпрези ми поспілкувалися з учасниками небуденної події.

Книга-волонтери_Геннадій ОбушнийГеннадій Обушний, координатор Єдиного волонтерського центру:

– Непроста доля випала нашій неньці-Україні. Всевишній дав нам багату та родючу землю й надра, працьовитий і волелюбний характер. Однак сатана оточив нас заздрісними й войовничими сусідами, сіючи, до того ж, і розбрат поміж самими українцями. Отож тисячі років нас убивали, рвали на шматки, насаджували чужі культури та звичаї… Але прагнення волі вже закріплене у нас генетично, і доказ тому – Майдан та остання, сподіваюсь, у нашій історії війна.

– Війна з Московією…

– У цих подіях проявлено справжній національний характер українця – віковічне прагнення свободи, хоробрість та самопожертва. В тилу мільйони волонтерів показали дива самоорганізації та самовідданості, врятувавши фронт і державу в найтяжчий час та виплекавши армію, здатну протистояти смертельному й безжальному ворогу – Московії.

– Геннадію Михайловичу, коли був створений Єдиний волонтерський центр у Чернігові?

– У серпні 2014-го на базі вже існуючих на той час волонтерських груп, що працювали з листопада 2013 року. Тобто, по суті, все почалося з Майдану та Революції Гідності, а вже далі, коли сталася московська окупація Криму й Донбасу, волонтерський рух в Україні та на нашій Чернігівщині почав дуже активно розвиватися й самоорганізовуватися. Ми робили і робимо звичайну волонтерську роботу – виготовляємо сітки та «кікімори», збираємо продукти й амуніцію. Знаходимося ось у цьому приміщенні – на вулиці Полуботка, 70. Нам – уже майже три роки… Ми допомагаємо всім чернігівським воякам і добровольцям Східного фронту, біженцям з окупованих територій. Для нас також дуже важливо відчувати це потужне духовне єднання співвітчизників, бути разом, постійно спілкуватися зі своїми однодумцями, патріотами, котрі усвідомлюють, наскільки це важливо й потрібно зараз, у роки лихоліть. Це – наш внесок у перемогу в запеклій битві з агресором!

– Скільки вас тут?

– В Єдиному волонтерському центрі? Зараз – близько 40 осіб. Це – жінки та чоловіки (є й цілі родини!), – кожен зі своїми характером, поглядами та звичками. Об’єднують усіх патріотизм і прагнення до перемоги. У кожного – власні здібності, й одна з них – поетичний дар. Так і виникла ідея – створити книгу творів наших активних волонтерів. Наскільки мені відомо, це поки що єдина така колективна збірка поезій в Україні, до якої увійшли вірші саме членів волонтерської організації. Тож щиро дякуємо всім, хто нам у цьому допоміг. Адже Слово – це теж зброя, причому дуже потужна!

Ірина Губерева-Єременко, переможець фестивалів авторської пісні:

– Іро, твій син був на фронті…

– Так. Тільки-но почалася ця війна, Олексій сам пішов до військкомату, адже Україні загрожує жахлива небезпека. Жорстокий ворог люто плюндрує нашу землю. Тому син сам вирішив, що захищатиме Україну від окупантів. Я дуже хвилювалася, як і всі матері… Посивіла… Олексій вирушив на фронт одним із перших, самовіддано воював у 13-му батальйоні на Луганщині. На війні отримав контузію. Півроку лікувався в шпиталі у Києві. Розповідав, що разом із ним в одному окопі перебував племінник священика; то святий отець із Чернігівщини передав нашим бійцям освячені ладанки та хрестики. Отож хлопці берегли їх увесь час, як обереги. Найважчим був перший пекельний обстріл із ворожих «Градів», які несамовито лютували, аж земля горіла! То

Олексій відверто говорив, що проказав тоді всі молитви, які знав… Коли син повернувся з війни додому, йому було нелегко. Постійно згадував загиблих побратимів. Бачив їх уві сні. Ночами спав дуже неспокійно – страждав, чув голоси друзів, кидався в атаку… Але тепер його життя вже налагоджується. Він повернувся на свою роботу, до пивкомбінату. Сумлінно працює, знає, що ми з татом завжди його підтримаємо. Адже ми – однодумці: коли Олексій пішов на війну, ми з чоловіком Володею стали волонтерами. Це – важливо, що ми – всі разом! У нас – патріотична родина. Молодший син Дмитро, який грає на гітарі, теж виступає з благодійними концертами. Ми вже вирішили, що будемо займатися волонтерською діяльністю доти, доки це буде потрібно.

