Суббота, 31 октября 2020   Підпишіться на отримання новин  RSS  Лист редактору
Популярно

Віч-на-віч із Європою. Де живе птах Фенікс 


«Місто, відроджене з попелу» — це про Дрезден, столицю Саксонії. Розташоване на кордоні з Чехією (звідси, напевне, і слов’янське походження назви), це німецьке місто має славу Флоренції на Ельбі, вражаючи таємничістю готики церков і пишноцвіттям палацових комплексів. Важко повірити, що всю цю старовину відбудували заново. 

Німецький Дрезден був ущент зруйнований у лютому 1945-го американською та англійською авіацією. Вогняний смерч, що розгулявся містом, знищив тоді від 25 до 40 — називають і більшу кількість — людей. Скільки точно — ніхто не знає. Щодо будівель, то 75 їх відсотків лежали у руїнах. Однак фрагменти старовинних історичних споруд не розікрали, не розтягли й не викинули на звалище — їх розбирали, описували, нумерували, складали й ретельно зберігали. Водночас відновлювався і план зруйнованого міста. Спочатку (були й такі часи) старовинний Дрезден почали забудовувати типовими багатоповерхівками. Та згодом вирішили ретельно відновлювати старовину. І на це пішло 40 років! Кажуть: якби каміння вміло говорити. У Дрездені воно таки говорить: справжні історичні фрагменти, які бачили падіння бомб і стихію вогню, темніші за кольором, ніж сучасні, витесані з каменю блоки.

Дрезден 4Усередині церкви Фрауенкірхе, тобто жіночої церкви (до речі, зайти до будь-якого храму, чи то євангельського, чи то католицького, подивитися і навіть послухати орган вам дозволять навіть під час служби), зберігається чорний понівечений хрест — єдиний, який уцілів тоді від цього храму. Нині на його місці височить і виблискує золотом новий хрест — цей дуже коштовний подарунок зробили англійці, спокутуючи свою провину перед дрезденцями. І відливав його, звичайно ж, невипадково син англійського льотчика, який скидав на місто смертоносний вантаж. Ось такий ланцюжок — пам’ять, спокута і прощення. Чому б і нам цьому не повчитися у європейців? Адже, погодьтеся, у нашій історії приводів для цього більше, ніж достатньо.

Dresden SilhouetteЩе одна цікава деталь: ні бомби, ні пожежа не змогли знищити унікальне, єдине у Європі панно «Княжа процесія», що прикрашає одну з будівель історичного центру Альштадт. Воно нагадує величезний гобелен, звісно, не з тканини, а з каменю, і справді дивовижним чином залишилося неушкодженим — довелося тільки довго відчищати малюнки від кіптяви. Чи не підтвердження це відомої істини, що творіння людських рук таки незнищенні? І коли у Дрезденській галереї ти стоїш перед «Сикстинською Мадонною» Рафаеля, то ніби злітаєш і прозріваєш, і водночас падаєш ниць перед величчю Божою і земним, чи то ні, якраз неземним талантом майстра, і потім знову злітаєш у пориві якогось всеохоплюючого щастя.

Взагалі у Дрездені чисто, привітно і, я б сказала, комфортно. Пізнього вечора вас тут не налякає захмеліла гамірлива компанія, ви тут не почуєте лайки і крику на вулиці чи в магазині. Машин небагато (а це більш ніж півмільйонне місто), причому супердорогих моделей ви не побачите. Між тим, саме тут розміщене відділення «Фольксвагена» з індивідуального складання особливо дорогих автівок у присутності замовника! Архітектурна дрезденська казка має достатньо виробничого начиння: виготовляються тут і спеціалізована оптика, і найсучасніші в Європі процесори. Та, попри роботу зовсім немаленького порту, в Ельбі з помітним задоволенням купаються качечки. У магазинах ви навряд чи купите (надто дорого), зате вдосталь намилуєтесь знаменитою дрезденською порцеляною. Щоб зупинити потік транспорту на переході без світлофора, вам достатньо зробити традиційний жест рукою. Поруч із тротуаром тут, як до речі, і в інших європейських країнах, доріжка для велосипедистів, на якій не можна затримуватись ні хвилини — вершники двоколісного транспорту літають по ній зі швидкістю гонщика.

Дрезден3Повірте, вам не захочеться прощатися з Дрезденом, і так роздратує фотоапарат, який, як завжди, розрядиться від перевантаження саме тоді, коли захочеться схопити, здавалось би, найкращий кадр до цієї короткої екскурсійної повісті. Та зрештою, Бог із ним, з тим кадром: пам’ять серця, на щастя, не залежить від сучасної техніки.

Олена КИЯШКО, м.Чернігів


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

© 2020 Біла хата
Наші матеріали розміщувати в інших виданнях дозволяється лише при умові зазначення гіперпосилання публікації на сайті http://bilahata.net/