В обласному центрі вечірньої п’ятниці за закликом голови Чернігівської організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» Василя Чепурного було знесено пам’ятник Володимиру Леніну в Чернігові. За кілька хвилин до демонтування просвітянин на мітингу зазначив, що Ленін «заважає моїм прадідам, знищеним у Голодомор 33 року, заважає нашим прадідам, знищеним війною, що її розв'язав Лєнін, заважає нашим батькам, які не змогли нормально жити, заважає нам, що не можемо видихнути із себе совка».
Пам’ятник пролежав біля свого місця три дні. Весь цей час до нього йшли люди. Одні — щоб віддати останню шану своєму ідейному божеству, інші, а це в основному молоді люди та середнього віку, — фотографувалися, сміялися та раділи, а треті були просто байдужі до всього, що діється. Противники знесення монумента періодично клали на лежачий пам’ятник червоні та білі гвоздики, а інші вже за кілька хвилин ці квіти жбурляли на землю.
Зранку до вечора протягом трьох днів біля поваленого пам’ятника продовжувалися жваві дискусії.
— Навіщо його [пам'ятник] потрібно зносити? — запитав уголос присутніх мужчина років 35-ти з дівчинкою. — Я хочу, щоб коли-небудь моя дитина запитала мене: «А хто цей дядя, який чомусь стоїть у нас у центрі міста?», а я їй поясню, що в нас колись був такий вождь пролетаріату, який правдами-неправдами зібрав людей, влаштував революцію, зніс царську владу і потім було об'єднання безліч народів під одним крилом.
— Шкода, що ми не молоді, куди нам тягатися з нинішньою молоддю? — зауважив літній чоловік іншому, котрий прийшов, перш за все, в центр міста, аби востаннє віддати вшанування своєму ідейно-партійному кумиру, з ідеями якого, напевно ж, крокував по життю.
А другий пенсіонер спокійно додає йому: «А що молодим? У них драйв, енергія, емоції… Їм, безумовно, не зрозуміти нас…»
Ну чого ж, можна, звичайно, і молоді зрозуміти тих ветеранів, які теж колись були молодими і загартовувались із переконаннями свого невмирущого, як здавалося їм, лідера-вождя Леніна. Але, мабуть, праві ті, хто каже, що все повторюється бумерангом.
Отак-то і колись, на «світанку радянської влади», молоді ленінці крушили «старий світ», сподіваючись, що настане світле життя…
Якось особисто читав опубліковані в журналі «Перспектива» (раніше це видання мало назву «Молодий комуніст») документи. Комендант Кремля у своїх спогадах пригадує, як колись сам Ленін накидав петлю на пам’ятник царю… А потім — нечуваний більшовицький масовий терор і мільйони людських жертв.
— Та ми в такому болоті, багнюці знаходимося, що нікуди нас не пустять, у жодну Європу, кому ми треба — такіє засранці», — зауважила одна жіночка чоловікові, який стояв поруч, на що той одразу відповів: «Так треба ж колись вибиратися з цього болота, намагатися йти до кращого життя! Бо так ми будемо й надалі копирсатися в багнюці». «Та вже ж треба, звичайно», — погодилася жіночка.
Чернігівка Валентина пригадує:
— Колись моя донька з радістю прибігла додому та й каже: «Мамо, а я квіти поклала Леніну!». З’ясувалося, що моя знайома з донькою гуляли містом, а в неї було три рублі. На той час це не такі й малі гроші для школярки. Замість того, щоб купити морозива чи то цукерок, вони купили на ці гроші букет свіжих тюльпанів, щоб покласти біля пам’ятника на Болдиній Горі. Але туди не дійшли, тож принесли до пам’ятника Леніну, де дівчинка поклала біля його підніжжя куплені квіти. Радість для дівчинки була неймовірною!
А інша жіночка розповіла міні-історію зі свого життя.
— Мене в піонери приймали біля бюсту Леніна, який стояв на Валу, майже навпроти аптеки, що й досі працює. Потім, коли в 1967 році спорудили інший великий пам’ятник ось тут, де ми стоїмо [неподалік готелю «Україна»], то цей невеличкий знесли. Але подалі від нового монумента, ближче до торговельного центру «Дружба», вже стояв пам’ятник «Дружба народів», основою якого були зцементовані три обличчя, одне — негра. Один із цих персонажів показував витягнутою рукою на погруддя (на спину) нововстановленого Леніна. Тоді, пам’ятаю, таке розташування двох пам’ятників викликало в партійного керівництва області неоднозначну реакцію, тож «дружній» пам’ятник довелося демонтувати.
