Среда, 21 октября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно
Він виріс під солом’яною стріхою, тому знає життя

Він виріс під солом’яною стріхою, тому знає життя


Мільйонер, який виріс у мазаній хаті з солом’яною стріхою та глиняною підлогою. Військовий, котрий став одним із найуспішніших аграріїв. Людина, яка не боїться мріяти і читає фантастику. Агровиробник, який вимушений думати про політику. Все це – про співзасновника низки аграрних господарств, одне з яких розташоване в Плисках, що на Чернігівщині, Валерія Новицького.

Валерій Новицький – людина екстраординарна. Мало хто із солідних аграріїв так часто з’являється на територіях, де працює, а він зумисне купив у Плисках хату, щоб бути ближче і знати проблеми своїх орендодавців. Співзасновник аграрного підприємства ТОВ «Плиски Агро» зустрів нас на вході до власного подвір’я. Перед парканом – декоративні дерева родини акацієвих, в дворі – доглянуті трояндові клумби, рівненько пострижений газон, басейн, фруктові дерева. Все – стильно та охайно. Виявилося, що квіти висаджує його дружина, а підстригає та доглядає за подвір’ям сам аграрій. Валерій Миколайович гостинно запрошує нас до бесідки, де на столі вже чекають чай та цукерки. Починаємо невимушену розмову з банального запитання – як він прийшов у агробізнес.

– Валерію Миколайовичу, сьогодні Вас можна назвати одним із найуспішніших аграріїв не тільки Чернігівщини, але й України. Але, наскільки відомо, Ви не закінчували аграрних вузів, а життя було пов’язане з військовою службою? Як трапилося, що Ви стали аграрієм?

– У житті на все свій час. Після тринадцяти років військової служби я звільнився. Разом із своїми нинішніми партнерами ми взяли кредит і купили німецькі комбайни «Deutz-Fahr» – на той час кращі комбайни з усіх можливих. Почали надавати послуги колгоспам, яким на той час матеріальну базу планово не постачали, як це було раніше, а стара техніка вже не відповідала вимогам. Кредит був у валюті під 90% річних – для багатьох непідйомний тягар, але ми його здолали. Почали з 200 гектарів землі у спільному обробітку, щороку удвічі збільшуючи площі, реінвестуючи отриманий прибуток. Зараз маємо 14 тисяч гектарів у трьох областях України. Всьому довелося вчитись самостійно, бо, як кажуть в народі, ми перекували мечі на рала. Багато чого додумували самі, багато вчились в інших. Це, очевидно, допомогло мати ширший кругозір, ніж у професійних агрономів.

– З яких культур починали і на чому, як кажуть, набили руку?

– Першою культурою був кондитерський соняшник. Починали з того, що не вносили жодних засобів захисту рослин. Тільки ручна просапка. Щодня збирали по 250-300 чоловік, які сапали все вручну. Купили невелику електричну сушарку і самостійно досушували зерно. Наступні кілька років докупили обрушувальне обладнання, обрушували соняшник на ядро і вже за кілька років продавали соняшник в 17 областей України. Після реформування підприємств АПК ми взяли землю, яка була у спільному обробітку з колгоспами, в оренду і розширили асортимент посівів. Станом на сьогодні із основних культур ми вирощуємо озимі пшеницю, рапс та ячмінь, з ярих – соняшник, кукурудза, з нішевих культур – просо, сорго, гречка та нут – залежно від регіону.

– Аграрний бізнес в Україні – це завжди ризики. Як їх знизити?

– Ми 24 роки в агарному бізнесі, і кожен рік – щось нове. Не існує жодного шаблону чи єдиної формули, яку б ти знайшов і яка б безвідмовно діяла. Щороку доводиться реагувати на зміни. Мабуть, тільки це допомагає виживати і бути плановим господарством. Ми не ставимо собі за мету отримувати рекордні врожаї, наше завдання – отримувати стабільну врожайність, щоб планувати власну господарську діяльність, рухатися вперед і реагувати на зміни.

– Ви моніторите фондові біржі. Яка специфіка цього року, що порадите іншим аграріям?