– До Перемоги?

– І не тільки. Адже Україні дуже потрібна по-справжньому сильна армія! Ворог повинен усвідомлювати нашу силу та могутність, боятися нас, нашого патріотизму та незламної віри в перемогу. Якщо ми будемо сильні, впевнені в собі, ніхто й ніколи не здолає Україну! Звісно, сусідів не вибирають, і нам трапилася, на жаль, Московщина, яка увесь час воює, прагне загарбати чужі землі... Та ми здатні здолати цього підступного ворога, якщо по-справжньому об’єднаємося, відчуємо себе єдиною державою, народом, нацією!

– На презентації ти проникливо виконала пісню «Остання мить». Одразу відчувається, що це – глибоко пережите, створене зболеним, чуйним серцем.

– Цю таку непросту для мене, хвилюючу пісню я написала нещодавно і виконувала її вперше. Вона присвячена нашим бійцям – хлопцям, котрі стали на захист Батьківщини і, по суті, врятували її від хижої московської орди. Ця пісня – для живих і тих, хто назавжди залишився на тій війні, виконавши свій священний обов’язок. Хай рідна земля стане пухом усім нашим героям! А ми всі повинні постійно пам’ятати про кожного з них і звитяжно розбудовувати свою незалежну Україну, щоб загибель тисяч наших юнаків не була марною. Це – найліпше, що ми можемо зробити для них.

книга-волонтери-Чернігів_ОбкладинкаЛюдмила Потайчук, волонтерка:

– Людмило Леонідівно, як ви стали учасницею волонтерського руху? Хтось із ваших близьких був на війні?

– На фронт пішов мій син – Володимир… То як же я могла залишитися осторонь?! Він воював у 24-й бригаді – на Луганщині, і був командиром гармати… До речі, його прадід, мій дідусь, у 1943-му героїчно визволяв від фашистів Ворошиловград – тепер це Луганськ. За цей подвиг він отримав орден «Червоного Прапора». І також був артилеристом!.. І ось така ж доля випала його правнуку. Неймовірно, правда!.. Але дійсно, так сталося через десятки років. Син пішов на війну – боронити рідну Україну від безжального агресора. І я стала волонтеркою. Й це – не лише безпосередня волонтерська робота, про яку і сьогодні немало говорили. Ми ж не лише сітки й кікімори плетемо, а ще дуже багато виступаємо, де тільки можемо, проводимо заходи для переселенців. Буваємо в школах, вузах, лікарнях, бібліотеках, військових частинах… Наші стенди вже вся Чернігівщина бачила!

– А де і ким ви працюєте?

– Землевпорядником, у сільраді, в Чернігівському районі. Власне, це не має якогось особливого значення. Тут – люди різних професій. Волонтерство – це потреба душі! Ми вже не можемо без цього обійтися, адже відчуваємо свою потрібність. Дуже жаль загиблих і їхніх близьких, які все це пережили. Шкода юнаків, які повернулися з війни скаліченими. Коли все це бачиш, то просто не можеш стояти осторонь і вдавати, начебто нічого не відбувається. Серце кров’ю обливається! Однак ми повинні бути мужніми і вистояти в цій битві, неодмінно здобути перемогу. Вірю, так і станеться. Тож запрошую всіх небайдужих людей приєднатися до нас. Так, нас зараз – 40, але ще близько 60 людей нам допомагають. По суті, це – теж волонтери! І ця кількість зростає. Незабаром їх буде 100 й більше… І це – наразі також важливо. Бо чим більше буде в Україні самовідданих волонтерів, справжніх патріотів, тим швидше цей ворог усвідомить, що всі його потуги – марні, і це стане його поразкою.

– Щиро дякую вам за розмову.

– І вам – велике спасибі за підтримку! Ви постійно пишете правду про цю війну, про родини загиблих, розповідаєте про захисників України, публікуєте інтерв’ю з нашими бійцями. І про волонтерів не забуваєте… Тому, вважаю, що ви теж – справжні волонтери!

Спілкувався Сергій Дзюба


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/