Юрій Дзюбан. Автопортрет. Холст. 2008 р.
У житті завжди є місце її Величності нагоді. Не кожен може впустити цей Випадок в свою душу і повірити у відкриття нової реалії життя. Художнику Юрію Дзюбану з Чернігова це вдалося. Його біографічний роман розкриває один з періодів творчої долі художника, який, живучи на Гаїті, у Домініканській республіці, перейнявся незвичайною історією цієї країни на межі XV-XVI століттям, коли іспанський мореплавець Христофор Колумб відкрив острів, назвавши його Еспаньйолою.
Майстер відчув вібрацію минулого і сьогодення, і, перебуваючи на цьому зрізі, творчо порівнюючи події, ділиться філософськими і романтичними враженнями, відкриваючи свою «Америку».
Потрапляючи в країну веселкових фарб і сонця, він стає іншим, більш досконалим у своєму вдячному ставленні до світу.
Редакція надає можливість своїм читачам ознайомитися з фрагментом подорожі художника і автора книги «Роман з океаном».
***
У кожного з нас принаймні, два життя. Одна — у світі видимому, який сприймається за допомогою органів чуття. Фізична. Друга — в думках, судженнях, аналізі, мріях. Емпірична. Обидва життя — якась паралель. Але є періоди, коли ці паралелі з'єднуються, і сон стає дійсністю. Я хочу розповісти про один з них.
Естафета загадкового світла
Хто вночі, вдивляючись у вікна, все шукає хоч яку-небудь живу мерехтливу пляму? Хто крізь вузький отвір у дверях видивляється в дзеркалі відображення сонця? Хто заглядає в замкову щілину, щоб іскристими очима доторкнутися до безпосередньої людської картини життя? І скільки потрібно пройти доріг, щоб побачити на скрученому, зігнутому дроті гострий край, де, посміхаючись сонцю, зависла схожа на земну кулю крапля дощу? Вона, немов іскристий діамант, променями розсіює всюди таку необхідну всім як повітря надію. Погляд через призму краси знайомить із тонкощами і таємницями майстерного життя, зносить безліч відтінків, естетичного розмаїття, пробуджуючи в нас усе нові й нові відчуття. Погоня за ними стала природним законом, за допомогою якого люди постійно відкривають у собі несподівані повороти долі. Позитивні й негативні, вони парадоксально захоплюють нас в ілюзію пригод, де за допомогою спроб і помилок ми набуваємо мудрості. Другим диханням я назвав свою містичну поїздку на Кариби, яку здійснив з волі випадковостей і закономірностей. Візуал. Так назвала мене група американських індіанців, із якими я зовсім випадково зустрівся в Києві, будучи великим любителем поспілкуватися з незнайомими мені людьми без знання іноземної мови. Її потім винайшов сам. Мова символіко-жестова й образна. Зображуючи символи за допомогою олівця та паперу, а також користуючись голосом і мімікою обличчя, можна багато чого розповісти і дізнатися, слухаючи лише звуки, високі й низькі, сильні й слабкі, гармонійно складені в композиції або фрагментарно розкидані по частинах. Вони, немов мови світу, об'єднують багатьох. Але, щоб навчитися користуватися такою мовою символів і жестів, потрібно вірити в себе і систематично займатися.
Одного сонячного дня ми з друзями вирішили прогулятися на яхті по океану. Спінінг, ланч, кілька годин солоного морського повітря і просто полежати, погрітися, гойдаючись на морських хвилях. Прекрасна погода додала нам легкості й тепла. Берег був недалеко, але легкий туман накрив нас вуаллю сну, і очі у всіх закрилися. Розбудив нас сильний гудок і звук палубного дзвона. Потім яхта об щось ударилась. Ми, прокинувшись у паніці, дуже здивувалися. Борти нашої яхти, погойдуючись, ковзали, немов ніж, по борту величезного дерев'яного трищоглового старовинного судна. Я добре роздивився його. Це було двопалубне судно з двоярусними бортовими бійницями. Корма корабля була прикрашена безліччю дерев'яних скульптур у вигляді звірів, лицарів і переплетених рослин. Бійниці обрамлені дерев'яним різьбленням, а з них трохи виднілися чорні стволи величезних гармат. Корабель, погойдуючись, повільно йшов від нас, розчиняючись у тумані. Ніхто не вірив своїм очам. Ми мовчки здивовано дивилися йому вслід. Це був військовий корабель часів ХVII століття. Туман розвіявся. Отямившись, ми побачили, що берега немає! Прилади не працюють, і повний штиль в океані, якого за логікою не може бути. Ми нічого не розуміли! Їжа закінчилася і вода теж. Кілька днів без їжі — це випробування. Нарешті перша спіймана на спінінг риба пішла сирою в глибини наших шлунків. Потім рятувалися рибою, спійманою в океані, яку витискали руками, щоб добути з неї хоч кілька крапель прісної води. Де рятувальні вертольоти, катери?