– Цей рік ні на що не схожий. Такого важкого року не пам’ятаю. Щось подібне було у 2010-му. Коли Чернігівська та Сумська області, разом із частиною прилеглих до Росії земель, згоріла і аграрії збирали кукурудзу по 20-25 центнерів з одного гектара, але вся Україна отримала нормальні врожаї. Цього року південні регіони України в плачевному стані, особливо Одеська та Миколаївська області, у Херсонській дещо краща ситуація, бо там збережені системи поливів, тому якось змогли вижити. Середня смуга – Вінниця, Черкаси, Полтава – також недоотримають: згідно з моїми прогнозами, врожай може бути у півтора рази нижчий. Трохи в кращому стані наша північ. Хоча природа підкидала нам неабиякі примхи: суха зима, заморозки у березні-травні, чотиримісячні опади, потім – аномальна спека. Все це не дало максимального ефекту. Тому ціни на українську продукцію зростають. Зазвичай під час збору ціни провалюються, але цього року все з точністю до навпаки. Всі розуміють, що врожай буде набагато меншим, ніж планувалося. Росте ріпак, ячмінь, пшениця, стрімко росте соняшник. Такої ціни на соняшник я не пам’ятаю, і це ще не кінець. На олійні сорти соняшнику ціни будуть завищені. Це мало допоможе Півдню, але в цілому по країні такі ціни компенсують провал валютних надходжень.

– Ви вже збираєте соняшник? Яка середня врожайність?

– Попередньо це – 25-30 центнерів з гектара.

– Ви працюєте в Кіровоградський області, а на Чернігівщину Вас привів Михайло Голиця – екс-голова «Київміськбуду». З цією особою Ви потім розійшлися і з ним була пов’язана низка скандалів. Які зараз стосунки з ним?

– У 2006-му році ми обробляли на Півдні понад 6 тисяч гектарів площ. Побудували зерносушарний комплекс, відпрацювали технологію, розглядали подальше розширення, а в цей момент через своїх знайомих на нас вийшов Михайло Голиця. Запропонував зайнятись сільським господарством у Плисках. До нас він запрошував п’ять агрофірм. Не складалося. Коли ми сюди зайшли, то тут по 5-8 років стояли неорані землі, людям платили, і то нерегулярно, 1 відсоток оренди, частина земель взагалі не перебувала в оренді, бо ніхто не хотів брати. Деякий час ми думали над пропозицією, оскільки відстань між господарствами складала понад 500 кілометрів, але вирішили спробувати. Перший рік перевели землю в чорний пар. Це було непросто, бо бур’яни сягали кабіни К-700, підняли відсоткову ставку до 3 відсотків. Ми посіяли озиму пшеницю. Пам’ятаю увесь район посіяв 4 тисячі гектарів озимої пшениці, із них 1450 гектарів – це була наша пшениця. Ми отримали такий врожай, що приїжджала голова адміністрації і навіть керівники колишніх колгоспів, на землях яких ми працювали. Потім відбулося планове розширення і, станом на сьогодні, в Плисківській ОТГ ми обробляємо 5,5 тисяч гектарів. В якийсь момент Михайло Голиця захотів вийти з аграрного бізнесу, він взагалі згортав увесь свій бізнес тут і продавав активи.

– Це було після Майдану, з початком війни, якщо не помиляюсь?

– Так. Це був 2014-й рік. Не знаю, з чим це було пов’язано, – мабуть, якісь плани. Назвав ціну. Ми не торгувались, заплатили, все юридично оформили і стали повноправними власниками. Через деякий час він проявив бажання повернутися, але ми це бажання не підтримали і з тих часів він до нас, мабуть, має якісь претензії. Чому? Очевидно, через те, що ця людина важко спрацьовується з людьми на горизонтальному рівні – йому потрібні або підлеглі, або він взагалі не працює.

– Всі ці роки Ви з ним працювали на паритетних умовах чи доводилося капіталізацію господарства проводити за рахунок власних коштів?

– Ми домовлялися діяти на паритетних умовах. Спочатку це дійсно було так. Потім було розширення землі, і коли ми добрали землі і треба було нести витрати, то виявилося, що він до такого не був готовий. Тому для того, щоб виконати свої обов’язки перед орендодавцями, нам довелося досить великі кошти «витягувати» з південних регіонів і вкладати сюди. Через деякий час довелося виплачувати дивіденди. Тому коли ми розійшлися і він знову виявив бажання повернутися, такий спосіб співпраці нас не влаштовував.