Звичайно, можна про все говорити: про вандалізм, про нелюдське ставлення до історії, яку, до речі, спотворили ці ж самі більшовики, але….
Якої б думки та ідеологічних поглядів ми не дотримувалися, слід пам’ятати, як і хто боровся з молодою державою, яка виникла після сімнадцятого року минулого століття. Саме під керівництвом вождя більшовиків Леніна була по-войовничому зруйнована щойно народжена українська державність. І потім українці, в основному селянство, кілька разів палко виступали проти цієї радянської влади, нав’язаної більшовиками.
Та що там українське село та місто.
Уже за два роки радянської влади в минулому столітті більшовицькі матроси в російському Кронштадті виступили проти ленінського всевладдя, і за це, а їх було аж 6 тисяч осіб, були розстріляні цією ж самою владою, за яку нещодавно так завзято боролися. Причина матроського повстання: матроси та офіцери отримували з дому страшні звістки про те, як знущаються представники нової радянської влади над їхніми сім’ями, відбирають останню крихту хліба, зернину…
Цього не можна вилучати з людської пам’яті. І коли біля зваленого пам’ятника в Чернігові дехто каже, що «цей великий чоловік збудував країну», то не треба забувати, що спочатку, якщо виходити з цієї логіки, цей «великий чоловік» розламав, знищив цілу імперію російську, а потім уже на багатомільйонній крові споруджував нову. Саме він розв’язав багатомільйонну братовбивчу війну…
Інша річ, що при знесенні пам’ятників рушиться світ багатьох поколінь, і навіть не тільки зовнішній, а й внутрішній. Можливо, в цьому і полягає основна суть цього явища, явища суспільного усвідомлення, протиріч і несприйняття.
Поки йшла тиха дискусія біля лежачого монумента, несподівано до гурту підійшов якийсь чоловік із портфелем, піднявся на велику звалену фігуру Леніна і почав читати напам’ять вірш «Я єсть народ…» («Я утверждаюсь») Павла Тичини. Вразив як читанням, так і текстом — не тим, що вивчали в школі, а першоджерелом.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Московіє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла…
Як тільки оратор прочитав поетичний твір, відразу ж зліз із «горизонтального» пам’ятника і пішов собі так само неочікувано, як і з’явився, нічого нікому не пояснюючи. Урешті-решт усі, хто стояв тут, все і так зрозуміли — без пояснень…
Щоправда, багато хто висловлював думку, що не час саме зараз займатися пам’ятниками, особливо в нашому регіоні, де націоналістичний рух (а це дійсно так — будемо говорити правду), не так розвинений, на жаль, як у західних областях. А тому виникали припущення-переконання, що саме з цієї причини (скидання пам’ятників Леніну) багато хто не проголосує на найближчих виборах за нову владу, яка себе позиціонує з демократією. «Нехай би років через десять більш цивілізовано зробило це нове покоління, для якого Ленін нічого не означатиме», — говорив дехто, на що інші спокійно відповідали: «Воно то так, але скористалися, напевно, ситуацією, бо хто знає, як завтра буде».
Зрештою не треба забувати, що пам’ятники саме Леніну на теренах України символізують і досі, погодьтеся, присутній дух і міць іншої держави, недарма Росія так активно заявляє своє негативне ставлення до знесення ленінських пам’ятників.
Уже в понеділок чернігівські комунальники забрали з центра міста лежачого Леніна.
Між тим, ленінопад по області продовжується. Пам’ятники пролетарсько-комуністичному вождю на момент здачі номера газети до друку зняті в Ніжині, Прилуках, Бахмачі, Куликівці, Острі, Козельці, Мені, Борзні, у селах Лемеші Козелецького та Авдіївка Сосницького районів… Процес триває.
Хоча, як на мене, не час саме зараз займатися таким, нецивілізованим, демонтуванням пам‘ятників.
Сергій Кордик