Адже минуло кілька днів і ночей із цим дивним шепотом місячної океанської доріжки й душевними переживаннями. Далеко течією не могло віднести нас. Одного ранку ми побачили величезний плавник. Імовірно, це був кит. Він вирішив об нас почухатися. То були незабутні відчуття і страх. Наша яхта, немов маленька коробочка, танцювала, сильно хитаючись із борту на борт, а ми, чіпляючись за безліч пристосувань на палубі, майже зависали, перекидаючись обривками різких фраз. Яхта вціліла. Ми вночі ще довго збуджено сперечалися, обговорюючи цей неймовірний випадок. Потім втомилися і заспокоїлися. Місячна дорога немов тягнула нашу яхту невидимим канатом у загадковий сон.
На світанку нас розбудив звук мотора катера, що підпливав до нас. Далі все як завжди. Виявилося, що нас не було всього лише добу. І наша розповідь розцінювалася психологами як ілюзія страху перед океаном. А насправді що це було, ніхто не знає. Пропонована в колі друзів, ця історія перетворилася на розвагу.
Пристрасна вода
Гуляючи по незайманих лісах Еспаньйоли, де озера наповнюються прісною гірською водою, а птахи велично купаються, насолоджуючись прохолодою, я замислився про Її Величність Воду. Три ковтки прохолодною чистої води — це як три острови, як три сторінки знань однієї великої Антильської книги.
Острів Гаїті є другим за величиною після Куби, але найбільш гористим серед Антильських островів. Іспанський король Філіп ІІ назвав його «ключем до західних індіанських земель», а островитян — «щелепою крокодила». Ризикнувши прогулятися в глибину острова, до озер, я міг зустріти крокодила, що пропливає неподалік. Адже вони тут є. Імовірно, глухий звук, який я чув від озера, був попередженням. Жарко і дуже хочеться пити. Я повернувся в «Luci Mar», бар- ресторан із терасою на пляж. Замовив страву з лангуста в обсмажених бананах і салат з невідомим соусом. Деякі сорти риби в літній період виділяють отруйну речовину, що викликає отруєння. Не знаючи риби, краще від такої страви відмовитися. Головне — склянка чистої води. Я вибрав воду з назвою «Кришталь». Закривши очі, зробивши ковток, перейнявся цим живим елементом як істотою, здатною чути, бачити, яка вміє читати наші думки й переносити нас в інший час.
Вирішивши перечекати дощ у ресторані, я замовив у бородатого бармена келих пива. Дощ посилювався. Стук дощу по даху здавався мені танцюючими зверху предками індіанців. Вітер то послаблював, то посилював ритм танцю, і гості трохи хвилювалися. Іти було пізно, обід переростав у тривале очікування. Бармен запропонував усім зібратися за одним столом і пригостив пивом за рахунок закладу. Я опинився серед іспанців, французів і англійців. Ми, мило посміхаючись один одному, дивилися на берег, як посилювався вітер, а дощ перетворювався на зливу. Звуки сильного грому приборкали м'язи наших губ, і ми, вмостившись зручніше, споглядали, як ллються потоки води з тростинного даху. Різниця між океаном і хмарами зникла, і всю цю небесну сварку вітер відносив до берегів старої Європи, щоб змити бруд і нечистоти, накопичені цивілізацією. У порівнянні з Єгиптом, Стародавньою Грецією та Римською імперією, середньовічна Європа, що тягнулася до блиску золота, заряджена кристалами води, що заперечували її користь, забороняла користуватися водою як негідною. «Водні ванни утеплюють тіло і розширюють пори, тим самим ослаблюють організм. Тому вони можуть викликати хвороби і навіть смерть», — стверджував медичний трактат ХV століття. Лазні були скасовані. «Мити обличчя в жодному разі не можна, — писали медики в ХVІ столітті, — оскільки може трапитися катар чи погіршиться зір». Дами милися в кращому випадку 2-3 рази на рік. Королева Іспанії Ізабелла Кастильська за все життя милася 2 рази — при народженні і в день весілля. Жорстокий іспанський король Філіп ІІ за допомогою солдатів та інквізиції мріяв підкорити собі всю Європу, але, ховаючись від дощів і води, помер від корости. У звітах інквізиції доказами єресі вважалися записи: «Обвинувачений був помічений за миттям у бані».
Текст і малюнки Юрія ДЗЮБАНА
Хто бажає повністю побачити світ за океаном з Юрієм Дзюбаном, може завітати до Чернігівського культурно-мистецького центру «Інтермеццо» (вул. Шевченка, 9), або безпосередньо до редакції (проспект Перемоги, 62, офіс 503) і придбати книгу автора.
Видання: Видавничий дім Дмитра Бураго. Київ-2010.Стор.232.