– Ви говорили, що починали з виплати у три відсотки, а сьогодні Ваше господарство виплачує 9 відсотків. Однак, зважаючи на нормативно-грошову оцінку земель, які Ви орендуєте,  у грошовому еквіваленті це – фактично 18 відсотків порівняно з орендою в районі.

– Окрема тема – оцінка землі в Україні. У нас вийшла цікава ситуація, що Махнівка та Плиски – це села з найвищою нормативно-грошовою оцінкою землі в районі. Я б погодився, що вона вища за землі за московською трасою, бо там супіски і піски, але я не згоден, щодо села Сиволож, яке знаходиться на одній лінії з Плисками, яке з ним межує, в якому кількість людей і паїв приблизно однакова. Такий перекос є штучним, бо землі – абсолютно однакові.

– Щодо Вашого господарства в Плисках: чого вдалося досягнути, яка кількість працівників, відрахування, інфраструктура тощо?

– Якщо бути точним, то станом на сьогодні ми обробляємо 5,5 тисяч гектарів у трьох із чотирьох сіл нашої громади, в господарстві працює близько 150 чоловік. Що стосується відрахувань, то у 2019-му році ми виплатили: єдиний податок на землю – 1,2 мільйони гривень, орендна плата за невитребувані паї, землі запасу – 573 тисячі гривень, ПДФО з зарплати працівників – 2,51 мільйони гривень, ПДФО з паїв орендодавців – 2,21 мільйони гривень. Загальна виплата безпосередньо по ОТГ склала 6 мільйонів 515 тисяч гривень. Крім того, були виплати в державний бюджет. Загальне податкове навантаження, яке ми понесли у 2019 році склало 28 мільйонів 200 тисяч гривень. Окрім того, ми ще й платимо акцизний збір на паливо, яке використовуємо. За минулий рік ми виплатили майже 3 мільйони гривень акцизного збору за паливо. Ці гроші перераховано в місцевий автодор і за ці гроші на цих територіях мали б зробити дороги. Якщо взяти основну дорогу Т-2524, яку не ремонтували останні три роки, то тільки наше підприємство заплатило більше 10-ти мільйонів гривень на те, щоб ця дорога була відремонтована. Якщо порахувати й інші господарства, то сума виявиться чималою.

– Михайла Голицю негласно називають власником Плисок. Кажуть, що Марину Вірко поставив саме він. А з нею у господарства доволі непрості стосунки. Чому так?

– По-перше, ми завжди вели свої справи таким чином, щоб усі сторони були задоволені. У нас немає відвертих ворогів, ми співпрацюємо і знаходимо спільну мову з двома агрохолдингами, які межують з нами. Зі створенням громади її управління стало досить монолітним, оскільки депутатами стали люди, які так чи інакше пов’язані з Голицею. Марина Вірко – це його креатура, він її запросив свого часу в село директором клубу, після цього – головою сільради, а потім вже і головою громади. Були розмови, що вибори пройшли не зовсім законно, що там була матеріальна зацікавленість виборців, але оскільки ніхто нікого за руку не впіймав, все це залишається розмовами, на рівні чуток. Проблема навіть не в тому, як їх вибрали, проблема в тому, як вони керують громадою та її активами. На початку створення громади я сказав Марині Вірко: «Ми допомагаємо Плискам як селу, де майже 100% наших орендодавців, але після об’єднання у громаді з’явились села, де ми не представлені. Тому ми готові продовжувати допомагати, але тільки в тих селах, де ми працюємо. Логічно: якщо там працюють інші компанії і люди зробили вибір на їхню користь, то допомагати утримувати інфраструктуру мають саме ті компанії, а не ми. Мабуть, така позиція їй не дуже сподобалась. За такої монолітності депутатського корпусу і з таким бюджетом, який є одним із найбільших серед бюджетів громад області, можна було досягнути набагато більшого у такій невеликій громаді. Цими грошима можна було дуже толково розпорядитись, особливо зважаючи на те, що перші роки держава вкладала кошти в розбудову інфраструктури ОТГ. Сьогодні бюджет громади на 50 відсотків з’їдає утримання адміністративного апарату. Коли громада проїдає ті кошти, які отримує, то виникає питання: що тут може розвиватись?

– Виходячи з декларації Марини Вірко, голові громади непогано живеться?

– За останній рік її зарплата склала 334 тисячі гривень і 56 тисяч матеріальної допомоги – фактично 390 тисяч гривень іде тільки на утримання однієї голови на рік. До того ж її зарплати щороку зростали. Так, за перший рік вона отримала 120 тисяч гривень, за другий – 244 тисячі, і ось на третій вийшли вже майже на 400 тисяч гривень. якщо взяти той факт, що бюджет Сиволожа складає близько одного мільйона гривень, то майже половина бюджету одного села йде на утримання голови ОТГ. Велика проблема – дорога в Плисках, яку проклали до стадіону Голиці, друга частина села – в руїнах, особливо виїзд на Івангород. Село поділене на лівий і правий береги. Окраїни завалені вирубками, на які давали дозвіл, але після вирубки ніхто нічого не посадив, а молода поросль розростається у бік дороги.

– До речі, про дерева. Лісосмуги. Було кілька гучних справ, пов’язаних із вирубкою полезахисних смуг. Хто має за ними доглядати?

– Лісосмуги не передані на баланс сільради. З іншого боку, вони розташовані на території громади. Колись у перспективі вони будуть передані на баланс, тому сьогодні одним із пріоритетів громади мало б бути збереження того, що є. Ми цього не бачимо – у нас активно вирубують посадки, пойми річок, ліси. У Плисківському лісі вирубано кілька гектарів стиглого лісу. Він теж не наш, але його саджали тутешні люди. Чи хтось робив запит, на якій підставі було здійснено суцільну вирубку? І якщо в Плисках тільки почали рубати, то Махнівський ліс вже дорубують.

– Щодо екології та історії. Ви навесні повідомляли, що висаджували дерева поблизу курганів. Більшість аграріїв не зважає на ці тисячолітні пам’ятки і розорює їх, у Вас – навпаки. Це прояв громадянської позиції чи щось інше?

– З курганами взагалі цікава історія. Коли ми приїхали сюди, не зовсім розуміли, де курган, а де ні. Якщо місцина була нерозорана, то ми її залишали, якщо було розорано – ми орали. Знайти документальні дані про ці пам’ятки на той час було важко. Як тільки в нас з’явилась така можливість, ми їх оборали по периметру, вирили 40-сантиметрову канаву, щоб трактористи навіть випадково не заїхали, і обсадили деревами. Висадили сосну, але вона всохла. Тепер от плануємо висадити щось більш посухостійке. Взагалі-то археологічна служба мала б приїхати на цю землю, провести всі необхідні дії та передати їх на збереження. Ми не женемося за кількістю землі, нам потрібна рентабельність, а кількість – це не завжди якість. Земля вартує рівно стільки, скільки на ній можна заробити. Якщо вона шість-вісім років стоїть у бур’янах, то ніхто нічого на ній не заробить, навіть якщо там є нафта.

– У вас була історія з древнім городищем, здається, понад 30 гектарів?

– Вона не була, вона і є. У нас є городище в 37 гектарів, яке ми не розорюємо. При цьому керівництво громади додумалось до того, що винайняло геодезичну компанію, яка розбила його на ділянки, і на сесії депутати передали цю землю у безоплатну приватизацію для самозайнятості. Тільки після того, як люди почали виготовляти технічну документацію і пішло погодження по всіх службах, їм відмовили. І от коли громаді поставили питання, навіщо вони розпаювали городище, ті у відповідь лише знизали плечима. Це громада, у якій троє землевпорядників.

Далі буде… У наступній публікації дізнаєтесь:

  • скільки землі роздала Плисківська ОТГ і кому,
  • якою повинна бути політика держави в агросекторі,
  • хто і навіщо підпалив поле біля елеватора,
  • для чого заклали вибухівку під вантажівку з водієм,
  • чому аграрій іде в політику?

Спілкувався з аграрієм Віталій Назаренко

Камера: Сергій Кордик


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/